Хоча захисник і діє в інтересах підзахисного, він, однак, є самостійним учасником кримінального провадження із власною правосуб’єктністю, а його юридичне становище не тотожне становищу особи, захист якої він здійснює.
Про це йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №304/1035/20, текст якої з’явився в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
У касаційній скарзі засуджений указував на неправильне застосування судами попередніх інстанцій закону про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, він вважав істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону нездійснення апеляційним судом перевірки доводів, викладених його захисником у змінах до апеляційної скарги, та не погодився з висновком колегії суддів про відсутність процесуального права вносити захисником відповідні зміни до апеляційної скарги обвинуваченого.
Велика Палата ВС зауважила, що відповідно до ч. 4 ст. 46 КПК захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику. Переважна більшість процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого й захисника є аналогічними (крім тих, які захисник не може здійснювати самостійно), і їх зміст дублюється законодавцем у відповідних положеннях КПК.
Водночас окремі процесуальні права за змістом нерозривно пов’язані з особами незамінних учасників провадження, реалізуються виключно ними особисто й не можуть бути нікому делеговані, у тому числі захиснику або представнику.
На переконання ВП ВС, трактування терміна «особа, яка подала скаргу» як такого, що охоплює не лише безпосереднього ініціатора апеляційного провадження, але й уповноважену ним особу, яка діє на його стороні, означало б, що захисник користується значно ширшими повноваженнями, ніж сам підзахисний. Тобто в такому випадку захисник (на відміну від обвинуваченого, котрий може змінити чи доповнити тільки власну апеляційну скаргу) був би наділений відповідним правом щодо скарги, поданої як ним самим, так і його підзахисним.
Окрім цього, відсутність у захисника процесуальних повноважень змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, подану обвинуваченим, не створюватиме перешкод у реалізації права особи на захист. Адже навіть за умови наявності суттєвих недоліків апеляційної скарги, раніше поданої обвинуваченим чи іншим захисником, процесуальні інструменти здійснення адвокатом ефективного захисту на відповідній стадії процесу не вичерпуються особистим внесенням до такої скарги змін та/або доповнень. Наприклад, захисник не позбавлений можливості надати кваліфіковану юридичну допомогу в підготовці змін чи доповнень до скарги підзахисного, які останній вправі внести особисто; звернутися до апеляційного суду із власною скаргою; висловити в судовому засіданні позицію щодо раніше поданої скарги, навести додаткові доводи й аргументи, які суд має перевірити в межах повноважень, наданих законом.
З огляду на вказане Велика Палата ВС дійшла висновку, що в розумінні ч. 3 ст. 403 КПК «особою, яка подала апеляційну скаргу» є лише учасник судового провадження, який реалізував право на апеляційне оскарження від свого імені. Право змінити та/або доповнити апеляційну скаргу обвинуваченого належить виключно суб’єкту її подання, тобто обвинуваченому.