Огляд Вищою школою адвокатури НААУ постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі № 620/4006/18
Поняття “зупинення” та “припинення” адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі № 620/4006/18
Короткий зміст позовних вимог:
ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі – відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправною і скасувати вимогу Управління про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-13775-17.
На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на те, що з 22.12.2016 по 13.12.2017 адвокатська діяльність позивача була зупинена, а тому у вказаний період вона була непрацюючою особою, та не отримувала доходу, відтак нарахування відповідачем єдиного внеску та винесення вимоги про сплату боргу є безпідставним.
Короткий зміст судових рішень:
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 22.01.2019 позов задовольнив у повному обсязі: визнав протиправною та скасував вимогу Управління від 09.11.2018 №Ф-13775-17.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 22.12.2016 позивач не здійснювала адвокатської діяльності і не отримувала дохід від такої діяльності, про що відповідач був проінформований, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у неї як самозайнятої особи у розумінні законодавства про зайнятість населення. Незважаючи на те, що 13.12.2017 позивачу поновлено право на зайняття адвокатською діяльністю, остання відповідної діяльності не здійснювала та не повідомляла відповідача про отримання доходу протягом вказаного періоду, а тому не має обов`язку сплачувати відповідний податок.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 21.03.2019 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на 31.10.2018 позивач мав заборгованість зі сплати єдиного внеску, який було нараховано податковим органом, виходячи із мінімальної величини бази нарахування єдиного внеску, як для особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність та отримує дохід від цієї діяльності, а тому оскаржувана позивачем вимога є законною та обґрунтованою. Доводи позивача про зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю не прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки позивачем заяву про зняття з обліку у зв`язку із зупиненням професійної діяльності подано лише 23.01.2017.
Мотиви касаційної скарги:
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 доводить, що вона з 1969 року працювала адвокатом в юридичній консультації Деснянського району міста Чернігова і була членом колегії Чернігівської обласної колегії адвокатів. 20.01.2016 згідно протоколу засідання Президії ОА Чернігівської обласної колегії адвокатів за її заявою її було відраховано з членів ОА Чернігівської обласної колегії адвокатів. 22.12.2016 за заявою ОСОБА_1 було зупинене її право на зайняття адвокатською діяльністю згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України, що свідчить про те, що з 22.12.2016 вона не могла займатися адвокатською діяльністю та, відповідно, отримувати від такої діяльності дохід. Також ОСОБА_1 вказує, що після виповнення їй 70 років з 2010 року вона майже не працювала за віком та станом здоров`я, проте постійно сплачувала податки та єдиний соціальний внесок, про що свідчить наявність у неї переплати з єдиного соціального внеску у розмірі 359 грн. Таким чином, оскільки у період з 22.12.2016 по 13.12.2017 вона не займався адвокатською діяльністю, її діяльність як адвоката була зупинена, а тому, з даного часу ОСОБА_1 є непрацюючою особою, не отримувала доходу, що свідчить про безпідставне нарахування їй відповідачем єдиного соціального внеску та прийняття вимоги про сплату боргу.
Правова позиція Верховного Суду:
У справі, що розглядається, суди встановили, що 15.04.1994 позивачем було отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №17, яке було видано на підставі рішення Чернігівської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 13.04.1994 №1.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 10.04.2006 до вказаного реєстру внесено відомості про зайняття позивачем адвокатською діяльністю (з 08.04.2011 реєстрація припинення підприємницької діяльності).
З 27.06.2012 ОСОБА_1 перебувала на обліку у контролюючого органу за організаційно-правовою ознакою 94 – фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (з 23.01.2017 змінено стан: 3 – прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру)).
З 22.12.2016 по 13.12.2017 право позивача на заняття адвокатською діяльністю було зупинено на підставі її заяви, а тому 23.12.2016 позивач звернулась до податкового органу із заявою форми №7-ЄСВ №1725260600003 про зняття з обліку як платника єдиного соціального внеску, з підтверджуючими документами.
Згідно з даними наявної у матеріалах справи заяви про ліквідацію або реорганізацію платника податків (додаток 14 до Порядку обліку платників податків і зборів, пункт 11.2, Форма №8-ОПП) №1725260600003, остання датована 23.01.2017.
Цією заявою повідомлено Управління, що стосовно платника податків ОСОБА_1 розпочаті процедури ліквідації для припинення діяльності за рішенням засновників (учасників) або уповноваженого органу, а саме Ради адвокатів Чернігівської області на підставі витягу з Єдиного реєстру адвокатів України від 26.12.2016 №387. У зв`язку з цим, заявник просила провести заходи визначені Порядком та видати відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків та зборів за формою № 30-ОПП.
З наявної у матеріалах справи відповіді Управління від 29.12.2018 №3874 на звернення позивача вбачається, що податковим органом було повідомлено позивача про те, що 23.01.2017 нею подано до контролюючого органу заяву про зняття з податкового обліку за формою № 8-ОПП, проте на даний час процедура з обліку триває.
За даними облікової картки платника податків, а також листа Управління від 29.12.2018 №3874 вбачається, що станом на 31.10.2018 за позивачем рахується заборгованість з єдиного внеску у розмірі 15460,54 грн, яка виникла у зв`язку із нарахуванням та несплатою відповідного податку позивачем за 2017 рік у розмірі 8089,00 грн (8448,00 грн – 359,00 грн – переплата), та І-ІІІ квартали 2018 року у розмірі 7371,54 грн (по 2457,18 грн) за кожний квартал.
У зв`язку з тим, що цей борг не був сплачений позивачем, Управлінням 09.11.2018 прийнято та направлено платнику податків вимогу №Ф-13775-17 відповідно до якої контролюючий орган вимагає від позивача сплатити суму боргу (недоїмки) у сумі 15460,54 грн протягом 10 календарних днів з дня її одержання.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
За визначеннями, наведеними у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі – ПК України) самозайнята особа – це платник податку, який є фізичною особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність – це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою – підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі – Закон №2464-VІ).
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VІ, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, – на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.
Так, особи, які провадять, у тому числі адвокатську діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі – Закон № 5076-VI), згідно зі статтею13 якого адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону № 5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.
Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, – з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (пункт 1 частини третьої статті 31 Закону № 5076-VI).
Положеннями статті 32 Закону№ 5076-VI встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Виходячи зі змісту частин п`ятої, шостої статті 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (частина перша статті17 Закону № 5076-VI).
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
Таким чином, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Вказані обставини вказують на те, що поняття “зупинення” та “припинення” адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, а відтак дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.
Висновок:
Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, право Фесенко Т.Г. на заняття адвокатською діяльністю було зупинене відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону № 5076-VI з 22.12.2016 на підставі заяви позивача. Про прийняття вказаного рішення ОСОБА_1 повідомила відповідача, подавши 23.12.2017 до контролюючого органу заяву форми №7-ЄСВ №1725260600003 про зняття з обліку як платника ЄСВ, з підтверджуючими документами.
Таким чином, оскільки з 22.12.2016 позивач не здійснювала адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, про що відповідач був проінформований, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність у ОСОБА_1 обов`язку сплати єдиного внеску як самозайнятої особи, у розумінні законодавства про зайнятість населення.
Також, згідно інформації, наявної у Єдиному реєстрі адвокатів України, 13.12.2017 ОСОБА_1 було поновлене право на зайняття адвокатською діяльністю.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, подання позивачем заяви про поновлення права на зайняття адвокатською діяльністю була зумовлене наявністю договору про надання правової допомоги у кримінальній справі ОСОБА_2 , засудженого за частиною третьою статті, частиною першою статті 14, пунктами 11, 12 частини другої статті115 Кримінального кодексу України до 10 років позбавлення волі (вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 22.02.2016 у справі № 751/4876/15-к). Однак, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я позивач не приймала участі при розгляді 07.11.2018 заяви ОСОБА_2 у Верховному Суді, що підтверджується постановою Верховного Суду, де зазначено, що адвокатом засудженого є Трофименко В.М .
З огляду на викладене, суд першої інстанції встановив, що після поновлення адвокатської діяльності ОСОБА_1 дохід (гонорар) не отримувала, оскільки не приймала участі при розгляді заяви ОСОБА_2 у Верховному Суді. Також позивач не повідомляла відповідача про отримання доходу протягом вказаного періоду, що не заперечував представник відповідача у судовому засіданні суду першої інстанції.
За наведених обставин, Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що нарахування контролюючим органом ОСОБА_1 єдиного внеску в сумі 15460,54 грн. за період, коли позивач фактично не здійснювала адвокатську діяльність та не отримувала доходу, є протиправним.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.