Медіація поступово займає центральне місце у професійній діяльності адвокатів, оскільки відповідає як сучасним європейським підходам до доступу до правосуддя, так і вимогам українського законодавства. Її правове регулювання визначене Законом України «Про медіацію» №1875-IX від 16.11.2021, який закріплює ключові принципи процедури: добровільність, конфіденційність, нейтральність медіатора, рівність сторін та самовизначення учасників. У цьому законі вперше на рівні національного права описано алгоритм медіації — від укладення угоди про її проведення до оформлення результатів і правового статусу медіаційної угоди.
Закон визначає учасників процесу — сторони, їхніх представників та медіатора — та встановлює обов’язки й гарантії неупередженості. Процедура може включати спільні й окремі (каукусні) зустрічі, а результат оформлюється у вигляді медіаційної угоди.
Така угода має силу цивільно-правового договору та може бути подана на затвердження як мирова угода відповідно до ст.207 ЦПК України або ст.192 ГПК України, після чого набуває сили судового рішення і може бути примусово виконана. Закон також передбачає можливість нотаріального посвідчення угоди для посилення її доказовості.
Важливим елементом аналізу є порівняння медіації з процедурою врегулювання спору за участю судді. Цей інститут встановлений у ст.201–205 ЦПК України та ст.182–187 ГПК України. На відміну від медіації, він є внутрішньопроцесуальним механізмом, який реалізується після відкриття провадження, і проводиться суддею, що не розглядає справу по суті, щоб гарантувати неупередженість. Хоча обидві процедури мають спільну мету — сприяти мирному врегулюванню спору, важливою відмінністю є рівень конфіденційності: у медіації він абсолютний (ст.9 Закону), тоді як у ВСС конфіденційність обмежена рамками процесуального закону.
Питання інтеграції медіації в судову систему України активно розвивається. Процесуальні кодекси вже містять норми, що дозволяють судам рекомендувати сторонам звернутися до медіації (ст.16 ГПК, ст.201 ЦПК). Національна школа суддів навчає суддів технікам комунікації та посередництва, а українське представництво GEMME активно впроваджує європейські стандарти судової медіації. Це відповідає Директиві 2008/52/ЄС, яка зобов’язує держави-члени створювати можливість звернення до медіації у цивільних і комерційних справах. Міжнародна практика демонструє ефективність court-annexed mediation у США, Канаді та Австралії, де медіація діє при судах і значно знижує навантаження на систему правосуддя.
Медіація тісно пов’язана з правом на доступ до правосуддя, закріпленим у ст.6 Європейської конвенції з прав людини. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що альтернативні процедури сприяють ефективному здійсненню права на справедливий суд (Deweer v. Belgium; Edel v. Belgium). Медіація забезпечує швидке, менш формалізоване та значно дешевше врегулювання спорів, що особливо важливо у справах, де взаємовідносини між сторонами мають довгостроковий характер.
Важливою є і практична спрямованість медіації. Результати пілотних проєктів судової медіації у Дніпропетровській, Харківській та Львівській областях показують, що понад 60% справ, переданих у медіацію, завершуються укладенням домовленості. Це підтверджує високу ефективність інституту у трудових, сімейних, спадкових, комерційних, муніципальних і навіть міжособистісних конфліктах. У таких категоріях важливо зберегти стосунки, мінімізувати емоційну напругу та уникнути затяжних судових процесів — саме те, на що спрямована медіація.
Сучасна адвокатура дедалі частіше покладається на медіацію як на професійний інструмент з широким спектром застосування. Вона дозволяє захистити інтереси клієнта поза рамками конфліктних процедур, скоротити витрати часу й коштів та досягти рішень, що краще відповідають реальним потребам сторін. Інтеграція медіації в практику адвокатів — це не просто адаптація до нових нормативів, а крок до побудови правової культури, де діалог та узгодженість стають основою справедливого врегулювання спорів.