Позовна давність — це не лише про відлік часу, а й про межу між правом на захист і остаточною втратою можливості його реалізувати. Це своєрідний інструмент, що стимулює сторони діяти вчасно, не затягуючи спірні питання на роки. Але що робити, коли держава сама призупиняє ці строки, а згодом натискає на play?
Саме з цим зіткнулось українське законодавство, починаючи із запровадження карантину у зв’язку з COVID-19 та до набрання чинності Законом України №4434-IX від 14 травня 2025 року (далі — Закон №4434-IX).
Тож пропоную розібратися у практичних аспектах цього питання: які зміни були внесені, як вони впливають на учасників правовідносин і що варто врахувати, аби не втратити право на захист.
Коротко про головне
Відповідно до положень цивільного законодавства, зокрема ст. 256 ЦК України, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Тобто позовна давність є не лише своєрідним засобом, а й важливим елементом забезпечення доступу до правосуддя, який водночас має свої часові межі задля гарантування правової визначеності, забезпечення балансу інтересів та стабільності відносин між їхніми суб’єктами.
Позовна давність поділяється на два види:
• загальну — становить три роки;
• спеціальну — встановлюється законом для окремих видів вимог (може становити як один, так і чотири роки).
При цьому законодавець передбачає можливість збільшення (але не скорочення!) строку позовної давності за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК України).
Однак історія останніх років яскраво демонструє, як надзвичайні обставини можуть впливати на базові правові механізми:
• У відповідь на пандемію COVID-19 законодавець тимчасово змінив підхід до обчислення строків, зупинивши їх перебіг на підставі положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Така зупинка тривала з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року і стала першим кроком до масштабного зупинення перебігу позовної давності.
• Згодом — у зв’язку з воєнним станом на підставі положень п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Цей період охоплює: з 17 березня 2022 року до 29 січня 2024-го та з 30 січня 2024 року до 3 вересня 2024 року.
Фактично зазначеними рішеннями, з одного боку, було забезпечено реалізацію права на захист для осіб, які об’єктивно не могли звернутися до суду через вплив надзвичайних обставин. З іншого боку, така законодавча конструкція створила ризики зловживання правом, коли сторони свідомо не зверталися до суду, очікуючи на більш вигідні умови, наприклад, для стягнення збитків у більшому розмірі за порушення зобов’язань.
Закон №4434-IX, що набрав чинності 4 вересня 2025 року, виключив п. 19 Прикінцевих положень ЦК України, «ожививши» строки позовної давності. Важливо: не з початку, а з того моменту, коли вони були зупинені.
Обчислення строків позовної давності на практиці
Якщо при звичайних умовах обчислення строків позовної давності не викликає труднощів, то як діяти у випадку, коли протягом останніх п’яти років ці строки були зупинені, а Закон №4434-IX не надає прямої відповіді на це запитання? Особливо якщо порушення права відбулося ще до таких процесуальних змін або вже після їх запровадження?
Нагадаю, що ст. 263 ЦК України вже передбачає конкретні обставини, за яких строки позовної давності можуть бути зупинені. Згідно з ч. 3 цієї статті від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення, перебіг строку продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Цей підхід застосовується і в контексті Закону №4434-IX. Хоча воєнний стан як обставина не припинився, норма, яка передбачала зупинення строків, була скасована, а отже, припинила свою дію. Тому слід керуватися тим самим алгоритмом: строк позовної давності не починається заново, а продовжується з того моменту, де був зупинений. Варто лише правильно врахувати ключові дати й обставини.
Наприклад:
• Якщо право вимоги виникло до запровадження першого «ковідного» зупинення, то час, що минув до 1 квітня 2020 року включно (останній день перед початком зупинення), враховується при обчисленні строку позовної давності. Після поновлення перебігу строку з 4 вересня 2025 року особа має залишок строку, який не був використаний до моменту зупинення, і саме в межах цього залишку може звернутися до суду.
• Якщо ж право вимоги виникло в межах зупинення, то строк позовної давності починає свій відлік з 4 вересня 2025 року — особа має повний строк, визначений законом для відповідної вимоги для звернення до суду.
Отже, основним орієнтиром для учасників правовідносин стає дата виникнення права вимоги. Саме від неї залежить, чи підлягав строк позовної давності зупиненню і скільки часу реально залишилося для звернення до суду.
Якщо строк позовної давності все ж було пропущено?
Пропущення строку позовної давності не означає автоматичну втрату права на звернення до суду. Суд має дискреційні повноваження для поновлення строку, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин, оскільки вони є індивідуальними та залежать від конкретних обставин справи. Суд оцінює їхній вплив на можливість своєчасного звернення з позовом, керуючись наданими доказами та аналізуючи, чи дійсно особа не мала об’єктивної можливості реалізувати своє право у межах встановленого законом строку.
До поважних причин можуть належати:
• тривала хвороба позивача або інших осіб, від яких залежало подання позову;
• втрата або знищення документів, необхідних для обґрунтування позову (наприклад, унаслідок бойових дій);
• перебування особи на військовій службі в зоні бойових дій;
• зупинення діяльності судів чи неможливість подати документи через перебої в роботі поштових або електронних сервісів тощо.
При цьому Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2020 року у справі №10/5026/995/2012 звернув увагу на важливий аспект оцінки поважності причин пропуску строку позовної давності.
Суд зазначив, що при вирішенні цього питання, з огляду на положення ст. 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав»), необхідно враховувати добросовісність поведінки як позивача, так і відповідача протягом усього періоду — від моменту виникнення права на позов і до звернення до суду, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов’язки тощо.
Такий підхід дає змогу суду комплексно оцінити, чи дійсно пропущення строку було зумовлене об’єктивними причинами, а не свідомим зволіканням або зловживанням процесуальними правами.
Саме тому в разі ризику пропущення строку необхідно заздалегідь підготувати низку доказів, що підтверджують неможливість звернення, та чітко пояснити причинно-наслідковий зв’язок між обставинами та пропущенням строку, адже формальні пояснення без доказів, як правило, не мають процесуальної ваги та не будуть прийняті судом.
Застосування позовної давності судом
Варто нагадати, що пропущення строку позовної давності не передбачає і втрату самого права вимоги. За загальним правилом, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Тобто якщо сторона не посилається на сплив строку позовної давності, суд не має права враховувати його з власної ініціативи.
Водночас важливо розуміти логіку судового розгляду: суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову.
Це означає, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має:
• встановити, чи дійсно право або охоронюваний законом інтерес позивача порушено;
• перевірити, чи сплив строк позовної давності, чи відсутні причини для його поновлення і чи заявлено про це іншою стороною.
Якщо ж суд дійде висновку, що право не порушено, позов буде відхилено як необґрунтований, незалежно від строків.
А якщо право порушено, але строк сплив і відсутні поважні причини для його поновлення, суд відмовить у позові саме через пропущення строку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2023 року у справі №755/13805/16-ц).
Подальші кроки
Як бізнесу, так і фізичним особам варто переосмислити свої дії та документообіг. Нижче — ключові практичні поради, які допоможуть не втратити право на захист та уникнути ризиків, а також врахувати ці зміни у договірній роботі, претензійній діяльності та бухгалтерському обліку:
• визначте критичні справи — перевірте всі договори, акти, претензії та інші документи, укладені до 2020 року; визначте, які вимоги ще можна реалізувати в судовому порядку — саме вони потребують першочергової уваги;
• перевірте контрагентів на предмет ризиків — якщо ви очікуєте позову від контрагента, то проаналізуйте, чи не сплив строк і чи є підстави для захисту через застосування позовної давності;
• відобразіть сплив строків у звітності — якщо строк позовної давності вже минув, заборгованість слід класифікувати як безнадійну та оформити її списання відповідно до облікової політики;
• не відкладайте звернення до суду — якщо залишок строку невеликий, варто діяти негайно, адже кожен день має значення.
І на завершення: поновлення перебігу строків позовної давності — це не просто повернення до звичних процесів, а нагадування про важливість своєчасних дій. Тож варто діяти обачно, системно і не відкладати захист своїх прав на потім.
Яна Нестеренко
«Arzinger» юристка