Тема скасування арешту майна у кримінальних провадженнях залишається однією з найскладніших у практиці адвокатів, оскільки вона стоїть на перетині різних редакцій КПК, перехідних положень, змішаних юрисдикцій та суперечливих підходів, які формувалися роками. Під час професійного обговорення у Вищій школі адвокатури НААУ адвокатка, кандидатка юридичних наук Дар’я Скрипник детально розклала цю тему на елементи, показавши, наскільки важливою сьогодні є правильна інтерпретація норм та орієнтація в судовій практиці — особливо Верховного Суду.
Передусім вона зупинилася на нормативних підставах. Закон прямо вимагає, щоб прокурор одночасно з постановою про закриття кримінального провадження скасовував арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Крім того, КПК встановлює, що будь-які ухвали про застосування заходів забезпечення кримінального провадження припиняють дію автоматично після закриття провадження, винесення виправдувального вироку або скасування запобіжного заходу. Чітко визначено й роль суду: коли він ухвалює рішення, яким завершує розгляд справи, саме в цей момент має бути вирішене питання про долю арештованого майна — зокрема, у випадках виправдання, закриття провадження, відсутності призначення конфіскації або спеціальної конфіскації, чи коли цивільний позов залишено без розгляду.
На окрему увагу заслуговують перехідні положення КПК, які передбачають, що арешти, накладені судом за кодексом 1960 року, продовжують діяти доти, доки не будуть скасовані у порядку, який діяв на час їх накладення. Цей пункт став джерелом численних процесуальних проблем, адже він “прив’язує” тисячі старих арештів до цивільної юрисдикції, навіть коли кримінальне провадження давно втрачене, закрите або знищене.
Дар’я Скрипник підкреслила, що складність полягає не стільки в букві закону, скільки у практиці. Саме судова практика сьогодні визначає, у якому судочинстві — цивільному чи кримінальному — адвокати мають звертатися для скасування арешту. Тут і виникає головний поділ. Якщо арешт накладено за КПК 2012 року, перевага надається кримінальному судочинству — навіть якщо заявник не був учасником справи, як підтверджено постановами Великої Палати ВС від 27.03.2019 у справі № 202/1452/18 та від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19. Якщо ж арешт накладено за КПК 1960 року, практика вимагає розглядати питання за правилами цивільного судочинства, що випливає із рішень Великої Палати ВС від 12.06.2019 у справі № 766/21865/17, від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц, а також із низки рішень касаційних палат, зокрема постанови КЦС ВС від 21.03.2024 у справі № 953/12593/21.
Лекторка детально зупинилася на ситуаціях, коли провадження вже закрито, а арешт не знято. Виявляється, що у таких справах часто виникають помилки, коли адвокати звертаються до слідчого судді, хоча його повноваження після закриття провадження фактично припиняються. Цю позицію остаточно закріпила Об’єднана палата Верховного Суду у постанові від 15.04.2024 у справі № 554/2506/22. Суд прямо наголосив: заходи забезпечення кримінального провадження припиняються автоматично в силу закону, і слідчий суддя не має повноважень їх «повторно» скасовувати. Більше того, апеляційні суди повинні переглядати такі ухвали, навіть якщо КПК формально не передбачає їх оскарження, — оскільки саме відсутність повноважень робить такі рішення незаконними.
Дар’я Скрипник окремо відзначила важливість спадкових спорів, які стали окремою категорією у справах про скасування арештів. Якщо обмеження накладене за КПК 2012 року, спадкоємці мають право звертатися у кримінальному судочинстві — це підтверджують, зокрема, рішення Малиновського райсуду Одеси від 14.07.2023 у справі № 521/16856/23. Якщо ж арешт накладено за старим КПК, спадкоємці вимушені йти до цивільної юрисдикції, як свідчить постанова КЦС ВС від 28.07.2025 у справі № 521/24137/23.
Усі ці правові позиції утворюють цілісну карту: порядок скасування арешту залежить від року накладення арешту, статусу заявника, стадії кримінального провадження та навіть того, чи вчиняв коли-небудь суд розгляд щодо цієї справи.