Наявність особистих неприязних стосунків між обвинуваченим та потерпілим не виключає кваліфікацію дій особи як хуліганства (ст. 296 КК), якщо у вчиненому є ознаки суб’єктивної сторони вказаного складу кримінального правопорушення, зокрема хуліганський мотив. Такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши справу №442/66/16-к.
Обставини справи
03 серпня 2015 року чоловік, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись неподалік магазину в смт Підбуж Дрогобицького району Львівської області, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, загальноприйнятих норм моралі та поведінки, що супроводжувалось особливою зухвалістю, безпричинно завдав один удар кулаком в обличчя іншому чоловіку, спричинивши йому фізичний біль. Продовжуючи свої злочинні дії на вчинення хуліганства, після завдання удару безпричинно умисно завдав один удар кулаком в обличчя іншому чоловіку, який підійшов до вказаних осіб з метою припинення хуліганських дій, внаслідок чого останній упав на землю, вдарився головою об дерев`яний піддон, що знаходився біля металевого кіоску вищевказаного магазину, отримав тяжке тілесне ушкодження, яке 04 вересня 2015 року спричинило смерть.
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 березня 2017 року обвинуваченого визнано винуватим і засуджено:
- за ч. 1 ст. 296 КК України – до покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік,
- за ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження) – до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років.
Ухвалено стягнути з обвинуваченого :
- 2 926 грн на лікування потерпілого;
- по 50 000 грн потерпілим кожному на відшкодування моральної шкоди;
- 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 20 496,40 грн на відшкодування матеріальної шкоди.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року вищезазначений вирок місцевого суду змінено, перекваліфіковано дії з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України (вбивство через необережність) та призначено йому покарання за ч. 1 ст. 119 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від призначеного за ч. 1 ст. 296 КК України покарання у вигляді 1 року обмеження волі, у зв`язку із закінченням строків давності.
Урешті вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі захисник вказав на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що обвинувачений відчував до потерпілого неприязнь, оскільки той безпідставно заволодів його телефоном, і саме у зв`язку з цим виникла конфліктна ситуація між ними, в результаті якої тілесних ушкоджень заподіяно не було. З огляду на це, вважає, що чоловік також не вчиняв хуліганства щодо іншого потерпілого, який за власною ініціативою став учасником конфлікту, а тому судові рішення в частині засудження за ч. 1 ст. 296 КК України підлягають скасуванню, а провадження в цій частині закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Посилався на те, що місцевий суд у вироку не мотивував в чому полягає грубе порушення громадського порядку та явна неповага до суспільства при конфлікті з потерпілим, а апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Вказував на безпідставність визнання вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння та факту нанесення удару потерпілому та зазначав, що ці обставини підлягають виключенню з судових рішень. Стверджував про неправильність вирішення цивільних позовів потерпілих в частині визначення розміру відшкодування заподіяної їм моральної шкоди.
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, просив скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2020 року та призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог стверджує, що дії обвиунвачуваного були безпідставно перекваліфіковані з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України, тобто неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Зазначав, що черепно-мозкова травма у потерпілого виникла від удару прямої дії, нанесеного в праву скроневу ділянку голови, а не при падінні та удару тильною стороною голови об дерев`яний піддон. Стверджує, що з урахуванням взаємостосунків, які передували вчиненню кримінального правопорушення, літнім віком, станом алкогольного сп`яніння потерпілого в момент спричинення тілесного ушкодження, механізмом завдання удару та локалізацією тілесного ушкодження є підстави вважати, що обвинувачуваний умисно заподіяв тілесні ушкодження.
Позиція ККС: залишено без зміни вказані судові рішення.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що мотивом дій нападника була особиста неприязнь, що виключає склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК. Так, суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства – це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі.
Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій. Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу. Хуліганські дії можуть супроводжуватися ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством. Тому наявність особистих неприязних стосунків між особами само по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.
За матеріалами провадження встановлено, що обвинувачений прибув у центр селища, де неподалік магазину, що знаходиться в людному місці, виявив чоловіка, який після футболу знайшов і забрав телефон обвинувачуваного, а в подальшому призначив йому зустріч для передачі знайденого. Після того, як чоловік, який не мав наміру залишати собі знайдений телефон, добровільно намагався передати його обвинувачуваному, останній безпричинно наніс удар потерпілому в голову, спричинивши фізичний біль, а після цього безпричинно наніс удар іншому чоловіку, який зробив зауваження щодо припинення хуліганських дій, від якого останній упав, ударився головою об дерев’яний піддон та отримав тяжке тілесне ушкодження, яке в подальшому спричинило його смерть. Зазначене дає підстави для висновку про наявність у діях обвинувачуваного мотиву явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.