Огляд правових позицій підготовлено Центром трудового права Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України – автор адвокат Катерина Цупка.
-
Щодо застосування Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 № 796-ХІІ з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, висловленої у Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, під час нарахування особі пенсії за цим Законом.
📌Постановою ВС у складі СП з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24 задоволено позовні вимоги позивачки-ліквідатора ЧАЕС.
У січні 2024 року позивачка звернулась до суду з позовними вимогами щодо визнання протиправною відмову ГУ ПФУ нарахувати та виплатити пенсію відповідно до статті 54 Закону № 796-XII; зобовʼязати ГУ ПФУ провести позивачці перерахунок та виплачувати пенсію, передбачену статтею 54 Закону № 796-XII, в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів з 13 вересня 2023 року.
Положення Основного Закону України зобовʼязують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення.
Держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо повʼязана з обовʼязком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Покладення Конституцією України на державу обовʼязку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоровʼя, що зумовлює їх посилений соціальний захист.
У Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобовʼязання держави перед громадянами, які втратили здоровʼя внаслідок того, що держава свого часу зобовʼязала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоровʼя визнано найвищими соціальними цінностями.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у звʼязку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано положеннями зазначеного закону в редакції Закону №230/96-ВР.
Врахувавши зазначене, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а отже до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові КАС ВС від 31.01.2025 у справі № 240/1126/24/
🔗З повним текстом постанови СП КАС ВС від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123697656
-
Щодо проведення перерахунку та виплати пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні).
📌Постановою КАС ВС від 12.02.2025 у справі № 380/26337/23 задоволено позовні вимоги учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 2 категорії.
Позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо визнання протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії та зобовʼязання здійснити такий перерахунок та виплату із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 12 червня 2023 року.
Позивач з 2015 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII. Страховий стаж позивача складає 38 років 0 місяців 25 днів.
На час призначення позивачу пенсії (2015 рік) діяла редакція п. 2 ст. 56 № 796-XII, згідно із якою право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема до п. 2 ст. 56 № 796-XII внесено зміни.
Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із п. 2 ст. 56 № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років – для жінок і 20 років – для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, визнана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи) та ця норма права зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію.
До вказаних висновків дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.06.2024 у справі № 300/3435/21 відступивши від попередніх.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до п. 2 ст. 56 Закону № 796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон, яким було внесено зміни.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 12.02.2025 у справі № 380/26337/23 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125146115.
-
Щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які проживають на території радіоактивного забруднення.
📌Постановою ВС КАС від 12.02.2025 у справі № 320/11200/22 залишено без змін рішення попередніх судів відносно визнання протиправною бездіяльності та зобовʼязання ГУ ПФУ здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачці, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Спірним у цій справі було питання, чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-XII.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення – три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення – дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю – одна мінімальна заробітна плата.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобовʼязань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобовʼязують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
Разом з тим, з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина – прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Тож, для забезпечення єдності судової практики, що, у свою чергу, гарантує стабільність правового регулювання, обʼєктивність та прогнозованість правосуддя, у рамках касаційного перегляду Верховним Судом цієї справи, а також застосовуючи до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21, з урахуванням висновків, викладених у її ж постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 в частині щодо права особи на підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону, Верховний Суд констатує, що позивачка має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 12.02.2025 у справі № 320/11200/22 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125113193.
Nota Bene! Відповідно до статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов’язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та мають відповідні посвідчення, доплата за проживання встановлюється у розмірі 2 361 грн.
На виконання вказаної норми та з метою встановлення «соціальної справедливості» та проведення верифікації пенсіонерів, які мають право на вказану доплату, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 27.12.2024 № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов’язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» відповідно до якої, факт проживания у зоні безумовного (обовʼязкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах, встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупністю таких обставин:
-
особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
-
у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання цією особою у період після 1 січня 1993 року.
-
Щодо відмови органів Пенсійного фонду України у перерахунку пенсії із врахуванням додаткової вислуги років, яка виникла від часу призову на військову службу під час мобілізації до дня фактичного звільнення, в звʼязку з неотриманням розрахунку вислуги років від компетентних органів.
📌Постановою КАС ВС від 29.01.2025 у справі № 580/460/24 частково задоволено позовні вимоги особи, звільненої з військової служби та зобовʼязано ГУ ПФУ повторно розглянути, з дотриманням порядку, меж і способу дій заяву позивача про перерахунок та виплату пенсії з врахуванням додаткової вислуги років, прийнявши відповідне рішення, з врахуванням мотивів Верховного Суду, вказаних у цій постанові.
Підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, в контексті спірних правовідносин, є збільшення вислуги років у пенсіонерів із числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом № 2262-ХІІ, у разі призову їх на військову службу, зокрема під час мобілізації, що може бути реалізовано шляхом звернення із відповідною заявою пенсіонера, поданою безпосередньо до територіального органу Пенсійного фонду України та доданими до неї документами.
При цьому, основним документом, який необхідний для здійснення територіальним органом Пенсійного фонду України виплати пенсії з урахуванням додаткової вислуги відповідно до частини третьої статті 2 Закону № 2262-ХІІ ініційованої за заявою пенсіонера, є розрахунок вислуги років.
Згідно із пунктом 2.12 розділу ІІ Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530 обчислення вислуги років чи загального страхового стажу для призначення пенсій здійснюється: Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України за поданням відповідних підрозділів персоналу, фінансово-економічними управліннями командувань видів Збройних Сил України за поданням відповідних підрозділів персоналу, фінансово-економічним управлінням військової частини А0515 разом з кадровим органом цієї військової частини відповідно до категорії військовослужбовців.
Пунктом 2.15 розділу ІІ Положення № 530 визначено, що попередній розрахунок вислуги років (страхового стажу) на пенсію складається відповідним управлінням (відділом) персоналу та передається разом з особовою справою до фінансового органу (пункт 2.12 цього розділу), який складає основний розрахунок вислуги років (страхового стажу) на пенсію і повертає його в управління (відділ) персоналу для долучення до особової справи військовослужбовця. Після звільнення військовослужбовця з військової служби зазначений примірник особової справи разом з основним розрахунком вислуги років надсилається в обласний ТЦКСП за обраним військовослужбовцем місцем проживання, а попередній розрахунок залишається у справах фінансового органу та зберігається протягом трьох років.
Обласний ТЦКСП при призначенні пенсій перевіряє розрахунки вислуги років і додатково включає період неврахованої служби військовослужбовців з дня складення розрахунку вислуги років по день звільнення з військової служби. При цьому невраховані періоди служби, передбаченої підпунктами 2 і 3 пункту 2.3 цього розділу, зараховуються до вислуги років на відповідних пільгових умовах. Підставою для зарахування цих періодів є підтвердження управління (відділу) персоналу або військової частини про те, що військовослужбовець у відповідний період мав право на таку пільгу, а для зарахування служби у високогірних місцевостях України – витяг з наказу командира військової частини (пункт 2.18 розділу ІІ Положення № 530).
Аналіз змісту наведених норм права, а також Інструкції № 937 свідчить про те, що органом, який наділений повноваженнями здійснювати підготовку документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, у тому числі на комунікацію із відповідним структурним підрозділом компетентного органу, який наділений повноваженням на обчислення вислуги років, є обласний ТЦКСП за обраним військовослужбовцем місцем проживання.
Разом з цим, процедуру приймання, оформлення і розгляд документів органами, що призначають пенсії, регламентовано розділом IV Порядку № 3-1, абзацом другим пункту 1 якого визначено, що заяви (крім заяви про призначення пенсії) приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Отже, неподання заявником безпосередньо до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення (перерахунку) пенсії розрахунку вислуги років не зумовлює настання для нього негативного наслідку у вигляді відмови у перерахунку його пенсії з урахуванням додаткової вислуги років, оскільки пенсійний орган не позбавлений можливості вчинити активні дії щодо отримання від компетентного органу додаткових документів або повідомити заявника про необхідність їх надання з метою належного соціального захисту особливої категорії осіб, які брали участь у захисті Батьківщини.
Звертаємо увагу, що бездіяльність ГУ ПФУ щодо перерахунку позивачу пенсії за вислугу років із врахуванням додаткової вислуги років була предметом судової ревізії у справі № 580/6909/23, за результатами розгляду якої суди зобовʼязали ГУ ПФУ повторно розглянути з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законом заяву позивача від 28.06.2023 про врахування додаткової вислуги років та перерахунку пенсії та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення, з урахуванням мотивів суду, вказаних у цьому рішенні. На виконання вказаних рішень ГУ ПФУ прийняло рішення від 22.12.2023 «Про відмову у перерахунку пенсії позивачу», в якому фактично виклало аналогічні підстави для відмови. В подальшому оскарження вказаного рішення ГУ ПФУ стало предметом розгляду у вищезгаданій справі № 580/460/24.
Таким чином, враховуючи завершення судового розгляду справи № 580/460/24 зобовʼязанням повторно здійснити розгляд заяви позивача про перерахунок пенсії, постає питання щодо ефективності даного способу захисту порушених прав особи.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 29.01.2025 у справі № 580/460/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124782253.
-
Щодо врахування лише календарної, а не пільгової вислуги років при визначенні права на призначення відповідної пенсії
📌Постановою КАС ВС від 12.02.2025 у справі № 620/18801/23 залишено без змін рішення попередніх судів щодо відмови позивачу у зарахуванні до загальної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, 03 років 00 місяців 04 днів вислуги років на пільгових умовах.
Позивач проходив службу в Національній поліції, 08.11.2023 його було звільнено зі служби за власним бажанням. Вислуга років позивача станом на день звільнення становила 22 роки 2 місяці 22 дні (календарна) та 3 роки 0 місяців 4 дні (пільгова).
Після звільнення позивач звернувся до ГУ Національної поліції з заявою, в якій просив оформити та направити до відповідного органу Пенсійного фонду України документи для призначення пенсії. Однак отримав відмову, оскільки вислуга позивача не відповідала умовам, зазначеним у пункті «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно частини четвертої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
На виконання вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок № 393. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», яка набрала чинності 19 лютого 2022 року до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 21 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».
Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у звʼязку з такими змінами, як Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», так і Порядок № 393 (в редакції постанови № 119) виникнення права на таку пенсію повʼязують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23.
Визначальним у цій справі є час, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Враховуючи те, що позивач звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у листопаді 2023 року, тобто після набрання чинності Постановою № 119, то субʼєкт владних повноважень не мав законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, тому його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.
Аналогічні висновки викладені в постанові КАС ВС від 13.02.2025 у справі № 420/31238/23.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 12.02.2025 у справі № 620/18801/23 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125146044.
-
Щодо обовʼязку зарахування страхового стажу в разі неможливості подати підтверджуючі документи в звʼязку з військовою агресією російської федерації проти України.
📌Постановою КАС ВС від 31.01.2025 у справі № 120/8471/23 задоволено позовні вимоги позивача та зобовʼязано ГУ ПФУ повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків і мотивів, викладених Верховним Судом у цій постанові.
Так, позивач у звʼязку із досягненням віку 60 років звернувся до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням ГУ ПФУ позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у звʼязку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Зокрема, підставою для такої відмови слугувало незарахування до страхового стажу особи періодів роботи (згідно із записами у трудовій книжці), в звʼязку з наявністю виправлень у записах трудової книжки, неможливістю ідентифікувати по відтиску печатки назву підприємства, відсутністю даних в реєстрі застрахованих осіб, відсутністю інформації про систему оподаткування, нарахування доходу та сплату страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно положень пункту 1 Порядку №637 (у відповідній редакції) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообовʼязкового державного соціального страхування (далі – персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у звʼязку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, суд касаційної інстанції враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообовʼязковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. У даному випадку судами попередніх інстанцій не встановлено, а матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу позивача.
Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як субʼєкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності після 01.01.2004 можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообовʼязкового державного соціального страхування.
Орган же пенсійного фонду, відмовивши у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності з підстав відсутності відомостей про сплату страхових внесків, не скористався наданими йому законодавством інструментами, спрямованими на надання допомоги у зборі необхідних даних, не вчинив жодних заходів щодо перевірки та підтвердження факту здійснення підприємницької діяльності.
Загальновідомою є й обставина окупації населеного пункту постійного місця проживання позивача – міста Маріуполя Донецької області внаслідок збройної агресії російської федерації й остання обʼєктивно може впливати на можливість збору та подання позивачем всіх документів, необхідних для призначення пенсії. Тому, незарахування до страхового (трудового) стажу позивача відповідного періоду ведення підприємницької діяльності у зв`язку із (можливо) перебуванням підтверджуючих первинних документів на окупованій території, не буде пропорційним та порушить баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням органу пенсійного фонду щодо перевірки підстав для призначення пенсії.
При цьому слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 31.01.2025 у справі № 120/8471/23 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124846906.
-
Щодо обовʼязку зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації після виходу України з Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення.
📌Постановою КАС ВС від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22 залишені без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими задоволено позовні вимоги щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації з 2007 по 2018 роки, які не були враховані органами ПФУ через відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) пенсійне забезпечення громадян держав – учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав – учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав – учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у звʼязку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Суди попередніх інстанцій також зазначали, що автентичність записів у трудовій книжці позивача у спірні періоди відповідачем не оспорюється. Трудова книжка позивача містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди, такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Отже, на час звернення позивача до відповідача (23.02.2022) Угода була чинною. Окрім того, не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Крім того, надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у звʼязку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Суд за результатами перегляду судової справи сформував наступний правовий висновок: відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124717671.
-
Щодо проведення індексації пенсії за віком із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески.
📌Постановою КАС ВС від 13.02.2025 у справі № 280/3296/24 частково задоволено позовні вимоги та зобовʼязано ГУ ПФУ здійснити індексацію пенсії позивачу із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14, 1,197 та 1,0796 та у звʼязку з цим провести перерахунок та виплату пенсії.
Позивачка з квітня 2021 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ як особа, яка отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування». Відповідач у 2022, 2023 та 2024 роках не провів індексацію пенсії позивачки, а встановив щомісячну доплату до пенсії в розмірі 135,00 грн (у 2022 році), 100,00 грн (у 2023 році) та 100,00 грн (у 2024 році). Відмову у проведенні індексації відповідач обґрунтував тим, що для обчислення пенсії позивачки враховується показник середньої заробітної плати в Україні у розмірі 9118,81 грн, який є більшим ніж той, що визначений Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування». Вважаючи бездіяльність відповідача щодо проведення індексації пенсії у 2022, 2023 та 2024 роках протиправною, позивачка звернулася до суду з позовом.
Відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
З метою забезпечення ефективної реалізації права громадян на перерахунок їх пенсії Кабінет Міністрів України 20 лютого 2019 року видав постанову № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», якою, серед іншого, затвердив Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»
Запровадивши удосконалений механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування», для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування держава взяла на себе зобовʼязання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням нового уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії, який не є сталим, та підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів.
Однак, як виснував Верховний суд у цій постанові, положення пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», не узгоджені з приписами частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування», оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти: показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (за приписами Закону); показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01 жовтня 2017 року (за приписами Порядку).
З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами застосування при проведенні індексації пенсій починаючи з 2020 року відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» положень пункту 5 Порядку № 124, є протиправним.
Водночас, Суд наголошує на тому, що право громадян, пенсія яким призначена у 2020- 2023 роках, на індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України). Наслідками пропущення строків звернення до адміністративного суду, встановлених після відкриття провадження у справі, є залишення судом позовної заяви без розгляду (ч. 4 ст. 123 КАС України).
У справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що індексація у 2022 та 2023 роках позивачці не нараховувалася, тому немає підстав для необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії. Суд зазначає, що реалізація позивачкою права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивачка, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду. Нереалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах КАС ВС від 27.01.2025 у справі № 200/422/24, від 27.01.2025 у справі № 620/7211/24, від 13.02.2025 у справі № 200/2123/24
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 13.02.2025 у справі № 280/3296/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125173027.
-
Щодо здійснення індексації пенсій з 01.03.2023 з обмеженням верхньої межі індексації.
📌Постановою КАС ВС від 13.02.2025 у справі № 380/6159/24 відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо зобовʼязання ГУ ПФУ провести перерахунок та виплату пенсії позивача із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у розмірі 1,197, без обмеження розміру збільшення в результаті перерахунку пенсії максимальним (граничним) розміром 1500,00 грн., в повному обсязі, з урахуванням раніше виплачених сум.
На момент призначення позивачу пенсії (28.02.1998) відповідно до Закону № 2262-ХІІ редакцією статті 64 Закону № 2262-ХІІ було визначено, що призначені військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей пенсії щороку підвищуються відповідно до індексації грошових доходів населення, але не менш як на 2 проценти грошового забезпечення, з якого обчислено пенсію (стаття 43). В усіх випадках зазначене підвищення не може бути менше 2 процентів мінімальної пенсії за віком.
Індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, яка має систематичний характер, а тому індексація є невідʼємною складовою сум при розрахунку пенсії, зокрема військовослужбовцям.
У 2023 році Кабінет Міністрів України постановою № 168 визначив коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,197, що відповідає формулі, визначеній Порядком № 124 та, відповідно, повністю узгоджується із частинною другою статті 42 Закону № 1058-IV, на виконання якої Уряду надано повноваження визначення розміру та порядку забезпечення індексації пенсії шляхом її перерахунку через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у межах бюджету Пенсійного фонду.
У свою чергу, пунктом 10 постанови № 168 установлено, що: у разі коли розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії; розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.
Системний аналіз вищевказаних законодавчих приписів свідчить про те, що обмеження верхньої межі індексації здійснюється для того, щоб збалансувати потреби та захистити якомога більшу кількість громадян через інструмент індексації, передусім тих громадян, пенсії яких є дуже низькими, і з іншого боку, щоб збалансувати фінансовий ресурс для проведення індексації для широких категорій осіб та утримати зростання нерівності між розміром пенсії громадян, а також з урахуванням того, що в умовах дії воєнного стану видатки в першу чергу спрямовуються на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими субʼєктами стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас повʼязане з небезпекою для життя і здоровʼя.
Так, у справі, яка розглядається, суди встановили, що з 01.03.2023 позивачу підвищено пенсію на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 постанови № 168, в межах граничної суми збільшення, а саме на 1 500, 00 грн, у звʼязку із чим відсутні правові підстави вважати такі дії відповідача неправомірними, оскільки індексація пенсії позивача з 01.03.2023 проведена відповідачем із дотриманням вимог чинного законодавства.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 13.02.2025 у справі № 380/6159/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125173158.
-
Щодо невиплати доплати до пенсії в розмірі 2000,00 грн та індексації за 2022, 2023 роки після перерахунку пенсії військовослужбовцям за рішенням суду на підставі довідок про грошове забезпечення, виданих з врахуванням постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 (у зразковій адміністративній справі)
📌Постановою КАС ВС від 16.12.2024 у справі № 400/6254/24 відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо зобовʼязання ГУ ПФУ перерахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату в розмірі 2000,00 грн, а також індексацію.
Позивач є пенсіонером і йому призначено пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Рішенням окружного суду в іншій справі ГУ ПФУ було зобовʼязано здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01.02.2021, 01.02.2022, 01.02.2023 на підставі довідок Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій про розмір грошового забезпечення. Виконуючи вказане рішення суду, ГУ ПФУ протиправно скасувало доплату, передбачену постановою КМУ від 14.07.2021 № 713 “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб”, та індексацію за 2022 та 2023 роки, посилаючись на те, що основний розмір пенсії підвищився більше ніж на 2000,00 грн, тому щомісячна доплата не встановлюється, а також постановами Кабінету Міністрів України № 168 та № 185 передбачено, що підвищення на коефіцієнти 1,197 і 1,0796 застосовується у разі перерахунку пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, крім перерахунків у звʼязку з підвищенням грошового забезпечення. Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся до суду з позовом.
Оскільки зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет на певний рік, є правовою підставою для зміни розміру грошового забезпечення військовослужбовців (посадового окладу) та, відповідно, отримання нової довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45 з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704, і подання таких довідок до відповідного управління Пенсійного фонду України для здійснення перерахунку пенсії відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ, то здійснений вказаним державним органом перерахунок пенсії, право на який у особи виникло після 1 березня 2018 року, за умови підвищення розміру пенсії, є підставою для припинення (у разі підвищення розміру пенсії більш ніж на 2000,00 грн) або зменшення розміру (у разі підвищення розміу пенсії менш ніж на 2000,00 грн) щомісячної доплати в сумі 2000,00 грн, передбаченої Постановою № 713.
Водночас, оскільки абзацом третім пункту 2 Постанови № 168 передбачено, що якщо перерахунок пенсії особам здійснюється відповідно до Закону № 2262-ХІІ у звʼязку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за зазначеним Законом, а у нашому випадку має місце саме таке підвищення, обумовлене збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до імперативних вимог абзацу 3 пункту 2 Постанови № 168 коефіцієнт збільшення, передбачений пунктом 1 цієї Постанови, не застосовується. Тобто, виплата індексації, передбаченої Постановою № 168, не нараховується з моменту перерахунку пенсії, повʼязаного із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за зазначеним Законом.
Nota bene! Ухвалою Великої палати Верховного суду від 16.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами пʼяти осіб на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2024 року у зразковій справі № 400/6254/24.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 16.12.2024 у справі № 400/6254/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123793985.
-
Щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки при переході з пенсії за віком, призначеної на пільгових умовах за Списком № 2.
📌Постановою КАС ВС від 13.02.2025 у справі № 520/7743/24 залишено без змін рішення першої та апеляційної інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Позивач з 17.03.2009 отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV. На підставі заяви, позивача з 12.07.2011 переведено на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно із Законом України від 05.11.1991 за №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788-ХІІ), розмір якої обчислено відповідно до Закону № 1058-ІV. 28.02.2024 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки. Рішенням ГУ ПФУ відмовлено в задоволенні заяви, оскільки пенсія за віком, призначена на пільгових умовах за Списком № 2, не є окремим видом пенсійної виплати, а є різновидом умов пільгового пенсійного забезпечення для можливості дострокового призначення пенсії за віком.
Отже, у випадку призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у звʼязку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні з одного виду пенсії, призначеної саме за Законом №1058-ІV, на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої зазначеним нормативно-правовим актом.
На думку позивача, при зверненні із заявою до органів Пенсійного фонду України після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, він набув право не на переведення з одного виду пенсії на інший на підставі статті 45 Закону №1058-IV, а на нове призначення пенсії за віком на загальних підставах із її новим обчисленням у відповідності до приписів статті 40 Закону № 1058-IV, оскільки за таким призначенням він звернувся вперше
З такими довадами позивача, судова колегія не погодилась та виснувала: враховуючи, що заява позивача до органів Пенсійного фонду України стосувалась призначення того самого виду пенсії (пенсії за віком), яка вже була їй призначена, то така пенсія не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 роки.
Вказані правові висновки сформовані у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 300/5450/23.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права на повторне призначення пенсії за віком та, відповідно, з висновком про відсутність підстав для задоволення позову.
Аналогічні висновки містяться в постанові КАС ВС від 31.01.2025 у справі № 160/860/24.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 13.02.2025 у справі № 520/7743/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125173096.
-
Щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні при черговому переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу» на пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування»
📌Постановою КАС ВС від 13.02.2025 у справі № 300/1149/23 відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо зобовʼязання ГУ ПФУ провести перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» позивачу з 23.03.2022 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2019, 2020 та 2021 роки.
Первинно позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пізніше, за заявою позивача, його переведено на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». У подальшому позивача переведено на пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При переведенні на пенсію за віком, розмір пенсії розрахований із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, який враховувався при первинному призначенні пенсії. Уважаючи відмову відповідача щодо застосування при переведенні на пенсію за віком показника середньої заробітної плати, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у звʼязку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
У випадку переведення на інший вид пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.
Зважаючи на те, що заява позивача до ГУ ПФУ фактично стосувалась призначення того самого виду пенсії (пенсії за віком), яка вже була призначена позивачу з 30.04.2011, тому пенсія за віком не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону України «Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (за 2019, 2020, 2021 роки).
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 13.02.2025 у справі № 300/1149/23 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125146004.
-
Щодо переведення з пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до Закону №3723-ХІІ
📌Постановою КАС ВС від 12.02.2025 у справі № 580/6600/24 зобовʼязано ГУ ПФУ призначити та здійснити нарахування і виплату позивачці з 19.06.2024 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у розмірі 60% від заробітної плати, зазначеної у довідках Управління освіти і науки.
Позивачка є пенсіонеркою та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV. Працювала на різних посадах, які відносяться до державної служби, та загальний стаж її державної служби становить 36 років 8 місяців 21 день, що підтверджується трудовою книжкою. Управлінням освіти і науки видано позивачці довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця. 19.06.2024 позивачка звернулась до ГУ ПФУ із заявою, в якій просила перевести її на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до Закону №3723-ХІІ та здійснити перерахунок пенсії. За наслідками розгляду заяви позивачки, ГУ ПФУ, рішенням від 25.06.2024 відмовило позивачці у переведенні її на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ з підстав того, що на дату звернення заявниця не досягла пенсійного віку. Вважаючи протиправним оскаржуване рішення відповідача, позивачка звернулася до суду.
Приписами частини 9 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи, станом на 01.05.2016 мала відповідний стаж на посаді державної служби понад 10 років (29 років 3 місяці 9 днів), працювала на різних посадах, які відносяться до державної служби, та загальний стаж її державної служби становить 36 років 8 місяців 21 день.
Оскільки позивачка є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону №3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної по Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону №3723-XII.
Аргументи відповідачів, які підтримані судом апеляційної інстанції, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01.05.2016, та підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені пунктами 10, 12 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII і норми частини 1 статті 37 Закону №3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки Закон не повʼязує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як субʼєкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 12.02.2025 у справі № 580/6600/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125113100.
-
Щодо відновлення виплати пенсії позивачці як громадянці України, яка постійно проживає на території України та зобовʼязання до перерахунку пенсії з зарахуванням до страхового стажу періодів роботи на тимчасово окупованій території.
📌Постановою КАС ВС від 09.12.2024 у справі № 360/777/23 зобовʼязано ГУ ПФУ здійснити позивачці на загальних підставах, починаючи з 07.10.2009 перерахунок пенсії із зарахуванням до страхового стажу позивача періодів роботи з 08.08.1955 по 21.04.1993 та період навчання з 01.09.1950 по 25.06.1955 у Іванівському текстильному інституті; із зарахуванням при обрахунку пенсії позивача даних архівних довідок про заробітну плату, виданих Архівним відділом Рубіжанської міської ради; із нарахуванням позивачу щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на підставі документів, що перебувають у пенсійній справі та поданих позивачем із заявою від 01.02.2022 додаткових документів, у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, із нарахуванням позивачу компенсації втрати частини доходу за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009 по день фактичного виконання рішення суду у справі № 360/1733/22; із виплатою пенсії на визначений позивачем банківський рахунок за заявою поданою представником з урахуванням виплачених сум.
Позивачка, громадянка України, платник податків, не працює з 22.04.1993, постійно мешкає в Ізраїлі, місце постійного проживання встановлено нотаріально. З 08.04.1988 перебувала на пенсійному обліку та отримувала пенсію за віком у Рубіжанському відділі соціального захисту населення Луганської області. Сумарний трудовий стаж становить 40 років 18 днів.
Суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
За загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозвʼязку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 “Пічкур проти України” від 07.02.2014.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка, незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, у тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобовʼязаний відновити їй виплату пенсії.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може повʼязуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобовʼязана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія – в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Щодо не врахування позивачу для розрахунку пенсійної виплати періоду навчання у Іванівському текстильному інституті згідно диплому Д №062294 колегія суддів зазначає, що згідно довідки Рубіжанського відділу СЗН від 20.12.1996 № 777 пенсію позивачу призначено з 8 квітня 1988 року, загальний стаж складає 40 років 18 днів, що включає період навчання 1950-1955 в інституті. Отже, відповідач не довів правомірності своїх дій щодо неврахування позивачу для розрахунку пенсійної виплати періоду навчання з 01.09.1950 по 25.06.1955 у Іванівському текстильному інституті згідно диплому Д №062294.
Щодо неврахування позивачу для розрахунку пенсійної виплати архівних довідок про заробітну плату, виданих Архівним відділом Рубіжанської міської ради від 05.01.2022 суд зазначає наступне.
У цьому випадку і при обставинах, що склались у звʼязку з тимчасовою окупацією певних територій Донецької та Луганської області, відмова відповідачем – органом державної влади позивачу – фізичній особі у реалізації її права на отримання пенсії з підстави знаходження підтверджуючих первинних документів на окупованій території, не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії.
Суд також зазначає, що чинним законодавством України не встановлено прямої заборони на використання документів, виданих підприємствами, які тепер перебувають на тимчасово неконтрольованій території України. Крім того, положенням частини 3 статті 44 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено право відповідача на проведення перевірки. Разом з цим, за вимогами законодавства, неможливість проведення перевірки не ставить в залежність особу, щодо якої розглядається питання про призначення пенсії, оскільки це не є підставою для відмови у зарахуванні стажу і призначення пенсії.
Колегія суддів погоджується, що позивач набула трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і їх було утворено відповідно до законодавства України. Всі первинні документи, які сформовані до проведення антитерористичної операції, не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де набутий трудовий стаж роботи.
Частиною другою статті 46 Закону №1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Колегія суддів доходить висновку, що оскільки непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону 1058-IV.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 09.12.2024 у справі № 360/777/23 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123601675.
-
Щодо строку звернення до адміністративного суду у спорах, що виникають з органами ПФУ.
📌Постановою КАС ВС від 30.01.2025 у справі № 460/9026/24 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій щодо залишення без розгляду частини позовних вимог в звʼязку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду із позовом.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом та не навів поважних та обʼєктивних причин пропуску вказаного строку за період з 01.07.2021 по 07.02.2024.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги стосуються перерахунку пенсії відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Водночас поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Верховний Суд наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Соціальні виплати носять щомісячний характер (регулярні платежі), тому про порушення свого права позивач мав бути обізнаний на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватись така виплата (з першого до першого числа).
В постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 дійшла висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Nota bene! При застосуванні правових висновків вищезгаданого рішення слід додатково звернути увагу на постанову ВП ВС від 06.02.2025 № 990/29/22, яка, хоч і постановлена за результатами розгляду адміністративної справи з відмінним субʼєктним складом та предметом позову, алн містить дуже цікаві висновки щодо визначення триваючого правопорушення.
“Велика Палата Верховного Суду враховує, що в чинному законодавстві України не визначено поняття «триваюче правопорушення».
Разом із цим, за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обовʼязок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обовʼязків або виявлення правопорушення.
Тобто протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначено строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотриманні приписи закону в точному його розумінні.
Підсумовуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суд констатує, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість субʼєкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення – припинено, тобто протиправна бездіяльність субʼєкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі субʼєкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обовʼязку.
У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обовʼязків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
На державні органи покладено обовʼязок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа Європейського суду з прав людини «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах”.
🔗З повним текстом постанови КАС ВС від 30.01.2025 у справі № 460/9026/24 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124817711.
🔗Завантажити огляд у pdf-форматі можна за посиланням – https://tinyurl.com/3thspmbc