.jpg)
Суд може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/15621/19.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю «М» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «У» (відповідач) про стягнення 249 672,53 грн.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції змінив. Виклав резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва у такій редакції «У позові відмовити повністю».
Постановою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без задоволення та постанову апеляційного суду – без змін.
У судовому засіданні представник ТОВ «У», адвокат, подала заяву в усній формі про вирішення касаційним судом питання стосовно розподілу судових витрат після ухвалення судового рішення відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України.
ТОВ «У» подало до Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат, у якій просили стягнути з ТОВ «М» судові витрати у розмірі 24 000 грн.
Також відповідач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 24 000,00 грн було зазначено у відзиві ТОВ на касаційну скаргу.
Висновок Верховного Суду
ВС зазначив, що загальне правило розподілу судових витрат визначено в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте у частині п’ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою – сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
ВС зазначив, що у такому випадку суд, керуючись частинами п’ятою – сьомою, дев’ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
До того ж ВС відзначив, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено позицію, за якою суд не зобов’язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, дослідивши заяву про розподіл судових витрат та додані до неї документи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що розмір заявлених ТОВ “НВП «У» витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 24 000,00 не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні із виконаною роботою у суді касаційної інстанції, отже їх розмір є необґрунтованим у зазначеній вище частині.
Враховуючи наведене, оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин даної справи, Верховний Суд, керуючись статтями 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що витрати ТОВ «У» на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції підлягають розподілу частково у сумі 10 000,00 грн, які належить стягнути з ТОВ «М».