.jpg)
Судова практика щодо застосування новел процесу про неприпустимість зловживання процесуальними правами є позитивною. На цьому наголосив секретар Пленуму Верховного Суду, секретар Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі ВС, к. ю. н., доцент Дмитро Луспеник на лекції в рамках онлайн-практикуму «Зловживання процесуальними правами: юридична доктрина та судова практика Верховного Суду». Про це повідомляє пресслужба ВС.
Дмитро Луспеник прочитав лекцію «Засоби запобігання зловживанням процесуальними правами у цивільному судочинстві». Лектор звернув увагу на те, що з огляду на необхідність дотримання чіткої, суворо виписаної законодавцем процесуальної форми розгляду цивільної справи не все залежить від суддів. Це стосується проблеми зловживання правом у цивільному процесі, з якою не всі судді, на жаль, у змозі впоратися під час розгляду конкретної цивільної справи.
У літературі таке негативне явище, як зловживання процесуальними правами, давно вже отримало назву «процесуальні диверсії», і практика поширення таких деструктивних дій, унаслідок яких процесуальні інститути використовують не за призначенням, поширюється.
Лектор проаналізував засоби запобігання зловживанню процесуальними правами, які містяться в ЦПК України (аналогічно в інших процесуальних кодексах), а також звернув увагу на помилки, які, на жаль, у процесі допускають суди, а також адвокати, формуючи свою позицію.
Водночас лектор поінформував, що ще у 2019 році КЦС ВС запланував підготовку узагальнення відповідної судової практики, яке майже готове та незабаром буде оприлюднено. Також КЦС ВС завершує підготовку огляду судової практики щодо застосування норм ЦПК України, який містить великий блок, присвячений запобіганню зловживанням процесуальними правами.
Безпосередньо лекцію Дмитро Луспеник почав із позитивного. «Як суддя, як секретар Пленуму ВС, як науковець-процесуаліст можу констатувати: на сьогодні судова практика щодо застосування новел процесу про неприпустимість зловживання процесуальними правами є позитивною», – наголосив він.
За словами доповідача, звичайно, є деякі питання, що потребують удосконалення, уточнення тощо. Утім слід враховувати, що нормативне регулювання цього інституту вперше введено 15 грудня 2017 року – лише три роки тому. Тож природним є подекуди його неоднакове застосування.
Дмитро Луспеник нагадав, що 29 листопада 2019 року в КЦС ВС проводився правовий практикум на цю саму тему, у якому взяли участь судді апеляційних судів, адвокати, науковці. Тоді представники ВС говорили, що Суд буде повною мірою підтримувати намагання суддів протидіяти зловживанню процесуальними правами. «Наша практика на сьогодні не змінилася. Ми завжди йдемо назустріч судовим рішенням, якими суди протидіють зловживанню процесуальними правами, звичайно, якщо при цьому не порушуються засадничі принципи цивільного процесу та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду», – сказав секретар Пленуму ВС.
Доповідач зазначив, що проблемою судів є складність визначення в кожному конкретному випадку межі між добросовісним використанням своїх процесуальних прав учасниками справи і зловживанням ними. Визначення цієї межі є надзвичайно складним завданням.
Дмитро Луспеник процитував фразу з однієї наукової статті: «Зловживання процесуальними правами є досить суб’єктивним й оціночним поняттям». «Чи правильне це твердження? Звичайно, правильне, але трактування того, що відбувається в суді, неповне», – сказав він. Визнаючи зловживання процесуальними правами стороною, суд виходить із внутрішнього переконання, тобто зі свого оціночного судження. Але, як зауважив доповідач, без оціночних суджень суд узагалі не може працювати. Та визнання зловживання процесуальними правами – це не лише внутрішнє переконання, воно має ґрунтуватися на доказах. Проблема доказування зловживання правом пов’язана з тим, що доказуванню підлягає не лише вчинена процесуальна дія (чи бездіяльність), а й елементи суб’єктивної сторони процесуального правопорушення – вина у формі умислу чи необережності.
Окрім того, лектор звернувся до адвокатів. Він зазначив, що кожен адвокат у силу закону зобов’язаний професійно надавати допомогу своєму клієнту, щоб права останнього були захищені. Але, за словами Дмитра Луспеника, адвокат повинен не лише захищати свого клієнта, надаючи йому професійну допомогу, а й протидіяти тому, щоб інша сторона не зловживала процесуальними правами. «Це також обов’язок адвоката, який захищає певного клієнта», – наголосив секретар Пленуму ВС.
Під час лекції доповідач детально зупинився на видах зловживання процесуальними правами та вказав, які з них належать до заходів боротьби із процесуальними зловживаннями, запропонувавши розглядати їх крізь призму поняття «ефективні засоби правового захисту», що використовується в практиці ЄСПЛ щодо тлумачення ст. 13 ЄКПЛ, яка закріплює право кожного, чиї права та свободи, визнані у ЄКПЛ, було порушено, на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У подальшому Дмитро Луспеник зупинився на тому, що протидія зловживанню процесуальними правами має розглядатися в контексті концепції забезпечення ефективних засобів правового захисту проти зловживань процесуальними правами на національному рівні, що включає попереджувальні засоби захисту, спрямовані на недопущення процесуальних зловживань, присічні засоби захисту, покликані припинити спроби процесуальних зловживань, та компенсаторні засоби, направлені на забезпечення справедливої сатисфакції за зловживання, що сталися, навівши норми ЦПК щодо кожного виду. При цьому відповідальність за застосування всіх засобів правового захисту має покладатися передусім на суд як державний орган, що має забезпечити кожному гарантії права на справедливий судовий розгляд відповідно до п. 1 ст. 6 ЄКПЛ. Водночас за своєю природою попереджувальні та присічні заходи, як правило, пов’язані з можливостями цивільної процесуальної форми та конкретними повноваженнями суду, а тому їх можна об’єднати в групу власне процесуальних або процедурних засобів захисту, на відміну від компенсаторних, що мають певний грошовий еквівалент та виконують компенсаторну функцію.