Право сторони захисту на оскарження повідомлення про підозру є тим запобіжником від безпідставного звинувачення особи ще на початку досудового розслідування.
На законодавчому рівні можливість оскарження повідомлення про підозру закріплена 15 березня 2018 року внаслідок прийняття Закону України №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, яким ч. 1 ст. 303 КПК України доповнено п. 10. До вказаного часу сторона захисту була позбавлена інструменту превентивного впливу та реагування на необґрунтовані підозри.
Водночас за останні сім років, з моменту появи цієї правової норми, судових рішень, якими скасовано повідомлення про підозру, є доволі небагато. Причиною цього є невизначеність у Законі чітких підстав для оскарження підозри, що спричиняє суперечливі підходи слідчих суддів щодо меж їхніх повноважень під час розгляду таких скарг та породжує зайвий формалізм правозастосування, а також неможливість оскарження раніше ніж через один або два місяці залежно від категорії справ.
Отже, інститут повідомлення про підозру в Україні сформований так, що поєднує вимоги європейських стандартів щодо прав людини та специфіку національного кримінального процесу. Він відображає принцип своєчасного та чіткого інформування особи про підозру, закріплений у Європейській конвенції з прав людини, але водночас українська модель значно формалізована.
У нашому національному законодавстві підозра оформлюється письмово і містить докладний виклад фактичних обставин справи, правову кваліфікацію та права підозрюваного, що надає цьому інституту ознаки, подібні до пред’явлення обвинувачення. Це зумовлено тим, що в більшості країн Європейського Союзу під час досудового розслідування застосовується інститут пред’явлення обвинувачення, який виступає правовим аналогом обвинувального акта за законодавством України.
Однак повідомлення про підозру і пред’явлення обвинувачення мають низку суттєвих відмінностей. Так, якщо обвинувальний акт є заключним процесуальним рішенням, яким закінчується досудове розслідування, то повідомлення про підозру — лише проміжне рішення на стадії досудового розслідування, яке може змінюватися відповідно до положень ст. 279 КПК України. Це, власне, і відрізняє українську процедуру притягнення до кримінальної відповідальності від тих, які є у країнах Європи.
Повідомлення про підозру за законодавством Німеччини
Наприклад, у Німеччині підозра особі має виключно інформаційний характер і не породжує негайних процесуальних наслідків. На цьому етапі сторона захисту має обмежені можливості, оскільки захисник покликаний здебільшого забезпечувати базовий супровід підозрюваного щодо дотримання його прав, зокрема, може консультувати підозрюваного та бути присутнім під час його допитів, однак позбавлений можливості здійснювати вплив на хід досудового розслідування. З огляду на те, що у Німеччині відсутнє обґрунтоване процесуально визначене повідомлення про підозру на законодавчому рівні, то сторона захисту може оскаржувати вже безпосередньо пред’явлення обвинувачення в суді.
Повідомлення про підозру за законодавством Франції
У французькому законодавстві також не закріплений інститут повідомлення про підозру. Винятком є випадок, коли досудове розслідування здійснює слідчий суддя, який уповноважений надати особі статус підозрюваного — mise en examen. Така процесуальна дія здійснюється під час першого офіційного допиту (interrogatoire de première comparution), де суддя повідомляє особі фактичні обставини, роз’яснює її права, проводить первинний допит по суті та вирішує, чи є достатні підстави для визнання її як підозрюваної (mise en examen), або ж вирішує надати їй менш суворий статус, подібний свідку (témoin assisté), який може користуватися правами захисту. Отже, у Франції mise en examen є подібним до інституту повідомлення про підозру в українському кримінальному процесі, оскільки він є процесуальним статусом, що надає особі права та обов’язки підозрюваного і відкриває можливість для повноцінного захисту, проте не є фінальним пред’явленням обвинувачення.
Ще однією спільною рисою французького законодавства з українським є наявність механізму оскарження підозри. Однак у Франції можливість оскарження повідомлення про статус mise en examen обмежена строком у шість місяців від дати його вручення.
Водночас скасування mise en examen не означає повного виходу за межі кримінального провадження, а є ніби трансформацією зі статусу підозрюваного у статус свідка (témoin assisté). Тобто особа більше не вважається підозрюваною, але залишається під наглядом слідства. Головна перевага такого статусу — негайне припинення будь-яких примусових заходів судового контролю та запобіжних заходів щодо особи. Тоді як остаточне звільнення від процесуальних обов’язків настає лише у разі винесення постанови про закриття провадження (ordonnance de non-lieu), коли зібрані докази не дають підстав для подальшого переслідування.
Аналіз судової практики щодо скасування статусу mise en examen свідчить про те, що рішення слідчого судді може бути переглянуто, зокрема у випадках виявлення істотних процесуальних порушень або відсутності достатніх доказів, що підтверджують обґрунтованість підозри.
Повідомлення про підозру за законодавством Литви
Найбільш подібним до українського інституту повідомлення про підозру за своєю формою є литовський. Так, у законодавстві Литви повідомлення про підозру виконує функцію інформування особи про початок кримінального переслідування. Зокрема, у ст. 187 («Повідомлення про підозру») литовського кримінального процесуального кодексу передбачено, що перед першим допитом підозрюваному має бути вручене підписане повідомлення про підозру або рішення прокурора про визнання його підозрюваним. Ця стаття також визначає, що повідомлення повинно містити відомості про кримінальне діяння (місце, час вчинення та інші обставини) з посиланням на норму кримінального закону, що передбачає відповідальність за нього, а також перелік прав підозрюваного. Однак письмове повідомлення про підозру за законодавством Литви відрізняється від українського тим, що його можна вручати у більш гнучкій формі — письмово або зачитати під протокол, без обов’язкових реквізитів, при цьому спосіб вручення обирає слідчий чи прокурор залежно від обставин справи. До того ж факт його вручення не впливає на перебіг строків досудового розслідування.
Кримінальний процесуальний закон Литви не передбачає можливість оскарження самого повідомлення про підозру як процесуального рішення, проте дозволяє оскаржити дії слідчого або прокурора до суду щодо такого вручення підозри за умови їх першочергового оскарження до прокурора.
Тобто в Україні, на відміну від Німеччини, Франції та Литви, інститут оскарження повідомлення про підозру закріплений на нормативному рівні. Водночас важлива не формальна наявність такого інституту, а ефективність його застосування у практичній площині.
Аналіз нової судової практики за 2025 рік свідчить про те, що суд відмовляє у задоволенні скарг сторони захисту щодо необґрунтованості підозри.
Водночас у Єдиному реєстрі судових рішень містяться ухвали, де суди задовольнили скарги сторони захисту на повідомлення про підозру. Наприклад, у справі №757/30772/25-к від 11 липня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва визнав підозру необґрунтованою через відсутність достатніх фактичних доказів причетності особи до злочину, а також встановив, що сторона обвинувачення допустила процесуальні порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України під час повідомлення про підозру.
Подібні мотиви наведені в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/27199/25 від 30 липня 2025 року, де слідчий суддя скасував підозру, зазначивши, що повідомлення про підозру особі не містить фактів чи інформації, які б переконливо свідчили про причетність особи до кримінального правопорушення.
В Єдиному реєстрі судових рішень також є рішення, де суди скасовували повідомлення про підозру через порушення порядку їх вручення та неналежність суб’єкта вручення. Наприклад: ухвала Старосамбірського районного суду Львівської області у справі №455/1414/20 від 8 серпня 2025 року (орган досудового розслідування не вжив заходів для місцезнаходження підозрюваного на момент складання повідомлення про підозру), ухвала Деснянського районного суду м. Києва у справі №754/9239/25 від 30 червня 2025 року (орган досудового розслідування не довів, що особа володіє українською мовою в достатній мірі для розуміння повідомлення про підозру), ухвала Київського районного суду м. Харкова у справі №953/7119/23 від 5 серпня 2025 року (матеріали кримінального провадження не містили відомостей про фактичне місце проживання особи за адресою, вказаною в повідомленні, а також про вжиття заходів для встановлення її місця реєстрації чи місцезнаходження), ухвала Індустріального районного суду м. Дніпра у справі №202/4357/25 від 29 липня 2025 року (підозрюваний на той час був депутатом місцевої ради, тоді як повідомлення про підозру було складено та вручено неналежним суб’єктом з порушенням ст. 481 КПК України).
Про дієвість інституту оскарження повідомлення про підозру свідчить статистика Державної судової адміністрації за 2024 рік. Однак надані Державною судовою адміністрацією відомості не містять чітко виокремленої статистики щодо скарг на повідомлення про підозру, а віднесені до категорії «інші скарги» в комплексі зі скаргами на рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків та на відмову слідчого, дізнавача, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України. Так, у 2024 році на розгляді суду перебувало 3299 скарг цієї категорії (серед яких є скарги на повідомлення про підозру), з яких 456 були задоволені, 438 – повернуто, 1235 – відмовлено у задоволенні, 170 скарг залишилися нерозглянутими. Водночас інформації щодо результатів розгляду 1170 скарг у статистиці Державної судової адміністрації не відображено. Аналіз статистичних даних свідчить про те, що задовольняється третина поданих скарг цієї категорії.
Водночас до суду апеляційної інстанції за 2024 рік подано 1165 апеляційних скарг на вказані рішення слідчих суддів, тобто оскарження здійснювалось майже у 77% справ. За результатами розгляду апеляційних скарг суд залишив без змін 803 рішення слідчого судді, а 362 ухвали суду першої інстанції були скасовані з постановленням нової ухвали. Відсутність деталізації даних про апелянта у статистичних показниках унеможливлює встановлення точних відомостей про кількість скасованих підозр, оскільки цей показник включає також рішення, якими було скасовано ухвали, що задовольняли скаргу сторони захисту.
Отже, аналіз судових рішень за 2025 рік та статистичних даних Державної судової адміністрації за 2024 свідчить про те, що інститут оскарження повідомлення про підозру все ще не є ефективним для сторони захисту, переважно суди першої інстанції відмовляють у задоволенні таких скарг. У судових рішеннях, якими скасовано повідомлення про підозру, зазвичай йдеться лише про порушення процедури його вручення, тоді як питання необґрунтованості підозри, відсутності доказів або невідповідної правової кваліфікації часто залишаються без оцінки судом. З огляду на це при розгляді скарг суди в більшості випадків не оцінюють обґрунтованість повідомленої підозри як підставу для її оскарження, мотивуючи це тим, що це не належить до предмета судового контролю. Це породжує юридичну невизначеність та призводить до неефективності такого способу захисту. Механізм оскарження повідомлення про підозру, який не враховує оцінку обґрунтованості підозри, фактично втрачає свою функцію як дієвого захисту прав осіб, які стали суб’єктом кримінального переслідування.
З огляду на це вкрай необхідне удосконалення інституту оскарження повідомлення про підозру, яке можливо здійснити шляхом усунення прогалин у кримінальному процесуальному законі, зокрема за допомогою чіткого закріплення на законодавчому рівні підстав для скасування підозри, таких як:
- неналежне оформлення повідомлення про підозру;
- неналежний суб’єкт складення та вручення повідомлення про підозру;
- порушення процесуального порядку вручення повідомлення;
- необґрунтованість підозри через недостатність зібраних доказів;
- невідповідність змісту повідомлення про підозру фактичним обставинам.
Крім цього, відповідно до приписів ст. 303 КПК України можливість оскарження повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку з’являється через один місяць після її вручення, а у разі повідомлення про підозру у вчиненні злочину — через два місяці після її вручення і лише на стадії досудового розслідування. З огляду на те, що право на оскарження підозри в особи з’являється не одразу після появи у неї процесуального статусу підозрюваного, а після спливу певного строку (місяць або два місяці відповідно) не завжди є можливість його реалізації, оскільки здебільшого обвинувальний акт скеровується до суду значно швидше, ще до спливу вказаних строків. Це призводить до того, що сторона захисту не встигає подати скаргу та попередити надходження обвинувального акта до суду, що позбавляє особу можливості використати такий спосіб захисту.
Тому вважаємо за доцільне внесення змін до процесуального закону в частині скорочення строку, після спливу якого з’являється можливість оскарження підозри, принаймні до двох тижнів, що дасть реальну можливість стороні захисту реалізувати право на оскарження необґрунтованих підозр і дасть змогу мінімізувати випадки затягування процесу.
Крім того, оскарження підозри через її необґрунтованість доцільно здійснювати на етапі виконання вимог ст. 290 КПК України, коли захист має у своєму розпорядженні матеріали, які можуть обґрунтувати позицію щодо підстав для скасування такої підозри.
Отже, чітке визначення на законодавчому рівні підстав для скасування підозри та скорочення строків, необхідних для реалізації права звернення до суду, підвищать рівень ефективності захисту прав і свобод підозрюваного, забезпечать результативний захист від безпідставного кримінального переслідування та зменшать навантаження на судову систему.