Арешт майна у кримінальному провадженні — один із запобіжних заходів, який безпосередньо зачіпає право приватної власності. 3 огляду на це, суди застосовують його лише за наявності чітких правових підстав і відповідної доказової бази. Оскарження арешту майна, передбачене ст. 174 КПК України, є важливим інструментом захисту, а судова практика сформувала низку підходів, які визнаються обґрунтованими та такими, що відповідають принципам пропорційності та справедливості.
Необхідність доведення зв’язку майна з кримінальним провадженням
Одним із ключових критеріїв є наявність обґрунтованої підозри щодо походження майна або його використання у вчиненні злочину. Суди наголошують: сам факт відкриття кримінального провадження не с достатнім.
У низці рішень апеляційні суди зазначають, що прокурор повинен:
- довести, що майно є речовим доказом (ст. 98 КПК);
- або обґрунтувати ризик його приховування чи відчуження;
- або показати, що майно необхідне для забезпечення цивільного позову чи можливої спеціальної конфіскації.
Якщо таких доводів немає, арешт визнається безпідставним. Судова практика особливо критично ставиться до ситуацій, коли арешт накладено на майно, формально згадане в ухвалі слідчого судді без аналізу його зв’язку з кримінальним правопорушенням. У цьому випадку апеляційні суди системно скасовують такі ухвали.
Вимога належного обґрунтування ризиків
КПК встановлює, що арешт допускається за наявності ризику відчуження, знищення або приховування майна. Проте судова практика вимагає, щоб такі ризики були не декларативними, а підтвердженими конкретними фактами.
Суди наголошують: посилання слідчого на «можливість відчуження» не є достатнім. Вказівка на ризики повинна містити:
- фактичні дані про дії власника;
- обставини, що вказують на наміри або можливість втрати контролю над майном;
- чітке обґрунтування, чому саме цей арешт є необхідним.
У ряді рішень суд прямо констатував, що загальні формулювання, не підкріплені доказами, порушують принцип пропорційності, а тому арешт скасовується.
Пропорційність втручання у право власності
Суди дотримуються підходу, відповідно до якого арешт майна повинен бути виваженим і співмірним меті кримінального провадження. Цей принцип активно застосовується під впливом практики ЄСПЛ.
Слідчий суддя повинен:
- врахувати, чи є менш обтяжливі заходи;
- визначити, чи не створює арешт надмірних труднощів власнику;
- оцінити економічні та соціальні наслідки для особи.
Апеляційні суди неодноразово підкреслювали, що арешт стабільно робочого бізнесу без доведення незаконності його діяльності або зв’язку з кримінальним правопорушенням суперечить принципу пропорційності. У таких випадках арешти скасовуються.
Недотримання процесуальних вимог як підстава для скасування
Часто арешт визнається необґрунтованим через порушення процедури подання клопотання або розгляду справи.
Суди звертають увагу на такі типові помилки:
- ненадання доказів разом з клопотанням;
- нечітке формулювання переліку майна;
- відсутність опису характеристик майна;
- відсутність даних про власника чи користувача;
- порушення строків звернення з клопотанням.
Оцінка статусу власника майна
Важливим елементом є правовий статус особи, чиє майно арештовується. Судова практика виділяє кілька ключових моментів:
- якщо майно належить третій особі, яка не має процесуального статусу підозрюваного, рівень обґрунтування має бути ще вищим;
- арешт майна третіх осіб допускається лише тоді, коли прокурор доведе, що майно є речовим доказом або підлягає можливій конфіскації;
- якщо зв’язок третіх осіб із кримінальним правопорушенням не доведений, суди системно скасовують арешти.
Судова практика свідчить про те, що суди враховують різноманітні фактори, такі як обґрунтованість, пропорційність заходу та зміни обставин. Це дозволяє забезпечити баланс між інтересами позивача та відповідача, а також захистити права осіб, які можуть бути несправедливо обмежені внаслідок накладення арешту.