.jpg)
Нещодавно Вища рада правосуддя притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності за використання стосовно підозрюваного «побутової стилістики», а також ненормативної лексики під час засідання. Як у подібній ситуації має повестися адвокат: покинути суд чи залишатися з клієнтом, незважаючи на зловживання?
Мат із добрими намірами
Повернемося до ситуації із суддею. Згідно з опублікованим рішенням ВРП від 16.06.2021 подібну манеру спілкування людина в мантії дозволила собі під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Свої дії служитель Феміди пояснив виключно добрими намірами, серед яких на особливу увагу заслуговують «виявлення обставин кримінального правопорушення, включаючи ті, що викривають і виправдовують підозрюваного».
Кожному адвокату-практику відомо: те, що в такий недозволений спосіб намагався з’ясувати слідчий суддя, до його компетенції при розгляді запобіжних заходів ніяк не належить. Цим займається суд. Та гаразд, залишимо критику за кадром і підемо далі.
Постараємося перенестись у зал судових засідань і змоделювати ту атмосферу, яка в ньому панувала. Отже, тут присутні: затриманий підозрюваний, який перебуває під невпинним контролем правоохоронців, адвокат підозрюваного, прокурор, не виключено, що й слідчий (хоча, за законом, він не повинен брати участі в таких слуханнях), а також слідчий суддя.
Предметом розгляду виступає вкрай важливе питання: чи поміщати підозрюваного під варту? Обстановка в залі напружена, у кожного свої погляди та аргументи, які вони готові подати слідчому судді на підтвердження заявленої позиції. В особливому напруженні перебуває підозрюваний, воля якого вже певний час обмежена, який не є юристом, практично нічого не розуміє в судових процедурах і фактично мало чим може собі допомогти.
З полум’яною промовою виступив прокурор, який доводить необхідність узяття підозрюваного під варту. Потім сяяв красномовністю адвокат із діаметрально протилежною позицією. Не виключено, що заслухали й слідчого, хоч його роль у цьому процесі не передбачена.
Настала черга підозрюваного, морально готового розповісти суду про деталі свого затримання та висловитися про можливість перебування його в соціумі, а не під вартою. Не відомо, на якому етапі засідання суддя дозволив собі неетичні висловлювання на адресу підозрюваного, проте, напевно, такі дії шокували останнього. І не лише його. Однозначно, поведінка судді шокувала й адвоката.
Адже така поведінка явно вказувала на те, що з остаточним рішенням суддя вже визначився й усі спроби захисту переломити ситуацію не матимуть успіху. Суддя повністю на боці обвинувачення та не приховує цього. Більше того, користуючись своїм статусом, він відкрито знущається з підозрюваного, принижує його й фактично змушує визнати свою причетність до висунутих підозр.
Бути чи не бути?
Чинні Правила адвокатської етики в ст.43 покладають на адвоката обов’язок не залишати поза увагою порушення судом законів, нетактовну та принизливу поведінку з боку судді, а також інших учасників процесу стосовно свого клієнта особисто або адвокатури в цілому.
Говорячи простою мовою, адвокат повинен без зволікань відреагувати. Якщо потрібно, відреагувати жорстко. Реакція має бути доречною, не образливою, різкі висловлювання допустимі, рукоприкладство — ні.
Суддю, котрий зарвався під час судового засідання, безумовно, слід зупинити. Йому необхідно висловити процесуальне зауваження та вимагати перерви в судовому засіданні. Перерва необхідна для визначення подальшої тактики, складання письмової заяви про відведення. Відмовить у перерві — заявіть відвід в усній формі. Залишати поза увагою такі кричущі порушення небезпечно для підзахисного, іти на знак протесту із зали судових засідань — безглуздо з тих самих міркувань. Боротьба за інтереси клієнта має продовжуватися за будь-якої процесуальної погоди. І на гамлетівське запитання відповідь однозначна: бути!
Занудство вам на допомогу!
Однак не завжди процесуальні порушення суду супроводжуються словесним хамством. Хамство може бути й процесуальним. Наприклад, суддя знімає важливі питання сторони захисту під час допиту свідка обвинувачення. У такому разі в наявності порушення рівноправності сторін і відкрите благовоління обвинуваченню. З такими випадками боротися складно, але можна.
Як інструмент підійде процедурне та процесуальне занудство. Кожне питання варто починати з того, що воно має пряме відношення до встановлення тих чи інших фактів, події злочину, об’єктивної чи суб’єктивної сторони, повторної перевірки раніше даних показань свідка Іванова та висновку експерта Сидорової, яка дала під присягою свідчення, що викликають сумніви в сторони захисту відносно вже досліджених даних голосових вібрацій обвинуваченого. Чи щось у цьому роді. Загалом чим витонченіше занудство, тим краще!
Адвоката перебивати не можна, якщо він діє в межах закону. На кожне необґрунтоване перебивання слід заявляти заперечення проти дій головуючого. На кожне зняте запитання — вимагати усного мотивування вчиненої процесуальної дії. Випробувано на практиці. Це працює. Тож загалом занудство вам на допомогу!
Переконання на прикладах
Трапляється процесуальна нетерпимість суду. Це коли зі старту відкрито натякають: не треба розуміти, тут і так усе ясно. За таких умов допомагає витримка та переконання. Почніть з того, що не так усе і ясно в цьому процесі. Почніть ходити з головного козиря й далі йдіть у бік зменшення значущості фактів.
Якщо суддя не дуже компетентний у питанні (вибачте, але такі випадки не рідкісні, оскарження судових рішень не просто так вигадали), пояснюйте свою позицію з наведенням простих побутових прикладів. Це дуже добре допомагає судді вибудовувати логічний ланцюжок у важкозасвоюваних, наприклад будівельних, категоріях.
Нещодавно на одному з розглядів, який стосувався застосування забезпечувальних заходів у кримінальному провадженні, слідчий суддя відверто заявив, що в кримінальному процесі є преюдиціальність. На думку судді, визнання апеляційною інстанцією наявності статусу підозрюваного та обґрунтованості підозри при обранні запобіжного заходу є встановленими фактами, що не підлягають повторному дослідженню.
Не приховуватимемо: така відвертість шокувала. Відразу стало зрозуміло, що знання суддею кримінального процесу викликають сильне занепокоєння. На цій підставі навряд чи можна заявити відвід, довелося дуже тактовно, не зачіпаючи людських почуттів, провести невеликий екскурс за законодавством. Після чого свою позицію ми доводили не сухими юридичними термінами, а звичайною людською мовою з наведенням прикладів. Результатом такого засідання стала відмова у вжитті забезпечувальних заходів.
Ніхто не любить скромняг!
Трапляються й випадки, коли ціла судова колегія обурюється висловленою позицією. Нічого страшного: якщо на це подивитися з іншого боку, то вимальовується зовсім інша картина. Тут головне не соромитись і не скромничати, а відкрито заявляти, що, будучи стороною у справі, ви прийшли до суду, щоб бути вислуханим, тож слід довести розпочате до кінця. Повірте, ніхто не любить скромняг або відвертих зухвальців. А адвокатів узагалі ніхто не любить, і що з того? Ми ж не долари, щоб усі нас любили, а от зважати на нас усе одно доведеться.
Тут наведена лише мала дещиця конфліктних ситуацій, які на підсвідомому рівні викликають бажання піти по-англійськи. Однак, хоч би що відбувалося в судовій залі, адвокат не має жодного права самовільно її покинути. Такою витівкою він залишає свого підзахисного без правової допомоги, для надання якої й був запрошений.
Є чимало законних способів зупинити суддю, привести до тями прокурора, але законних випадків залишити залу засідань для адвоката немає. А чи можна залишити слідчу чи процесуальну дію, про це поговоримо пізніше. І це вже будуть зовсім інші думки.