.jpg)
У взаємозв’язку з невід’ємним правом обвинуваченого чи засудженого самостійно у передбачених законом випадках реалізувати свою правову позицію та спосіб її обстоювання, відсутність у обвинуваченого, засудженого права на відмову від апеляційної чи касаційної скарги свого захисника не спричиняє для них негативних правових наслідків. Про це зазначила Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 481/1754/18.
Згідно з ч. 1 ст. 403 КПК особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду. Захисник обвинуваченого може відмовитися від апеляційної скарги тільки за згодою останнього.
Однак законодавець встановив виняток з цього правила. Так, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 36 КПК наділив Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників повноваженнями відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги, внесених ними, керівниками, першими заступниками чи заступниками керівників або прокурорами прокуратур нижчого рівня.
Слід зазначити, що ці норми є відмінними від норм, які існували у КПК 1960 року (ч. 4 ст. 355, ст. 390), в яких чітко визначено право обвинуваченого, засудженого відкликати скаргу свого захисника.
У такий спосіб КПК позбавив підозрюваного, обвинуваченого, засудженого можливості відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги свого захисника. Таке правове регулювання зумовлено кількома чинниками.
Захисник є самостійним учасником у кримінальному провадженні, який надає професійну правничу допомогу, відповідно до свого переконання та наданих йому законом прав.
Сприяти виявленню та виправленню судової помилки, допущеної не на користь свого підзахисного – його прямий професійний обов’язок. Згідно з ч. 1 ст. 47 КПК захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.
Разом із цим, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ст. 8 Правил адвокатської етики, адвокату забороняється використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта та який зобов’язаний виходити з переваги інтересів клієнта. З огляду на це, захисник повинен подавати апеляційну чи касаційну скаргу лише на користь підозрюваного, обвинуваченого, засудженого.
У ч. 1 ст. 403 КПК не даремно зазначено, що захисник підозрюваного, обвинуваченого може відмовитися від апеляційної скарги тільки за згодою підозрюваного, обвинуваченого.
За наслідками розгляду апеляційної чи касаційної скарги захисника суд вищого рівня не вправі погіршити становище обвинуваченого, засудженого (ст. ст. 421, 437 КПК).
З урахуванням положень ч. 4 ст. 46, п. 2 ч. 4 ст. 47 КПК у взаємозв’язку з невід’ємним правом обвинуваченого чи засудженого самостійно у передбачених законом випадках реалізувати свою правову позицію та спосіб її обстоювання, відсутність у обвинуваченого, засудженого права на відмову від апеляційної чи касаційної скарги свого захисника не спричиняє для них негативних правових наслідків, а буквальне тлумачення ст. 403 КПК ніяк не суперечить вищенаведеному, адже вони мають право і можливість заявити про те, що не підтримують скаргу захисника, а також подати власну скаргу.
Таким чином, засуджений не має права відмовитися від касаційної скарги захисника, яка подана в його інтересах.