Під час дослідження електронних доказів має відбуватись належна ідентифікація. Це означає, зокрема, що будь-яка технологія, яка підтверджує автентичність, точність і цілісність даних, повинна бути прийнята.
На це звернув увагу Касаційний господарський суд у постанові від 3.08.2022 у справі № 910/5408/21, повідомляє «Закон і Бізнес».
При вирішенні цього спору стосовно стягнення заборгованості за договором суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на письмове листування у месенджері Telegram, відомості з робочого середовища Jira, логи завантаження на платформі Gitlab тощо є необґрунтованими і відхиляються. Адже ці докази не є належними та допустимими в розумінні ст.5, чч.1, 2 ст.6 закону «Про електронні документи та електронний документообіг» за відсутності електронного цифрового підпису уповноваженої особи.
Проте КГС із цим не погодився, зауваживши, що кожен електронний доказ (оригінал) зазвичай містить таку приховану інформацію як метадані. Метадані — це відомості про інші дані, й іноді їх називають «цифровим відбитком» електронних доказів. Він може включати важливі доказові дані, такі як дата й час створення чи модифікації файлу чи документа, або автор, а також дата й час, коли дані були надіслані. Безпосередній доступ до метаданих зазвичай недоступний.
Він наголосив, що суди повинні усвідомлювати потенційну доказову цінність метаданих, у випадку коли інша сторона оспорює достовірність доказу (авторство, цілісність, автентичність). Метадані можуть бути використані для відстеження та ідентифікації джерела та адресата повідомлення, даних про пристрій, який створив електронні докази, дати, часу, тривалості та типу доказів. Метадані можуть бути релевантними або як непрямі докази (наприклад, вказівки на найбільш релевантну версію документа), або як прямі докази (наприклад, якщо даними файлу маніпулювали). Ця настанова також релевантна у випадку втрати метаданих.
КГС нагадав, що у постанові об’єднаної палати КГС від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначено: «Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов’язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення».
Таким чином, ОП КГС дійшла висновку, що «відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації».
Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина «листа у відповідь». Тобто, якщо доведено, що лист чи повідомлення були відправлені певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту та обговорюваних деталей.