Банкрутство осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність

Автор: Марина Худенко, адвокат,

член Комітету цивільного права та процесу Ради адвокатів Київської області

В сучасній економіці досить складно уявити відносини з урегулювання заборгованості без існування процедури банкрутства. Цей правовий інститут існує вже понад століття в більшості розвинених країн світу, які уникнули планової (командної) системи функціонування економіки. На думку І.Є. Рибки банкрутство є обов’язковим механізмом для будь-якого сучасного ринку, що використовує неспроможність у якості ринково­го інструменту перерозподілу капіталу та віддзер­калює об’єктивні процеси структурної перебудови економіки. Він є одним із важливих засобів забезпечення безпеки економічних інтересів суб’єктів господарю­вання [1, С. 129, 132]. Л.М. Загоруй висловлює думку про те, що окрім науково-теоретичного значення, інститут банкрутства має ще й практичне значення. А саме: кредитор позбувається безнадійних заборгованостей, боржник – може відновити свій статус повноцінного учасника відносин, а суспільство отримає певний баланс інтересів кредитора та боржника [2, C. 209]. А О.М. Бірюков говорить про те, що вирішення проблеми заборгованості шляхом банкрутства сприяє активізації громадян та допомагає оздоровленню економіки [3, C. 63].

І дійсно в умовах нестабільної політичної ситуації та економічної кризи все більше і більше осіб, в результаті різних причин, стають неплатоспроможними або банкрутами. Потреба в процедурі банкрутства, особливо в умовах економічної кризи, є досить нагальною для всіх суб’єктів економічної діяльності. І особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, не є виключенням. Банкрутство для таких осіб буде правовим інструментом, який дасть їм можливість економічно реабілітуватися, реструктуризувати або списати свої борги і почати свою діяльність знову, не припускаючись тих самих помилок. Визначивши порядок відновлення платоспроможності фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців, законодавець оминув увагою певні особливості такої процедури для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність. Відтак, очевидною є необхідність запровадження механізму правового регулювання неспро­можності та банкрутства осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

За останні роки процедура банкрутства зазнала значних змін. Особливо це стосується визначення кола осіб, які можуть бути боржниками або банкрутами в провадженнях у справах про банкрутство.

В преамбулі Закону України «Про банкрутство» (далі – Закон 1992 року) було зазначено, що цей закон визначає умови і порядок визнання юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності – банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів [4]. Відповідно суб’єктами банкрутства Закон 1992 року визначав лише юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, неспроможних своєчасно виконати свої зобов’язання перед кредиторами або перед бюджетом [4]. Решта суб’єктів господарювання не могли скористатися процедурою банкрутства.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про банкрутство”» затвердив нову редакцію цього закону [5], розширивши коло осіб, які могли бути боржниками (банкрутами). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон 1999 року) боржник – це суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Порівнюючи суб’єктний склад Закону 1992 року та 1999 року, І.А. Бутирська звертає увагу на значне розширення кола суб’єктів банкрутства. Вона вказує на те, що за Законом 1992 року суб’єктами банкрутства могли бути тільки юридичні особи, зареєстровані в Україні як суб’єкти підприємницької діяльності, а за Законом 1999 року до них додалися і деякі некомерційні організації, а також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності [6, C. 53–54]. Статті 47 – 49 Закону 1999 року визначали особливості банкрутства «громадянина-підприємця» та розгляду арбітражними судами таких справ. Громадяни–суб’єкти підприємницької діяльності на законодавчому рівні отримали можливість стати банкрутами, що стало хоч і маленьким, але кроком у напрямку запровадження такої процедури для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

Наступною суттєвою зміною в законодавстві про банкрутство було прийняття Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”» (далі – Закон 2011 року) нової його редакції [7], що набрала чинності 18 січня 2013 року. В статті 1 Закону 2011 року законодавець чітко визначив, що боржником є суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа або фізична особа-підприємець [7]. І як слушно підкреслила І.А. Бутирська: редакція 2011 року вже не містила норм, що були в попередніх редакціях законодавства і розширяли коло суб’єктів, стосовно яких могло бути порушено провадження у справі про банкрутство, за рахунок внесення до їх переліку некомерційних організацій – споживчих товариств, благодійних чи інших фондів [8, C. 65–66]. Аналізуючи зміни, які відбулись з прийняттям нової редакції Закону 2011 року можемо зробити висновок, що головними критеріями для визначення особи боржника в процедурі банкрутства були: 1) здійснення ним підприємницької діяльності та 2) наявність у нього статусу юридичної особи або фізичної особи-підприємця.

Відповідно до Закону 2011 року особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, не могла бути визнаною банкрутом з наступних підстав. По-перше, особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, не мають статусу фізичної особи-підприємця. По-друге, незалежну професійну діяльність за критерієм мети одержання прибутку не можна назвати підприємницькою. Особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, виконують свій суспільний обов’язок, а мета отримання прибутку у них другорядна [9, C. 100]. Як зазначає С.М. Білоусов остання редакція закону також не поширювалася і на суб’єктів некомерційного господарювання [10, C. 19]. Тому особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, не будучи боржниками в розумінні Закону 2011 року, не могли скористатися процедурою банкрутства і значно обмежувалися в своїх правах.

Цю ситуацію мав виправити Кодекс України з процедур банкрутства [11] (далі – КУзПБ), який введений в дію в жовтні 2019 року. Згідно з положеннями КУзПБ коло суб’єктів, які можуть бути боржниками, а отже і банкрутами, значно розширилося. Стаття 1 КУзПБ визначає боржника як юридичну особу або фізичну особу, у тому числі фізичну особу-підприємця, неспроможного виконати свої грошові зобов’язання, строк виконання яких настав [11]. З визначення особи боржника випливає, що фізичній особі не обов’язково здійснювати саме підприємницьку діяльність, щоб ініціювати процедуру банкрутства.

На думку В. В. Радзивілюк до боржників КУзПБ відносить як суб’єктів комерційної, так і некомерційної діяльності, і таке розширення кола боржників є кроком уперед у регламентації відносин банкрутства [12, C. 112–113]. Тому не можна не погодитися з твердженням, що «чим більше коло окремих категорій боржників підпадає під дію законодавства про банкрутство (щодо яких розроблені відповідні норми права), тим вище ефективність законодавства про банкрутство, що, зі свого боку, позитивно впливає на рівень розвитку національної економіки загалом та її складових зокрема, на захист інтересів не лише кредиторів, а й боржників та інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство» [12, C. 116]. Разом із розширенням кола боржників та вказівкою на те, що боржником може бути фізична особа, у осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, з’явилася можливість також використовувати процедуру банкрутства для реструктуризації, погашення або звільнення від своїх боргів.

Книга четверта КУзПБ передбачає порядок відновлення платоспроможності фізичної особи, а її шостий розділ визначає особливості провадження у справах про неплатоспроможність окремих категорій осіб, серед яких фізичні особи-підприємці та особи, які зайняті у сільському господарстві. З аналізу книги четвертої КУзПБ випливає, що особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, може звернутися до відповідного господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність лише як звичайна фізична особа. Проте особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, в силу своєї діяльності мають певні особливості, які не враховуються процедурою банкрутства, передбаченою КУзПБ для фізичних осіб.

Наприклад, п. 2 ч. 3 ст. 116 КУзПБ передбачає, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються: документи, що підтверджують наявність (відсутність) у боржника статусу фізичної особи-підприємця [11]. Особа, яка здійснює лише незалежну професійну діяльність, не має такого документу, проте вона має довідку про взяття її на облік як платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР), за формою, що передбачена Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 2011 року (далі – Порядок обліку платників податків і зборів)[13]. Для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, ця довідка є альтернативою виписки/витягу з ЄДР та є підтвердженням їх особливого податкового статусу.

Така довідка є дуже важливою для провадження у справі про неплатоспроможність боржника, оскільки особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, може перебувати на обліку не лише за місцем свого постійного проживання. До прикладу, пункт 6.8 Порядку обліку платників податків і зборів прямо передбачає таку можливість для нотаріусів: якщо робоче місце нотаріуса знаходиться на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, ніж місце його постійного проживання, то нотаріус повинен стати на облік за неосновним місцем обліку в контролюючому органі за місцезнаходженням свого робочого місця [13].

В свою чергу ч. 1 ст. 8 КУзПБ визначає, що справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника – юридичної особи, фізичної особи або фізичної особи-підприємця [11]. М.В. Лукашук в такому визначенні територіальної юрисдикції (підсудності) вбачає можливість зловживання підсудністю з боку боржника, оскільки місцезнаходження може фактично відрізнятись від місця реєстрації (прописки) [14].

Отже, інформація з довідки про взяття на облік платника податків буде належним підтвердженням місця, де особа здійснює свою незалежну професійну діяльність. Подання такої довідки допоможе уникнути ризиків маніпуляції підсудністю та полегшить роботу арбітражному керуючому в процесі реструктуризації боргів.

Також незалежна професійна діяльність визначає зміст плану реструктуризації боргів боржника. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 124 КУзПБ план реструктуризації боргів боржника може містити положення про: інші заходи, спрямовані на покращення майнового стану боржника та задоволення вимог кредиторів (перекваліфікація, працевлаштування тощо) [11]. Проте говорити про перекваліфікацію особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, дещо складно. Вона не може так просто, як фізична особа-підприємець, змінити або додати собі в перелік видів діяльності новий КВЕД.

Деякі особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, обмежені своїм профільним законодавством у виборі іншої діяльності для працевлаштування чи перекваліфікації. Наприклад, відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець – особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, під час здійснення такої діяльності не може займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), інструкторської та суддівської практики із спорту та роботи в органах Асоціації приватних виконавців України) або підприємницькою діяльністю [15]. Схоже обмеження міститься і в Законі України «Про нотаріат». Згідно з ст. 3 цього Закону нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності, а також діяльності у професійному самоврядуванні нотаріусів [16].

В цьому випадку варто провести аналогію з боржниками, які зайняті в сільському господарстві. Відповідно до ч. 1 ст. 136 КУзПБ у разі відкриття провадження у справі про неплатоспроможність стосовно боржника, який зайнятий у сільському господарстві, план реструктуризації боргів розробляється з урахуванням особливостей ведення такої діяльності –  сезонності сільськогосподарського виробництва та його залежності від природно-кліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані боржником від такої діяльності [11]. Так має бути і з боржниками, які здійснюють незалежну професійну діяльність. План реструктуризації боргів такого боржника має враховувати особливості ведення незалежної професійної діяльності, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані від здійснення незалежної професійної діяльності.

Серед проблем, з якими може стикнутися особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, є також проблема продовження накопичення податкових боргів у провадженні про неплатоспроможність. Стаття 121 КУзПБ передбачає, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: зупиняється виконання боржником грошових зобов’язань, у тому числі зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність [11]. Проте на відміну від фінансових санкцій, неустойки, штрафів та пені, єдиний соціальний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податки і збори (обов’язкові платежі) продовжуватимуть нараховуватися фізичним особам-підприємцям та особам, які здійснюють незалежну професійну діяльність, якщо вони не припинили свою діяльність. Як правильно зазначають Р.Б. Прилуцький та М.П. Саржинська у зв’язку із проведенням процедури банкрутства державна реєстрація фізичної особи як підприємця не скасовується [17, C. 55]. Відкриття провадження у справі про неплатоспроможність також не припиняє діяльності осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

 Більше того, особам, які здійснюють незалежну професійну діяльність, продовжать нараховуватися регулярні внески на утримання органів професійного самоврядування. І питання чи нараховувати їх чи надати такій особі розстрочку може вирішуватися тільки таким органом.

Коментуючи питання нарахування та сплати податків у ліквідаційній процедурі І.С. Ніколаєв зазначає, що норми щодо сплати податків навіть не прописувалися у КУзПБ, так як унесення змін до податкового законодавства можливе лише шляхом прийняття окремого закону [18]. Звісно внесення змін до КУзПБ про припинення нарахування нової податкової заборгованості по сплаті податків та єдиного соціального внеску таким боржникам, після відкриття провадження про неплатоспроможність, теж немає сенсу без відповідних змін в податковому законодавстві. Оскільки будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства [19]. А порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску може визначатися лише відповідним законом.

Тому для вирішення цієї проблеми спочатку слід внести зміни в податкове законодавство, надавши можливість не накопичувати все нові та нові борги боржникам в справах про їх неплатоспроможність.

Погоджуємося з думкою В. В. Радзивілюк про те, що «диференційований підхід до суб’єктів, які мають особливий правовий статус, особливості сфери та виду діяльності, що ними здійснюється, тощо, вимагає дотримуватися при унормуванні відносин, пов’язаних із їхньою неплатоспроможністю, специфічних правил. Наявність таких правил, закріплених законодавством про банкрутство, допомагає збереженню балансу інтересів сторін, оскільки загальні провила, внаслідок особливостей цих боржників, не здатні повною мірою забезпечити права та інтереси не тільки кредиторів та боржника, а й суспільства загалом» [12, C. 115]. Особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, якраз і є тими суб’єктами, які мають особливий правовий статус, в силу специфіки своєї діяльності, та потребують специфічних правил.

Особливості незалежної професійної діяльності зумовлюють необхідність визначення в КУзПБ окремих спеціальних норм щодо осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, у провадженнях в справах про неплатоспроможність. Пропонуємо наступні доповнення до КУзПБ, які дозволять врегулювати правовий статус зазначених осіб як боржників на законодавчому рівні:

1) доповнити визначення боржника в ст. 1 КУзПБ виклавши його в такій редакції: «боржник – юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець або особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, неспроможна виконати свої грошові зобов’язання, строк виконання яких настав»;

2) доповнити статті книги четвертої кодексу, де йде мова про боржника – фізичну особу, фізичну особу-підприємця додавши слова «особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність»;

3) доповнити Розділ VI. Провадження у справах про неплатоспроможність окремих категорій фізичних осіб Книги четвертої КУзПБ окремою статтею такого змісту:

«Стаття 138. Особливості розгляду справ про неплатоспроможність осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.

1. До заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник – особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, в разі наявності, додає довідку про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

2. У разі відкриття провадження у справі про неплатоспроможність стосовно боржника – особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, план реструктуризації боргів розробляється з урахуванням особливостей та законодавчих обмежень ведення такої діяльності, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані боржником від здійснення незалежної професійної діяльності.»

Варто зазначити, що досліджувані питання, які виникають в рамках процедури банкрутства осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, не є вичерпними, тому запропоновані варіанти їхнього вирішення залишаються відкритими для дискусії та подальших досліджень.

 

Список використаних джерел:

1. Рибка І.Є. Становлення та розвиток законодавства про визнання фізичної особи неплатоспроможною в Україні. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2016. № 36(1). С. 128—133.
2. Загоруй Л. М. Банкрутство фізичної особи – не підприємця. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2020. №1. С. 204—212. DOI: https://doi.org/10.33766/2524-0323.89.204-212.
3. Бірюков О.М. Банкрутство громадян: за і проти. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2011. № 11. С. 60—65.
4. Про банкрутство : Закон України від 14.05.1992 р. № 2343-XII. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 31. Ст. 440.
5. Про внесення змін до Закону України “Про банкрутство” : Закон України від 30.06.1999 р. № 784-XIV. Відомості Верховної Ради України. 1999. № 42-43. Ст. 378.
6. Бутирська І. А. Правовий статус учасників справи про банкрутство: монографія. Чернівці. Технодрук, 2017. 184 с.
7. Про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” : Закон України від 22.12.2011 р. № 4212-VІ. Відомості Верховної Ради України. 2012. № 32-33. Ст. 413.
8. Бутирська І.А. Правове становище боржника у справі про банкрутство. Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. 2013. № 682. С. 65—69.
9. Худенко М.В. Незалежна професійна діяльність: господарсько-правова природа. Економіка та право. 2019. № 2 (53). С. 95—102. DOI: https://doi.org/10.15407/econlaw.2019.02.095
10. Білоусов С.М. Банкрутство як спосіб консолідації та впорядкування активів і пасивів суб’єкту некомерційної господарської діяльності. Економіка. Фінанси. Право. 2017. № 12(1). С. 16—20.
11. Кодекс України з процедур банкрутства : Закон України від 18.10.2018 р. № 2597-VІІІ. Відомості Верховної Ради України. 2019. № 19. Ст. 74.
12. Радзивілюк В. В. Концептуальні зміни цільової спрямованості новітнього законодавства про банкрутство. Право України. 2019. № 8. С. 107—119. DOI: https://doi.org/10.33498/louu-2019-08-107
13. Про затвердження Порядок обліку платників податків і зборів : Наказ Міністерства фінансів України від 09.12.2011 р. № 1588. Офіційний вісник України. 2012. № 1. Ст. 39.
14. Лукашук М.В. Правове регулювання банкрутства фізичних осіб на підставі Кодексу України з процедур банкрутства. Застосування норм Кодексу України з процедур банкрутства. Збірка наукових статей. Київ. Алерта, 2019. С. 174—181. URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Jukov_Zbirka_
    Bankrut_v2_191007_out.pdf (дата звернення: 14.12.2020).
15. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів : Закон України від 02.06.2016 р. № 1403-VIII. Відомості Верховної ради України. 2016. № 29. Ст. 535.
16. Про нотаріат : Закон України від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ. Відомості Верховної ради України. 1993. № 39. Ст. 383.
17. Прилуцький Р.Б., Саржинська М.П. Банкрутство фізичної особи – підприємця. Юридична наука. 2012. № 6. С. 53—58.
18. Ніколаєв І.С. Коментар для «ЗіБ» Надія без результату. Ліквідатори продовжують балансувати на межі злочину за несплату податків. Закон і Бізнес. №9(1411). 15.03.2019. URL: https://zib.com.ua/ua/print/136728-likvidatori_
    prodovzhuyut_balansuvati_na_mezhi_zlochinu_za_ne.html (дата звернення: 14.12.2020).
19. Податковий кодекс України : Закон України від 02.12.2010 № 2755-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 13-14. № 15-16. № 17. Ст. 112.

Джерело: Вишеградський журнал з прав людини. 2020. № 5

 

25.02.2021