Злісне ухилення від сплати аліментів (ст. 164 КК) полягає у тривалому та наполегливому ухиленні від виконання обов’язку зі сплати аліментів шляхом приховування свого місця проживання, роботи, фактичного заробітку або інших грошових надходжень, незважаючи на попередження про кримінальну відповідальність. Для встановлення ознаки злісності немає значення, чи виражалися такі дії винуватої особи у відмові від виконання покладених на неї обов’язків, чи мали форму ігнорування, уявної неспроможності або необізнаності про необхідність їх виконання, оскільки всі ці обставини у будь-якому випадку зумовлюють ухилення від сплати коштів на утримання дітей. Про це зазначив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду при розгляді справи №175/3922/19.
Неможливість особи тривалий час здійснювати грошові перекази для погашення заборгованості за аліментами через її скрутне матеріальне становище, відсутність коштів та через те, що ця особа має на утриманні сім’ю та інших малолітніх дітей, не звільняють цю особу від виконання ним батьківських обов’язків щодо утримання всіх його неповнолітніх дітей та не може свідчити про відсутність підстав притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 164 КК.
Обставини справи
ОСОБА_1, будучи обізнаним про аліментні зобов’язання та попередженим про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів, ігноруючи вимоги державного виконавця про необхідність виконання аліментних зобов’язань за рішенням районного суду від 13.04.2005, у період часу з 2009 до 2019 роки злісно ухилявся від сплати аліментів на утримання своїх неповнолітніх дітей, а саме офіційно не працював та не вживав заходів для офіційного працевлаштування, протягом тривалого часу, працюючи у фізичних осіб-підприємців та приватних осіб і, маючи тимчасовий заробіток, не надавав будь-якої допомоги на утримання дітей. Крім того, перебуваючи на обліку у місцевому центрі зайнятості як безробітний, та, проходячи військову службу за контрактом, отримував допомогу по безробіттю, та йому було нараховано грошове забезпечення, з яких також не здійснювалися відрахування на утримання дітей. У результаті цих протиправних дій ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів за 127 місяців у розмірі 170 403,80 грн.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 164 КК. За ухвалою апеляційного суду від 10.12.2020 апеляційну скаргу захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково, а вирок місцевого суду змінено в частині періоду скоєння кримінального правопорушення та суми заборгованості за аліментами.
Обґрунтування позиції ККС
Колегія суддів не погодилася з такими доводами захисника у касаційній скарзі: про неналежне обґрунтування та незазначення у вироку, у чому саме полягало злісне ухилення ОСОБА_1 від сплати аліментів; про неповноту судового розгляду, що мала місце через невстановлення місцевим судом того, що ОСОБА_1 місце проживання не змінював, неодноразово працевлаштовувався, від органу державної виконавчої служби не переховувався, жодних виконавчих листів не отримував; про відсутність злісності від сплати аліментів з боку ОСОБА_1.
Так, злісне ухилення полягає у тривалому та наполегливому ухиленні від виконання обов’язку зі сплати аліментів шляхом приховування свого місця проживання, роботи, фактичного заробітку або інших грошових надходжень, незважаючи на попередження про кримінальну відповідальність. Для встановлення ознаки злісності немає значення, чи такі дії винуватої особи виражалися у прямій відмові від виконання покладених на неї обов’язків, чи мали форму пасивного ігнорування, уявної неспроможності або необізнаності про необхідність їх виконання, оскільки всі ці обставини у будь-якому випадку призводять до ухилення від сплати коштів на утримання дітей.
Місцевий суд, ухвалюючи вирок, не погодився з твердженнями захисника про те, що неналежне виконання державним виконавцем своїх обов’язків з контролю за сплатою аліментів жодним чином не виправдовує дії засудженого, оскільки ОСОБА_1 був обізнаний про свої обов’язки сплачувати аліменти, однак ухилявся від їх виконання. Враховуючи викладене, місцевий суд не встановив обставин, які б перешкоджали ОСОБА_1 протягом тривалого часу (понад 10 років) належним чином виконувати покладені на нього законом обов’язки щодо утримання своїх неповнолітніх дітей, що свідчить про злісність ухилення від аліментних зобов’язань.
Вказані обставини частково підтвердив і сам ОСОБА_1, який в судах першої та апеляційної інстанцій повідомляв, що не міг тривалий час здійснювати грошові перекази для погашення заборгованості за аліментами через скрутне матеріальне становище, відсутність коштів та через те, що має на утриманні сім’ю й інших малолітніх дітей. Однак вказані обставини в будь-якому разі не звільняли ОСОБА_1 від виконання ним батьківських обов’язків щодо утримання всіх його неповнолітніх дітей, а отже не давали йому підстав протягом тривалого часу не сплачувати аліменти, які призначені рішенням місцевого суду від 13.04.2005.