Інститут судового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу тільки починає набирати популярності. Водночас у бізнесу є до нього претензії. Розберемося, як цей механізм працює та що саме викликає невдоволення в учасників судового процесу.Порядок відшкодування
Згідно з результатами експертного дослідження «Судовий індекс-2020», проведеного Європейською бізнес-асоціацією (EBA) у партнерстві з Юридичною фірмою GOLAW, представники бізнесу в цілому негативно оцінили рівень відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. Майже однакова кількість респондентів абсолютно не задоволена рівнем відшкодування: 18—19% від усіх опитаних.
За загальним правилом, сторона, на користь якої було вирішено справу, має право на відшкодування понесених судових витрат за рахунок іншої сторони спору. У разі часткового задоволення позову суд розподіляє судові витрати між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Передусім різні процесуальні кодекси ставлять різні вимоги до моменту заявлення витрат на професійну правничу допомогу. Так, Господарський і Цивільний процесуальні кодекси зобов’язують повідомити суд про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла й очікує понести, разом із першою заявою по суті справи. Якщо цього не зробити, суд може в подальшому відмовити стороні у відшкодуванні відповідних витрат. У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства такої вимоги не містить.
Усі процесуальні кодекси об’єднує порядок надання доказів на підтвердження понесених стороною витрат. Тут законодавець дає заявникам вибір: або подати докази на підтвердження понесених витрат до закінчення судових дебатів у справі, або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, якщо до закінчення судових дебатів зробити відповідну заяву.
Підтвердження витрат
Чинне процесуальне законодавство не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу. Утім, як свідчить практика Верховного Суду, обов’язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є:
– договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);
– розрахунок наданих послуг з їх детальним описом;
– документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо).
Зазначений перелік був окреслений ВС у постановах у справах №№821/227/17, 726/549/19, 810/3806/18 та є актуальним і дотепер.
Рекомендується подавати до суду якнайбільше доказів, що підтверджують факт і обсяг надання правничої допомоги, а також здійснену клієнтом оплату, наприклад акт надання послуг, рахунок-фактуру, будь-які додаткові угоди тощо.
Гонорар успіху
Велика палата ВС дійшла висновку, що «гонорар успіху» є складовою частиною гонорару адвоката, а отже, належить до судових витрат. Визначено, що суд може компенсувати гонорар успіху в разі його сумірності із ціною позову, складністю справи та її значенням для сторони. Сума «гонорару успіху» не має виходити за розумні межі (постанова ВП ВС у справі №904/4507/18).
Тому за умови дотримання порядку відшкодування витрат стягнути з опонентів «гонорар успіху» цілком реально.
Розмір витрат
Остаточний розмір витрат, який присуджується до відшкодування, завжди визначає суд. При цьому встановлені процесуальними кодексами критерії сумірності розміру витрат не містять мінімальних і максимальних меж такого відшкодування. На жаль, незважаючи на дотримання формальних вимог і подання адвокатами всіх необхідних документів, суди далеко не завжди присуджують до відшкодування 100% понесених клієнтом витрат на професійну правничу допомогу.
Наприклад, недавно ВС у справі №922/2321/20 присудив до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу, що майже в 5 разів менша, ніж заплатила особа-заявник, а саме — 10 тис. замість витрачених 47 тис. грн.
Обґрунтовуючи таке рішення, ВС зазначив, що позиція заявника не змінювалася, починаючи з розгляду спору в суді першої інстанції, його представляв один і той самий адвокат, а засідання в суді касаційної інстанції тривало всього 23 хв. Тому, на думку Суду, обсяг наданих послуг у вигляді професійної правничої допомоги не може бути значним, а заявлена до стягнення сума не відповідає критерію сумірності.
Отже, незадоволеність бізнес-спільноти пов’язана передусім з досить частим зменшенням судами розміру відшкодування вже понесених клієнтом витрат на професійну правничу допомогу. Виходом із цієї ситуації може стати перегляд та уточнення законодавцем процесуальних норм щодо рівня відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. А поки сподіваємося, що суди будуть більш високо оцінювати роботу адвокатів. Це, безперечно, збільшить рівень довіри бізнесу до судової влади.