Від 2017 року в Україні діє нове та безсумнівно прогресивне процесуальне законодавство. Однак при його прийнятті законодавцем були запозичені не всі кращі світові практики. Однією з тих, що дозволила б підвищити ефективність громадянського суспільства в захисті прав громадян, є інститут колективного позову.
Class action як універсальний інструмент
Народилося це поняття в судочинстві країн загального права (де відоме як class action), передусім, в Англії, звідки було перейнято правовою системою США. Спершу найбільшого застосування «класові» позови мали у корпоративних спорах, де використовувалися численними міноритарними акціонерами для захисту своїх корпоративних інтересів. Однак нині колективні позови не асоціюються з корпоративними спорами, а є універсальними та доволі широко застосовуються в різних категоріях справ у країнах англо-саксонської сім’ї права. До участі в груповому процесі допускаються як громадські організації, так і громадяни, ніяк не пов’язані між собою. Позивачами можуть бути одна або кілька осіб у випадку достатньої спільності інтересів або способів захисту. Судове рішення поширюється на всіх членів групи, навіть якщо позов подавався однією особою. Але в разі програшу процесу судове рішення також діє щодо всієї групи.
Для пред’явлення групового позову потрібно, щоб в основі конфлікту лежали питання права чи факту, загальні для всіх членів групи. Також необхідно, аби позовні вимоги або заперечення на позов були однотипні.
Як правило, якщо позов задовольняється, то з відповідача стягується загальна сума збитків. Про рішення суду повідомляються члени групи та їм роз’яснюється право пред’являти індивідуальні вимоги щодо своєї частки.
Ініціатори позову, а частіше їхні адвокати, зазвичай отримують певний відсоток від загального фонду, створюваного для всієї групи або від суми виграного позову. Говорячи про доходи адвоката, у США розумним вважається гонорар успіху в розмірі 30%. Прийнятність стимулюючої винагороди підтверджують і судові інстанції США, зазначаючи, що вона спонукає особу до участі в процесі, проте мусить бути співмірною зусиллям позивача.
До успішних прикладів задоволення інтересів групи осіб через колективний позов належать такі справи:
• стягнення з Exxon Mobil $500 млн компенсації на користь 38 тис. позивачів та $5 млрд штрафних санкцій у зв’язку з витоком нафти біля узбережжя Аляски;
• позов 90 тис. автовласників до Volkswagen про стягнення збитків, завданих унаслідок маніпулювання концерном даними про вміст шкідливих речовин у вихлопних газах автомобілів з дизельними двигунами;
• групові позови до Apple щодо умисного уповільнення роботи смартфонів, один з яких був урегульований мировою угодою, що зобов’язала компанію виплатити $500 млн на користь усіх користувачів та додатково $113 млн владі;
• 2 тис. позовів інвесторів до Deutsche Telekom.
Остання з наведених справ розглядалася в Німеччині, хоча групові позови не притаманні країнам континентального права. Більше того, Європейський Союз не рекомендував запроваджувати групові позови як такі, однак низка держав все ж адаптували їх до своєї правової системи.
Європейський суд з прав людини загалом відкидає можливість подання actio popularis (позову в інтересах публічного порядку), однак не без винятків, залишаючи за державами право передбачати подібні процесуальні механізми в національному законодавстві.
Зразкові справи та інтереси споживачів
Близькими до масових позовів у законодавстві України є зразкові справи в адміністративному судочинстві, що розглядаються Верховним Судом на основі матеріалів типових справ. Як приклади можна навести справи:
• щодо порядку нарахування пенсій окремим категоріям пенсіонерів;
• про форму виготовлення паспорта громадянина України;
• про застосування штрафних санкцій за порушення порядку сплати єдиного внеску.
У корпоративних спорах учасники юридичної особи можуть приєднатися до похідного позову про відшкодування юридичній особі збитків, завданих її посадовою особою. Цивільне ж судочинство не містить подібних механізмів, передбачаючи лише загальну процесуальну співучасть позивачів.
Утім, за загальним правилом обов’язковою підставою позову в Україні є порушення прав або інтересів конкретного позивача — недоведеність такого факту є достатньою для відмови в задоволенні позову. Більше того, адміністративні суди неодноразово це підкреслювали, навіть не розглядаючи справи по суті, а закриваючи провадження. Найяскравішим прикладом є численні спроби громадських активістів оскаржити сумнівні призначення посадових осіб вищих державних органів.
Однак спеціальне законодавство дещо розширює можливості для подання позовів у публічних інтересах. Так, закон «Про захист прав споживачів» дозволяє об’єднанням споживачів звертатися з позовом до суду про визнання протиправними дій продавця, виробника щодо невизначеного кола споживачів. Така можливість видається актуальною у сфері туристичних послуг з огляду на пандемію. Проте про успішну практичну реалізацію механізму колективного позову про захист прав споживачів наразі говорити не доводиться.
Профспілкове законодавство, у свою чергу, декларує право профспілки на звернення до суду в інтересах працівників за захистом їхніх трудових прав.
На захист природного середовища
Окремої уваги заслуговує природоохоронна Орхуська конвенція, яка є частиною національного законодавства. Вона, серед іншого, передбачає, що представники громадськості мають право на доступ до процедури перегляду прийнятих рішень в суді або іншому органі. Зазначене частково імплементовано до закону «Про охорону навколишнього природного середовища».
Так, громадські природоохоронні організації мають право подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у тому числі — здоров’ю громадян і майну громадських організацій.
Касаційний адміністративний суд у постанові від 2.10.2019 (справа №826/9432/17) констатував, що з огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки.
До прикладів застосування Орхуської конвенції належать справи: про зобов’язання Мінекології розкрити інформацію про стан довкілля; про усунення порушення вимог екологічного законодавства (справа про заборону діяльності дельфінарію).
***
Навіть у сферах, де законом декларується можливість подання позову в інтересах невизначеного кола осіб, використання такого способу захисту на практиці є вкрай неефективним через відсутність чітко визначеної процедури та суперечності процесуальному закону. І нерідко складається ситуація, що вочевидь протиправні дії не підлягають оскарженню через відсутність належного скаржника. Тим не менше, деякі механізми колективного судового захисту вдало себе зарекомендували (зразкові справи у сфері соціального забезпечення), а деякі в цілому придатні до реалізації (захист екологічних прав громадян). Вбачається, що громадська активність спонукатиме законодавця до розширення сфери застосування колективних позовів в Україні.