Цінність будь-якого процесуального інституту вимірюється його спроможністю ефективно захистити порушене право особи. Але це можливо тільки тоді, коли сама сторона вміє послуговуватися таким інструментом. Утім, як свідчить судова практика, певні недоліки стають на заваді досягненню мети апеляційної скарги.Змістовна функція
Учасники судового розгляду або особи, які не були залучені до участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та/або обов’язки, подаючи апеляційну скаргу, у кращому випадку повторюють правові позиції, наведені в суді першої інстанції. Або взагалі лише посилаються на неправильність або незаконність судового рішення чи обставин, які мають значення для справи.
При цьому не наводиться сама конкретизація обставин: необґрунтована відмова у прийнятті доказів, неправильне їх дослідження чи оцінка, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених фактичних обставин справи правовідносин. Це своєю чергою унеможливлює об’єктивну критику висновків місцевого господарського суду, а отже, нівелює цінність апеляційної скарги як ефективного процесуального засобу відновлення порушених прав особи.
Між тим законодавець вимагає чітко конкретизованої та «критичної» структури апеляційної скарги, про що прямо йдеться в п.5 ч.2 ст.258 Господарського процесуального кодексу. У ній має бути піддано критиці мотивувальну частину судового рішення.
Тому логічною є подальша вимога п.6 цієї ж частини та статті щодо наведення в скарзі нових (відшукуваних) обставин, бажано з позиції апелянта, та доказів, які підлягають дослідженню чи оцінці. Зокрема, якщо вони не були подані раніше, то має бути зазначена причина їх неподання або наведені заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Отже, апеляційна скарга має вміщувати не тільки спростовуючу, критичну складову щодо рішення суду першої інстанції. Перш за все метою такої критики має бути побудова нової моделі правовідносин, що склалися між учасниками провадження. Скарга повинна переконати апеляційний суд у помилковості доводів і аргументів місцевого господарського суду, і саме в цьому полягає її змістовна функція.
Ревізійний підхід в апеляційному оскарженні виправданий тільки там і тоді, де й коли скаржником на терені спростованих висновків суду вибудовується нова, відмінна, життєздатна модель правовідносин учасників, що означає повне задоволення скаржником свого процесуального інтересу. Автор апеляційної скарги несе особистий ризик її непридатності, який пом’якшується процесуальною можливістю залишити скаргу без руху (ст.260 ГПК) і дати шанс виправити її недоліки.
Дефекти предмета й меж
Допустимість апеляційної скарги містить сукупність вимог формального (зовнішнього) та змістовного (сутнісного) характеру, що забезпечують її рух в апеляційному суді та доведеність переконливості її аргументів. Водночас аналіз судової практики дозволяє виділити різновиди дефектів таких скарг.
Дефекти предмета оскарження мають місце, коли оскаржується судове рішення, яке оскарженню не підлягає. Це особливо актуально щодо оскарження процесуальних актів, які не можуть бути оскаржені окремо від судового рішення, або якихось процедурних ухвал, наприклад про прийняття апеляційної скарги чи відкладення судового розгляду. Також ВС указує на недопустимість «задвоєння» скарги, тобто одна апеляція подається тільки на один процесуальний документ (справа №2/118).
Дефекти меж оскарження виникають, якщо йдеться про вимоги, які не розглядались у суді першої інстанції. Наприклад, у постанові від 28.05.2020 у справі №910/2231/17 ВС установив, що апеляційний суд прийняв постанову про скасування рішення в цілому з прийняттям нового — про визнання укладеним договору купівлі-продажу з державним підприємством, яке таких вимог не заявляло.
У справі №Б8/142-12 апеляційний суд залишив оскаржувану ухвалу без змін у повному обсязі, тобто і в частині, яка не оскаржувалась. У постанові від 17.06.2020 у справі №904/12170/16 ВС установив, що, переглядаючи додаткове рішення, апеляційний суд помилково скасував рішення, прийняте по суті, та постановив нове, яким задовольнив позовні вимоги. Це свідчить про вихід за межі перегляду справи.
У постанові ВС від 18.06.2020 у справі №44/380-6 установлено, що апеляційним судом недопустимо розширені підстави оскарження за рахунок заяви про приєднання до апеляційної скарги.
Дефекти суб’єкта оскарження
Дефекти суб’єкта оскарження мають місце в разі, якщо скарга подається особою, яка не має процесуальної дієздатності, якщо скарга не підписана або підписана особою, що не має права її підписувати, або особою, посадового становища якої не зазначено.
Так, ВС зазначає, що в довіреності має бути сказано, що вона видана саме адвокату (справа №908/1101/17). Або директор юридичного департаменту має право підписувати апеляційну скаргу, оскільки в положенні про дирекцію до його повноважень віднесено право самопредставництва, у тому числі в судових процесах (справа №910/12238/18).
До цього ж різновиду дефектів належать випадки, коли скарга подана особою, прав якої не порушено. Питання обґрунтування особою власного процесуального інтересу щодо порушених прав вирішується після відкриття апеляційного провадження (постанова Касаційного господарського суду від 6.08.2018 у справі 910/14369/16, постанова об’єднаної палати КГС від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г).
Дефекти доказування та способу подання
Дефекти доказування аргументів скарги виникають, коли надаються докази, які не були залучені в суді першої інстанції, за умови відсутності обґрунтування поважних причин їх неподання. Інколи подаються докази, які просто не існували на час розгляду справи місцевим господарським судом (постанова ВС від 21.05.2020 у справі №914/7/19). Позиція ВС однозначна: має бути доведена об’єктивна неможливість подання доказів до суду першої інстанції (постанова від 4.03.2020 у справі №910/7294/19).
Дефекти способу подання можуть мати місце, якщо скарга подається інакше, ніж до суду апеляційної інстанції, про що прямо сказано в ГПК. Проте відповідно до висновку об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2018 у справі №514/134/17 особа, яка подає скаргу, управі очікувати застосування норм процесуального законодавства таким чином, що вона має право подати її як до апеляційного, так і до місцевого судів.
***
Отже, інститут допустимості апеляційної скарги потребує доопрацювання в розумінні не тільки її можливості бути прийнятою до провадження, а й у контексті її придатності спростувати висновки місцевого госпсуду та запропонувати апеляційному суду нову модель правовідносин між сторонами. А відтак — ефективно захистити порушені права особи, бо саме це є непорушним фундаментом, завданням і змістом правосуддя.