Належна організація проведення судового засідання у кримінальному процесі є однією з основних гарантій реалізації прав людини, що охоплює дотримання принципів справедливості, незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів, а також забезпечення ефективності судового захисту.
Власним досвідом з питань організації проведення судового засідання, а також практичними порадами щодо належного реагування захисника на протиправні дії головуючого судді та інших працівників суду, ділилися учасники круглого столу «Належна організація проведення судового засідання у кримінальному процесі як гарантія реалізації прав людини».
Захід, у якому взяли участь як адвокати, так і судді, організував та нещодавно провів Комітет Національної асоціації адвокатів України з питань захисту прав людини.
Відповідно до загального порядку виклику в кримінальному провадженні, особа має отримати повістку або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом. Тож несвоєчасне повідомлення сторін про дату судового засідання має бути поважною причиною неявки. Проте на практиці судові засідання в таких випадках усе ж відбуваються. На це звернула увагу член Ради Комітету з питань захисту прав людини Сусанна Тіркізян. За її словами, деякі судді, посилаючись на практику ЄСПЛ, аргументують таку свою позицію принципом розумності строків розгляду справи, який є більш важливим.
«Але ж інструменти реалізації цього принципу не повинні обмежувати інші процесуальні права осіб, – говорить адвокат. – Якщо учасників процесу не повідомляють вчасно про дату і місце судового засідання, це може порушити їхнє право на доступ до правосуддя, яке захищено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Вона радить доводити причини неможливості явитись у судове засідання браком часу для підготовки правової позиції.
Ще одним порушенням є повідомлення учасників кримінального процесу за неналежною адресою: «КПК передбачає, що належною адресою є не місце реєстрації особи, а місце її проживання за умови фіксації такої адреси в матеріалах справи. При цьому суди здебільшого обмежуються тим, що повідомлення направляється за адресою реєстрації», – пояснила С.Тіркізян.
До обговорення долучився суддя Верховного Суду Сергій Фомін. Він нагадав, що багато людей виїхали з країни. Для виклику такої особи має використовуватись процедура міжнародно-правової допомоги. «Але звідки суд знає, в яку країну направляти цей запит? Ми маємо знати, що особа знаходиться в цій чи іншій країні, щоб мати можливість застосувати дану процедуру. Дане питання взагалі не вирішене жодним чином. Я вважаю, що потрібно залучати до кримінально-процесуальної діяльності консульства і посольства, які знаходяться в різних країнах і які володіють інформацією, що та чи інша особа там перебуває», – зауважив суддя.
Не менш проблемним питанням є зміст повідомлення про проведення судового засідання. Іноді адвокатам телефонує секретар судового засідання та просить повідомити свого підзахисного або навпаки – телефонують особі з одночасним проханням повідомити свого захисника про дату і час судового засідання. Про це розповіла С.Тіркізян та навела у звʼязку із цим позицію ВС у справі № 753/17656/17. Забезпечення гарантій покладається саме на державу, не на адвоката, не на інших учасників процесу, тому такий спосіб повідомлення учасників, що обраний секретарем судового засідання, є неналежним.
Розвиваючи тематику, голова Комітету НААУ з питань захисту прав людини Ганна Колесник акцентувала увагу на SMS-повістках. «Коли звертаєш увагу суду на те, що повідомлення прийшло, наприклад, вже під час судового засідання або взагалі після нього, суд уважає, що повідомлення є своєчасним. Підтвердженням цього є те, що секретар судового засідання вніс інформацію про відправку цього SMS-повідомлення, – розповіла вона. – Проте варто пам’ятати, що повідомлення є належним, коли особа отримала його і ця частина має обов’язково з’ясовуватись суддями при вирішенні питання про неявку певних учасників процесу в судове засідання».
На питанні встановлення осіб, що беруть участь у судовому засіданні, зупинився член Ради Комітету з питань кримінального права та процесу Богдан Коваль. Він намагався з’ясувати, чи є це об’єктивною потребою або надлишковою формалізацією процесу. На його погляд, питання безпосередньо стосується принципу рівності, адже неналежні повноваження захисника тягнуть за собою настання кримінальної відповідальності, тоді як неналежні повноваження прокурора – прикрість, яка може бути легко виправлена.
Адвокат зауважив, що раніше питання підтвердження повноважень захисника було ще більш складним, адже ордеру та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не було достатньо для підтвердження своїх повноважень. Потрібно було додатково надавати копію договору про надання правничої допомоги.
«Щодо встановлення особи обвинуваченого – тут все, на перший погляд, простіше, аніж коли встановлюють особу захисника. Проте насправді теж є підводні камені», – зауважив Б.Коваль. Він послався на випадки, коли відомості про особу, яка була доставлена до суду для участі в судовому засіданні як обвинувачений, повністю збігалися з тими, що внесені в обвинувальний акт. Наприклад, в обвинувальному акті йде мова про Іванова Івана Івановича й особа, яка доставлена в судове засідання теж Іванов Іван Іванович, проте не той – особи просто мають ідентичні імена, обоє утримуються в СІЗО, але є учасниками різних кримінальних проваджень. «Фактично обвинуваченим виступає інша особа і саме під час встановлення особи обвинуваченого під час судового засідання можна це з’ясувати, а тому така процедура точно не є надлишковою формалізацією, – переконаний представник комітету НААУ. – При цьому роль захисника за таких обставин – визначальна, адже потрібно наполягати на тому, щоб суд встановив належним чином особу, яка бере участь у судовому засіданні, а не ігнорував це питання, аргументуючи, що це інструменти сторони захисту для затягування процесу».
Заступник голови Комітету НААУ з питань захисту прав людини Сергій Старенький висловив позицію, що суддя повинен належним чином перевіряти й повноваження прокурора, в тому числі, звертати увагу на документи, які подаються ним для підтвердження таких повноважень і спосіб їх надання. «Під такими документами, здебільшого, розуміється витяг з ЄРДР, але насправді ВС у своєму рішенні вказав, що витяг з ЄРДР не є документом, який підтверджує повноваження прокурора, – наголосив він. – Єдиним підтвердженням є постанова про призначення групи прокурорів (прокурора), а тому судді, дотримуючись принципу рівності сторін кримінального процесу, повинні контролювати процедуру підтвердження повноважень прокурора».
Відповідно до ст. 242 КПК секретар судового засідання доповідає головуючому судді про те, хто з’явився. «Суддя повністю довіряє секретарю й абсолютно упевнений, що останній належним чином встановив явку усіх учасників. Тобто, якщо секретар сказав, що особа є, то суддя не перевіряє, навіть якщо такої особи насправді й немає», – зауважила Г.Колесник. Вона навела приклад з практики, коли захисник через певні обставини час перерви у судовому засіданні покинув суд. «Секретар доповідає судді, що дана особа є, будучи впевненим, що вона присутня, оскільки вранці (перед початком судового засідання) було встановлено її особу. Інші учасники процесу повідомляли, що насправді адвоката немає, обвинувачений залишився без захисника в судовому засіданні. І це є порушенням статті 52 КПК. Але суд ігнорував дані факти, посилаючись на доповідь секретаря судового засідання про явку такої особи, – розповіла адвокат. – Отже, в результаті абсолютна довіра судді секретарю судового засідання, а обвинувачений в особливо тяжкому злочині – без захисника».
Випадком із власної практики поділилася суддя Ірпінського міського суду Київської області Яна Шестопалова, коли на досудовому розслідуванні був залучений законний представник неповнолітнього потерпілого – батько, а на стадії судового розгляду в якості законного представника приходить матір. «Таким чином, якби особи не були встановлені, то фактично неповнолітня особа залишилася б без законного представника, що є порушенням норм КПК», – резюмувала суддя.
Тож установлення осіб у судовому засіданні в кримінальній справі є об’єктивною потребою, яка сприяє забезпеченню справедливого та законного судочинства. Крім цього, це гарантує права учасників та дозволяє суду ефективно керувати процесом.
Позицією щодо належного керування судовим процесом поділився суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Андрій Іванов. «Принцип суддівського керівництва з 2012 року належить виключно до зовнішньої, формальної сторони кримінального процесу. Тобто важливо зрозуміти, що цей принцип покладає на суд певні обов’язки, зокрема забезпечення правомірності, послідовності та швидкості кримінального провадження, – нагадав він. – Проте в той же час пам’ятаємо, що станом на зараз проголошено принцип відмови від процесуальної активності суду. Що означає на практиці? Цей принцип не виключає втручання суду в хід судового розгляду і це варто усвідомлювати».