Вищий антикорупційний суд (ВАКС), створений насамперед як спеціалізований суд для розгляду корупційних і пов’язаних із ними злочинів, сьогодні не є судом виключно кримінальної спеціалізації. Його компетенція вже охоплює три види судочинства: кримінальне, цивільне та адміністративне. І, хоч як дивно, саме цивільні та адміністративні справи, які розглядаються у ВАКС, привертають особливу увагу юристів-практиків, адже ці провадження стосуються нових для України правових інститутів.
Одним із таких інститутів є цивільна конфіскація необґрунтованих активів, запроваджена Законом № 263-ІХ у 2019 році. Її не можна вважати типовою для класичного українського права, водночас вона повністю відповідає положенням Конвенції ООН проти корупції 2005 року та рекомендаціям FATF.
В українських судах раніше не існувало окремого механізму стягнення необґрунтованих активів поза кримінальним процесом, тому практика формується фактично з нуля.
У цій статті ми спробуємо дослідити особливості провадження у справах про цивільну конфіскацію та проаналізувати напрацьовану судову практику ВАКС і ВС.
In personam vs in rem: у чому різниця?
У світовій практиці розрізняють два ключові підходи до конфіскації:
- in personam — конфіскація особистого майна в межах кримінального процесу, що відбувається одночасно з притягненням винної особи до кримінальної відповідальності;
- in rem — речова конфіскація, спрямована не на притягнення особи до відповідальності, а виключно на позбавлення її протиправно/необґрунтовано здобутого майна.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Гогітідзе та інші проти Грузії” (заява № 36862/05, § 91, 107, від 12 травня 2015 року) чітко визначив, що конфіскація in rem за своєю суттю є цивільною процедурою, яка спрямована на повернення майна, яке набуте незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню.
Отже, провадження щодо необґрунтованих активів є саме такою процедурою in rem, яка не потребує кримінального обвинувачення та не порушує презумпції невинуватості. У таких процедурах суду не потрібно розглядати докази щодо незаконності походження майна «поза розумним сумнівом».
Тягар доведення законності походження майна, отриманого незаконним шляхом, може бути перекладений на відповідачів таких цивільних проваджень щодо конфіскації. Водночас доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне є достатнім для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ щодо захисту права власності.
Стандарти доказування: чому діє «баланс імовірностей»?
За загальним правилом, визначеним у частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас в абзаці 2 частини 2 статті 81 ЦПК для справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави визначено спеціальне правило, згідно з яким позивач зобов’язаний навести у позові фактичні дані, що підтверджують зв’язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто різницю між вартістю таких активів і законними доходами такої особи. Якщо суд на підставі наданих позивачем доказів визнає зазначені факти достатньо доведеними, то спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача. Суд ухвалює рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (частина 4 статті 89 ЦПК).
Тобто у цивільних справах про необґрунтовані активи застосовується стандарт переваги більш вагомих доказів (preponderance of the evidence) або так званий баланс імовірностей (balance of probabilities). Це означає, що факт вважається доведеним, коли ймовірніше, що він був, ніж що його не було.
Вирішення судом питання переваги більш вагомих доказів або балансу імовірностей в такому випадку може трансформуватися в запитання: яка з протилежних версій сторін видається більш переконливою (правдоподібною) і такою, що заслуговує на довіру? Зазначене відповідає положенням статей 80, 89 ЦПК та не суперечить положенням частини 6 статті 81 ЦПК, яка передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судова практика ВАКС та Верховного Суду (справи № 991/5241/24, № 991/1786/22) сформувала такі підходи:
- спочатку позивач має довести зв’язок активу з декларантом та факт розриву між вартістю активів і доходами;
- після цього тягар доказування переходить до відповідача. Власник активу має довести законність походження майна, а якщо має місце опосередковане набуття через третіх осіб – спростувати свій зв’язок із цим активом;
- суд оцінює не просто сукупність доказів, а конкуренцію версій сторін.
Наведений механізм повністю узгоджується з підходами ЄСПЛ до in rem-проваджень. Стандарт доказування в механізмі цивільної конфіскації є м’якішим, ніж кримінальний, але водночас не автоматичним.
Фінансова спроможність та «мультиплікація» доходів: що враховує суд
Одним із важливих висновків із практики, що склалася, є формування підходу до визначення законних доходів та їх порівняння з вартістю активів.
Апеляційна палата ВАКС у постанові від 14.12.2022 (справа № 991/366/22) сформулювала ключове правило: враховуються лише реальні доходи, які могли бути фактично витрачені на придбання активу.
Це означає, що:
- умовні (номінальні) доходи або абстрактна «потенційна можливість заробітку» не враховуються;
- доходи різних років не складаються, адже вони або трансформуються в активи, які підлягають декларуванню у наступному періоді, або витрачаються на покупки допорогового значення.
Це виключає накопичення доходів заднім числом для легалізації активу та можливість штучного збільшення законних доходів шляхом складання даних декларацій кількох періодів.
Верховний Суд підтвердив цей підхід у своєму рішенні від 16.10.2024.
750 прожиткових мінімумів: чому мінімальний поріг доходів є обов’язковою умовою
Одним із запобіжних інструментів функціонування інституту цивільної конфіскації, що забезпечує справедливий баланс між вимогами загальних потреб суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, є правова підстава стягнення, яка передбачає встановлення мінімального порогу між вартістю активу та законними доходами особи. Що це означає? Для того щоб звернутися з позовом про стягнення необґрунтованих активів, необхідно, щоб різниця між вартістю активів та законними доходами перевищувала певну кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб (ПМ).
Цей критерій безпосередньо встановлений у законі. Так, частиною 2 статті 290 ЦПК передбачено, що вартість активу повинна перевищувати 750 ПМ, але не виходити за межі, визначені статтею 368-5 КК України. Причому недосягнення порогу — це самостійна підстава для відмови в позові, як зазначено в постанові Апеляційної палати ВАКС від 23.08.2023 (справа № 991/2175/23).
Встановлення законодавцем мінімального порогу виконує декілька функцій, зокрема:
- запобігає надмірному втручанню в права власності;
- кореспондує зі статтею 1 Першого протоколу до ЄКПЛ;
- не допускає перевантаження судової системи справами про стягнення малозначних активів.
Як суди визначають пропорційний спосіб стягнення
Спосіб захисту інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави має відповідати таким критеріям: мати легітимну мету під час його застосування; бути належним; бути пропорційним до порушеного права (інтересу держави) та справедливо його відновлювати.
Причому пропорційність є ключовим елементом інституту цивільної конфіскації. У цьому контексті показовою є справа Апеляційної палати ВАКС № 991/9734/23, у якій було визнано непропорційним стягнення всієї квартири у разі, якщо її вартість була збільшена за рахунок поліпшення із законних доходів. У цьому випадку був обраний альтернативний спосіб — стягнення лише коштів, використаних для придбання активу.
Такий підхід мінімізує втручання в право власності й відповідає стандартам ЄСПЛ.
Чому цивільна конфіскація не є кримінальним покаранням
Популярним аргументом відповідачів у зазначеній категорії справ є твердження, що конфіскація є кримінальною санкцією, а отже, має підпадати під гарантії статті 6 Конвенції.
Проте практика ЄСПЛ в цьому напрямі є однозначною:
- процедура щодо стягнення необґрунтованих активів є цивільною, навіть якщо це призводить до втрати майна;
- за свою сутністю вона є специфічною формою контролю за користуванням майном, а не кримінальним покаранням (“Гогітідзе та інші проти Грузії” тощо);
- ЄСПЛ визнає конфіскацію активів поза межами кримінального провадження такою, що не суперечить презумпції невинуватості, не порушує майнових прав і заборон покарання без закону (рішення у справах «М проти Італії», «Оторіно проти Італії», «Аркурі проти Італії», «Рієла та інші проти Італії», «Батлер проти Сполученого Королівства», «Уолш проти Сполученого Королівства»).
Верховний Суд у рішенні від 24.01.2024 (справа № 991/1786/22) підтвердив цю правову природу українського механізму.
Висновки: в якому напрямку рухається практика та законодавство
За останні роки цивільна конфіскація сформувалася як самостійний інструмент протидії незаконному збагаченню, що працює поза межами кримінального провадження та значно спрощує стягнення активів, отриманих незаконним шляхом.
На сьогодні практикою ВАКС, Апеляційної палати ВАКС та Верховного Суду вже вироблені:
- критерії оцінки законності доходів;
- стандарти доказування;
- алгоритми встановлення необґрунтованості активів;
- підходи до забезпечення пропорційності втручання в право власності.
Воднораз удосконалення самої процедури ще триває. Зокрема, урядовий законопроєкт № 14033 (зареєстрований 11.09.2025) пропонує запровадити одноособовий розгляд справ про цивільну конфіскацію, що може суттєво прискорити цей процес.
Можна переконливо стверджувати, що в сучасних умовах цивільна конфіскація стає одним із найважливіших інструментів антикорупційної політики — ефективним, гнучким та таким, що вже має достатню судову дорожню карту для передбачуваності її правозастосування.
Мирослав Гнатюк, партнер Benchers Law Firm, заслужений юрист України
Наталія Гнатенко, партнерка Benchers Law Firm, заслужена юристка України