Призначенням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів приватних осіб від незаконних рішень, дій та бездіяльності з боку суб’єктів владних повноважень. Важливою складовою досягнення завдання адміністративного судочинства є доказування, яке спрямоване, у першу чергу, на встановлення обставин у справі. Доказова діяльність має впорядкований характер та притаманна для всіх стадій розгляду адміністративної справи. На кожній стадії розгляду справи така діяльність характеризується певними особливостями, що у підсумку має забезпечити прийняття законного й обґрунтованого рішення у справі.
Доказування в адміністративному судочинстві є чинником, який здатний забезпечити поєднання високої ефективності правозастосування із неухильним додержанням прав і свобод приватної особи під час вирішення публічно-правового спору.
У традиційному аспекті доказування розуміють як «процес встановлення фактичних даних у справі», «діяльність учасників розгляду справи», «процес пізнання», «діяльність щодо встановлення істини у справі», «діяльність щодо сприйняття інформації». У Кодексу адміністративного судочинства України відсутнє законодавче визначення доказування.
Отже, доказування — це діяльність адміністративного суду, учасників розгляду адміністративної справи, інших заінтересованих осіб із збирання (подання, витребування, забезпечення), дослідження (перевірки, огляду) й оцінки доказів у порядку, встановленому у КАС України.
Метою доказування в адміністративному судочинстві є встановлення істини у справі.
Для доказування характерна внутрішня структура, складовою якої є суб’єкти доказування, об’єкт доказування та етапи доказування.
Суб’єктами доказування в адміністративному судочинстві є суд та учасники розгляду справи. Суд як суб’єкт доказування відіграє активну роль, зважаючи та те, що бере активну участь у збиранні, дослідженні та оцінці доказів. Судове пізнання в адміністративному судочинстві має чітко визначені завдання, обумовлені застосуванням відповідної процедури розгляду справи, її предметом та потребою залучення до справи таких процесуальних осіб, як експерт, обранням тактики розгляду справи (планування засідання, допит сторін та свідків, призначення експертизи тощо), прогнозуванням судових дій (поведінки сторін та їх адвокатів) тощо.
Учасники розгляду справи відіграють ключову роль у доказуванні, тому що між позивачем і відповідачем розподіляється обов’язок доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених ст. 78 КАС (ч. 1 ст. 77 КАС). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У справах щодо застосування суб’єктом владних повноважень чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача у зв’язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» обов’язок доказування покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС). У справах щодо шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) індивідуальними актами Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішеннями Кабінету Міністрів України обов’язок доказування покладається на позивача (ч. 3 ст. 77 КАС). У цілому слід констатувати, обов’язок доказування буде залежати від наявності відповідача як суб’єкта владних повноважень та від предмета оскарження.
Об’єктом доказування є певні обставини справи або, іншими словами, доказова інформація. Під доказовою інформацією розуміють будь-які відомості, на основі яких суд у порядку, встановленому КАС України, встановлює наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню, а також інших обставин, які мають значення для вирішення адміністративної справи. Функція доказів полягає у забезпеченні безпомилковості, незаперечності й повноти інформації. Об’єкт доказування залежить від виду адміністративної справи та конкретних обставин, які підлягають встановленню. Зауважимо, що в адміністративному судочинстві особливості провадження у певних категоріях адміністративних справ, зокрема:
(1) складних справах (щодо оскарження нормативно-правових актів, щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності, щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб);
(2) справах незначної складності (щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище, оскарження бездіяльності суб’єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг та інші справи);
(3) термінових адміністративних справах (щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій, щодо уточнення списку виборців, щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб’єктів у сфері медіа, які порушують законодавство про вибори та референдум) та інші види справ.
Для доказування характерні певні логічно послідовні етапи, зокрема збирання, дослідження, оцінка доказів. Кожен з етапів має як самостійне, так і залежне від інших етапів значення, що зумовлено різним змістовним наповненням доказової діяльності, однак єдиною її метою є встановлення всіх обставин у справі задля ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Етап збирання доказів є врегульованою процесуальним законом діяльністю учасників розгляду справи та суду, спрямованою на одержання фактичних даних, що мають значення для вирішення справи, із законних джерел і належними процесуальними способами. Збирання доказів складається із подання, витребування, судових доручень, забезпечення доказів. Збирання доказів в адміністративному судочинстві, на відміну від інших форм правосуддя, покладається не лише на позивача, відповідача, але і на суд. В адміністративному судочинстві суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи (ч. 4 ст. 77 КАС).
Подання доказів. Подавати докази мають право учасники справи, зокрема позивач та відповідач. Подання доказів притаманне для стадії відкриття провадження у справі та для стадії підготовчого провадження. Першочергово на позивача покладається обов’язок подати докази разом із позовною заявою. Так, відповідно до ч. 4 ст. 160 КАС позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази — позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). В адміністративному судочинстві є винятки стосовно обов’язку подання доказів у певних категоріях справ. Для прикладу, у справах про визнання індивідуального акта протиправним чи адміністративного договору недійсним додається також оригінал або копія оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача — клопотання про його витребування (ч. 7 ст. 160 КАС). У свою чергу, на стадії відкриття провадження відповідач має право подати відзив на позовну заяву. До відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем (п. 1 ч. 4 ст. 162 КАС). При цьому суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи — отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 5, 6 ст. 162 КАС).
На стадії підготовчого провадження сторони так само можуть надавати докази. Одним із завдань підготовчого провадження є визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, а також вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті (ч. 2 ст. 173 КАС). У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 175 КАС). Під час проведення підготовчого засідання суд з’ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; пропонує учасникам справи надати суду додаткові докази або пояснення; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових та електронних доказів за їх місцезнаходженням; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання; вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше (п. 7 ч. 2 ст. 180 КАС). Додатково суд може вирішити питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста, а також направити судові доручення.
Витребування доказів. Витребування доказів в адміністративному судочинстві можливе як з ініціативи учасників справи, так і з ініціативи суду. Витребування доказів можливе на стадії відкриття провадження у справі та під час підготовчого провадження. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, має право подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ст. 79 КАС України. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (ч. 1 ст. 80 КАС України). Зміст клопотання про витребування доказів регламентується ч. 2 ст. 80 КАС України.
У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
На практиці суди досить часто відмовляють у задоволенні клопотання про витребування доказів з мотивів необґрунтованості.
Для прикладу. Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Кіровоградській області від 10.05.2023 № 649 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області» в частині застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді догани. Представником позивача було подано клопотання про витребування доказів положення про ГУНП в Кіровоградській області та посадову інструкцію начальника ГУНП в області. Судом було встановлено, що, всупереч вимогам ст. 80 КАС України, у клопотанні про витребування доказів відповідач не зазначив обставин, які можуть підтвердити докази, про витребування яких він клопоче, або аргументи, які вони можуть спростувати. Також не зазначено підстав, з яких випливає, що ці докази має позивач, про заходи, яких вжито для отримання доказів самостійно, не надано суду жодних доказів вжиття таких заходів та (або) причин неможливості самостійного отримання цих доказів. Зазначене стало підставою для відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів.
Однак за наявності обґрунтованого клопотання про витребування доказів суди постановляють ухвалу про їх задоволення.
Для прикладу. Приватна особа звернулася до адміністративного суду із позовною заявою до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправною та скасування постанови в справі про порушення митних правил. Представник позивача в судовому засіданні заявив клопотання про витребування доказів, а саме просив витребувати у Одеської митниці Держмитслужби документи, які стали підставою для прийнятого протоколу та постанови в справі про порушення митних правил. Суд постановив ухвалу про витребування доказів.
На реалізацію принципу офіційного з’ясування обставин у справ передбачена норма ст. 9 КАС, відповідно до якої суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. В адміністративному судочинстві суд може з власної ініціативи витребовувати докази. Однак суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов’язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня вручення ухвали.
Для прикладу. Приватна особа звернулась до адміністративного суду із позовною заявою до військової частини про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити дії. Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач проходив військову службу у військовій частині з 09.11.2017 по 14.11.2018, а індексацію грошового забезпечення просить стягнути з військової частини з 01.01.2016. У зв’язку з цим у суду виникла необхідність витребувати у відповідача додаткові докази. Суд постановив ухвалу про витребування доказів із власної ініціативи у позивача, зокрема, доказів про перебування позивача на військовій службі з 01.01.2016 без факту її припинення.
Витребування доказів можливе у випадку, якщо надано не оригінал доказу, а копію. Як правило, це стосується письмових та електронних доказів. Так, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 5 ст. 99 КАС України).
При запитуванні доказів може виникати ситуація, що сторона не надає їх. У КАС установлені наслідки неподання доказів (ч. 9 ст. 80 КАС), а саме:
— визнання обставини (у разі неподання суб’єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення);
— відмова у визнанні обставини;
— розгляд справи за наявними в ній доказами;
— залишення позовної заяви без розгляду (у разі неподання доказів позивачем).
Судові доручення. Суд, який розглядає справу або заяву про забезпечення доказів, у разі потреби збирання доказів за межами його територіальної юрисдикції доручає відповідному адміністративному суду провести певні процесуальні дії. В ухвалі про судове доручення коротко викладається зміст справи, що розглядається, зазначаються учасники справи, вказуються обставини, що належить з’ясувати, та докази, які слід зібрати суду, що виконує доручення, зокрема, перелік питань, поставлених свідку учасниками справи та судом. Ухвала про судове доручення надсилається до адміністративного суду, який буде її виконувати, не пізніше наступного дня з дня її постановлення та є обов’язковою для нього (ст. 83 КАС).
Забезпечення доказів. Інститут забезпечення доказів в адміністративному судочинстві спрямований на забезпечення здійснення доказування шляхом збирання і закріплення доказів, якщо існують обставини, які свідчать про небезпеку того, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим. Метою забезпечення доказів є вжиття адміністративним судом спеціальних термінових заходів, які визначені КАС України, з метою встановлення фактичних обставин у справі та правильного вирішення справи по суті.
Підставою для забезпечення доказів є припущення, що доказ може бути втрачений або його подання стане згодом неможливим або утрудненим (ч. 1 ст. 114 КАС).
Способами забезпечення доказів є:
— допит свідків;
— призначення експертизи;
— витребування та огляд доказів;
— заборона вчиняти певні дії щодо доказів, а також зобов’язання вчинити певні дії щодо них (ч. 1 ст. 115 КАС).
Право на забезпечення доказів мають учасники розгляду справи та особа, яка може набути статусу позивача (ч. 1 ст. 114 КАС).
Забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія. У цьому випадку суд першої інстанції за заявою особи, яка може набути статусу позивача, вживає заходів забезпечення доказів за їх місцезнаходженням або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія (ч. 3 ст. 114 КАС). Забезпечення доказів після подання позовної заяви здійснюється судом, який розглядає справу (ч. 3 ст. 114 КАС). Особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов’язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, спричинені у зв’язку із забезпеченням доказів, у разі неподання позовної заяви у строк, визначений частиною четвертою цієї статті, а також у разі відмови у позові (ч. 5 ст. 114 КАС).
Зміст заяви про забезпечення доказів викладено у ст. 116 КАС. У заяві про забезпечення доказів зазначаються:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб — громадян України), номери засобів зв’язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) іншої сторони (сторін), якщо вона відома заявнику, а також якщо відомо відомості, що її ідентифікують: її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб — громадян України), відомі номери засобів зв’язку, адреса електронної пошти;
4) докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні;
5) обґрунтування необхідності забезпечення доказів;
6) спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності — особу, у якої знаходяться докази;
7) перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви, яка не відповідає вимогам, застосовуються наслідки, встановлені у ст. 169 КАС.
Заява про забезпечення доказів розглядається в судовому засіданні в загальному порядку не пізніше п’яти днів з дня її надходження до суду. Заявник та інші особи, які можуть отримати статус учасників справи, повідомляються про дату, час і місце судового засідання, проте їх неявка не перешкоджає розгляду поданої заяви.
Суд за клопотанням заявника може забезпечити докази без повідомлення інших осіб, які можуть отримати статус учасників справи:
а) у невідкладних випадках;
б) якщо неможливо встановити, хто є або стане такими особами;
в) якщо повідомлення іншої сторони може унеможливити або істотно ускладнити отримання відповідних доказів.
За результатами розгляду заяви про забезпечення доказів суд постановляє ухвалу про задоволення чи відмову у задоволенні заяви. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу. Ухвала про забезпечення доказів (крім забезпечення доказів шляхом допиту свідків, призначення експертизи, огляду доказів) є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Забезпечення доказів є не тільки способом здобути докази, які стосуються предмета доказування та необхідні для вирішення справи, а й насамперед запобігти їх імовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об’єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.10.2019 (справа № 9901/385/19) вказала, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх огляду, призначений для того, щоб отримати чи зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Тобто це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення чи потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об’єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Таким чином, забезпечення доказів доцільне та можливе лише за умови існування обставин, які б свідчили про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим.
Для прикладу. Приватна особа звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генерального прокурора України, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 № 2173ц та зобов’язати Генерального прокурора України запропонувати позивачу працевлаштування в Офіс Генерального прокурора з урахуванням вимог спеціальних законів на посаду, рівнозначну тій, яку позивач обіймав до проведення заходів з реформування органів прокуратури. Позивач подав заяву до суду про забезпечення доказів, в якій просив суд зобов’язати відповідача в установлений судом термін надати інформацію про наявність вакантних посад прокурорів, а також рівнозначних вакантних посад державних службовців у центральному апаратів відповідача станом на день звільнення позивача з посади старшого слідчого в ОВС згідно із наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 та на теперішній час. Суд дійшов висновку, що заяву про забезпечення доказів відрізняє від клопотання про витребування доказів те, що у ній необхідно вказати на ті обставини, які свідчать про небезпеку того, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим. При цьому в обґрунтування заяви про забезпечення доказів позивачем не наведено переконливих доводів щодо існування таких обставин. Суд постановив ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення доказів.
Дослідження доказів. Дослідження доказів може відбуватися шляхом перевірки, яка спрямована на детальне, всебічне та об’єктивне визначення достовірності таких даних та доброякісності джерел їх отримання. Перевірка доказів на стадії розгляду справи спрямована на детальне, всебічне та об’єктивне визначення достовірності фактичних даних та їх джерел отримання для правильного встановлення обставин справи.
Дослідження доказів — це безпосереднє сприйняття і вивчення судом та іншими учасниками інформації про фактичні дані, надані сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених законом засобів доказування із додержанням принципів усності та безпосередності.
Спосіб та місце дослідження доказів залежить від виду доказу. Дослідження доказів здійснюється шляхом їх огляду. За загальним правилом докази, які залучені до справи у встановленому законом порядку, оглядаються у суді. Однак докази, які не можна доставити до суду, можуть оглядатися за їхнім місцезнаходженням, як правило, це письмові, речові і електронні докази.
Правила огляду доказів за їх місцезнаходженням закріплені у ст. 81 КАС.
1) Про дату, час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються учасники справи.
2) Неявка учасників справи не є перешкодою для проведення огляду.
3) До процедури огляду доказів можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис.
4) Огляд доказів фіксується у протоколі, до якого додаються усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки, електронні копії доказів, відеозаписи тощо.
5) Можливе здійснення відеофіксації огляду доказів технічними засобами.
6) Особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, мають право звертати увагу суду на ту чи іншу обставину, яка, на їх погляд, має значення для повноцінного проведення огляду, встановлення обставин, які мають значення для розгляду справи, робити свої зауваження щодо протоколу огляду.
7) Суд може оглянути вебсайт (сторінку), інші місця збереження даних у мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.
8) Можливе призначення експертизи для встановлення та фіксування змісту вебсайту (сторінки).
Речові докази до набрання рішенням суду законної сили зберігаються в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження. Речові докази повинні бути докладно описані у протоколі огляду і, за необхідності та можливості, їх суттєві особливості сфотографовані або зафіксовані у відеозапису або в інший подібний спосіб, після чого вони підлягають опечатуванню. Протоколи огляду та зображення речового доказу додаються до матеріалів справи (за заявою особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг із нього (ч. 2 ст. 100 КАС)).
Правила огляду речових доказів, що швидко псуються, викладені у ст. 82 КАС.
1) Речові докази підлягають негайному огляду.
2) Неявка учасників справи не перешкоджає огляду речових доказів.
3) До огляду речових доказів може бути залучено свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відеозапис.
4) Огляд речових доказів, що швидко псуються, за їх місцезнаходженням здійснюється у порядку, встановленому ст. 81 КАС.
5) Після огляду ці речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані.
Оцінка доказів пронизує всі стадії розгляду справи і є кінцевим результатом пізнавального процесу щодо доказів. Оцінка доказів може бути попередньою, остаточною і контрольною. Попередню оцінку доказів суд здійснює на всіх стадіях провадження, аж до виходу до нарадчої кімнати. Остаточно суд оцінює сукупність доказів у нарадчій кімнаті, її наслідки є підставою для ухвалення рішення по справі. Контрольну оцінку доказів здійснюють вищі за рівнем суди при перевірці законності й обґрунтованості судових рішень. Тож оцінка доказів є самостійною процесуальною категорією, яка знаходиться поза рамками поняття судового доказу, оскільки закони логічного доказування не можуть бути об’єктом правового регулювання. Оцінка доказів здійснюється тільки судом (ст. 90 КАС України). Так, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Предметом оцінки доказів є наявність їх властивостей — належності, допустимості, достовірності, достатності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Об’єктом оцінки суду є докази, а предметом — їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС). Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 73 КАС). Належність характеризується наявністю об’єктивного зв’язку між відомостями, які в них містяться, та фактами, що підлягають встановленню у справі.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Допустимим є доказ, який отриманий відповідно до встановленого законом порядку (ст. 74 КАС). Допустимість характеризується через законність джерела отримання доказів, тобто суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС). На учасників справи покладається обов’язок надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні (п. 5 ч. 5 ст. 44 КАС). За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. На практиці трапляються випадки, коли виникають сумніви в достовірності доказу, наприклад відсутність у документа будь-яких реквізитів. Особа, яка бере участь у справі, під час дослідження цього доказу має право заявити клопотання про проведення експертного дослідження документа. Для його вирішення суд своєю ухвалою визначає, які відповідні заходи мають бути вжиті для перевірки фальшивості документа або усунення сумніву у його достовірності, зокрема шляхом витребування зустрічної інформації. Якщо перевірити достовірність документа без спеціальних знань неможливо, то суд призначає відповідну експертизу.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС). Учасники справи повинні подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 5 ч. 5 ст. 44 КАС). Позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази — позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (№ 387/03) ЄСПЛ зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У КАС України передбачаються процесуальні наслідки порушення вимог, яким мають відповідати докази, зокрема, суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 73 КАС), а також докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються (ч. 8 ст. 79 КАС).
Для прикладу. Приватна особа звернулась до адміністративного суду з позовом до інспектора другої роти другого батальйону Управління патрульної поліції, в якому просить про скасування постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 182 КУпАП та закриття провадження у справі. Суд, проаналізувавши надані докази, які були враховані поліцейським під час винесення постанови, дійшов висновку, що вчинення правопорушення позивачем не доведено належними та допустимими доказами, які би вказували на доведеність виявленого порушення поліцейським з боку позивача, в частині перевищення нею вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях. Враховуючи відсутність достатніх доказів на винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 182 КУпАП, суд дійшов висновку про скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищезазначене, слід резюмувати, що інститут доказування в адміністративному судочинстві відіграє важливу роль, призначенням його є встановлення обставин у конкретній адміністративній справі та прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі. Для доказування характерна внутрішня структура, складовою якої є суб’єкти доказування, об’єкт доказування та етапи доказування. Для доказування характерні певні логічно послідовні етапи, зокрема збирання, дослідження та оцінка доказів. Кожен з етапів має як самостійне, так і залежне від інших етапів значення, що зумовлено різним змістовним наповненням доказової діяльності.
Яна Зелінська
адвокат, доцентка кафедри адміністративного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, доцентка, к. ю. н.