.jpg)
Обставини справи: ОСОБА_1 з метою сприяння злочинній діяльності учасниками організації «ДНР» щодо дестабілізації суспільно-політичної обстановки, втрати авторитету органів державної влади України, використовуючи для зв’язку мобільний телефонний номер, неодноразово надавав учаснику «ДНР» ОСОБА_2 відомості про місця дислокації, чисельність, маршрути пересування підрозділів та військової техніки ЗСУ, а також інших військових формувань України.
Позиція судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком районного суду ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 258-3 КК.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги захисників, змінив вирок, перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 258-3 на ч. 2 ст. 260 КК.
Позиція ККС: ухвалу апеляційного суду залишено без зміни.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів не погодилася з вимогами касаційної скарги захисника про визнання недопустимими фактичних даних, отриманих у результаті НСРД, через невідкриття процесуальних документів.
Так, згідно з матеріалами кримінального провадження сторона захисту на стадіях судового та апеляційного розгляду не висловлювала застережень щодо відсутності безпосередньо у справі згаданих документів, не вказувала на порушення у зв’язку з цим прав ОСОБА_1, не ставила питання про необхідність розсекречування документів та надання до них доступу, не заперечувала факту здійснення НСРД на підставі, у тому числі, ухвали заступника голови апеляційного суду про надання дозволу на зняття інформації з каналів зв’язку.
Слід зазначити, що в період вчинення засудженим злочину існувала реальна терористична загроза, а тому для її подолання та збереження територіальної цілісності України 14.04.2014 було введено в дію рішення РНБО (таємне) про відповідні невідкладні заходи, які реалізовувались і через положення Закону України №374-IV від 26.12.2002 «Про контррозвідувальну діяльність» зі змінами до нього.
У цьому провадженні заходи здійснювалися в особливий період у районі проведення антитерористичної операції, де представники ДКР СБУ документували протиправну діяльність осіб задля подолання терористичної загрози в Україні, виходячи з інтересів національної безпеки, тобто публічний інтерес мав пріоритет.
До того ж, як видно зі справи, слідчі органи зверталися до ДКР СБУ з проханням легалізації всіх матеріалів НСРД, однак з урахуванням указаних інтересів їм було надано лише протокол від 07.05.2015, який за змістом не суперечить ст. 252 КПК, був предметом безпосереднього дослідження суду за участі сторін кримінального провадження і захист мав можливість представити свої докази на спростування відомостей, відображених у зазначеному документі.
За таких обставин, зважаючи на те, що проведення заходів зі збереженням таємних методів розслідування було вкрай необхідним для захисту важливих інтересів суспільства, а також на те, що упродовж судового та апеляційного провадження засуджений та його захисник не вважали за доцільне відкрити їм нерозсекречені документи, а вирок було ухвалено за наслідками змагальної процедури, колегія суддів не вбачає порушеним права ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд.
Детальніше з текстом постанови ВС від 03.03.2020 у справі №221/2901/15-к (провадження №51-3070км18) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/88016662.