16 серпня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 759/9995/19 задовольнив касаційну скаргу захисника, який доводив недопустимість як доказу протоколу огляду місця події.
Вироком районного суду фігуранта визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 309 КК України та виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. Апеляційним судом вирок районного суду скасовано та визнано його винним.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що в основу обвинувального вироку апеляційного суду було покладено недопустимий доказ, який отримано з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме протокол огляду місця події, оскільки на момент проведення даної слідчої дії обвинувачений вже мав статус підозрюваного, а тому слідчий був зобов’язаний скласти протокол затримання, роз’яснити йому процесуальні права, у тому числі право на захисника та на відмову від свідчень проти себе.
Верховний Суд вказав, що оцінюючи ключовий доказ у кримінальному провадженні – протокол огляду місця події, суд апеляційної інстанції не врахував вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема, згідно з приписами ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Відповідно до ч. 3 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 та ст. 236 КПК України.
За рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження (ч. 5 ст. 236 КПК України).
Таким чином, обшук особи фактично не є окремою слідчою дією, а проводиться під час затримання чи обшуку житла.
Наведене узгоджується з правовою позицію, викладеною Касаційним кримінальним судом Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2020 р. (справа № 755/6685/17) та від 8 лютого 2018 р. (справа № 754/5978/16-к).
Свідки під час допиту в місцевому суді вказали, що приїхали до відділку поліції, де вже був засуджений, і по прибуттю слідчо-оперативної групи на вулиці відбувались слідчі дії. Також зазначали, що слідчо-оперативну групу вони очікували у приміщенні відділку поліції, де вже знаходився засуджений.
Свідок захисту у суді першої інстанції показав, що того дня він гуляв разом із засудженим та ще одним товаришем. Біля них зупинився цивільний автомобіль, з якого вийшли працівники поліції, які почали їх обшукувати. Нічого не знайшли, його з товаришем відпустили, а засудженому наказали їхати з ними та посадили до автомобіля. У зв’язку з чим засудженого затримали та повезли до поліції, не пояснювали.
Як слідує із протоколу огляду місця події, слідчий СВ ГУНП провела огляд місця події, під час якого було виявлено та вилучено у засудженого наркотичний засіб, в період часу з 20 год 22 хв. по 20 год 30 хв., тобто вказана слідча дія була проведена більше ніж через 3 години після викриття останнього працівниками поліції у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.
Тому, на думку Верховного Суду, апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що на час проведення огляду місця події засуджений не був особою, яка фактично була затримана уповноваженою службовою особою.
Отже, Верховний Суд вирок апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний