Про особливості розгляду справ у порядку окремого провадження розповіла суддя-спікер Володарського районного суду Київської області, викладач (тренер) Національної школи суддів України Людмила Макаренко під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками особливості розгляду справ у порядку окремого провадження, а саме:
1. Безспірність як ознака окремого провадження. Поняття «спір про право».
2. Процесуальні особливості розгляду судами справ у порядку окремого провадження.
3. Розгляд судами окремих категорій справ у порядку окремого провадження.
У рамках характеристики розгляду справ у порядку окремого провадження акцентовано на наступному:
1. Безспірність як ознака окремого провадження. Поняття «спір про право»
Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У порядку окремого провадження спір про право не вирішується.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
(Ч. 6 ст. 294 ЦПК України; постанова ВП ВС від 30.05.2018; постанова КЦС ВС від 06.05.2020 у справі №761/16799/15).
Головна ознака окремого провадження – безспірність.
Предмет розгляду:
- встановлення фактів;
- зміна правового статусу фізичної особи;
- відновлення/визнання неоспорюваних прав;
- примусове здійснення певних правових дій;
- несумісність із спором про право;
- відсутність сторін із протилежними інтересами.
Поняття «юридичний спір» повинно тлумачитися широко, з урахуванням підходу ЄСПЛ до тлумачення поняття «спір про право» (п.1 ст.6 Конвенції). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення (постанова Об’єднаної палати КЦС ВС від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20).
Постанова КЦС ВС від 21.08.2024 у справі № 201/1531/23: Заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розгляду окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями ЦПК України. Одночасно зі спором про право цивільне питання про недієздатність особи суд може вирішувати лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина. У разі виникнення спору про право … суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам вправо подати позов на загальних підставах. Зазначене положення не поширюється на справи про визнання фізичної особи недієздатною. Це пояснюється тим, що визнання особи недієздатною не надає їй можливості брати участь у процесі, а її інтереси представлятиме законний представник. Тому при вирішенні спору про право, коли одна із сторін є психічно хворою особою, повинно відбутися визнання її недієздатною.
Рішення ЄСПЛ у справі «Наталія Михайленко проти України» від 30.05.2013 (заява № 49069/11): Суд вважає, що ця скарга має розглядатися виключно за пунктом 1 статті 6 Конвенції, у відповідній частині якого передбачається таке: «Кожен має право на справедливий … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, … який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …».
Практика Верховного Суду:
- Постанова ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 425/2737/17:
Цивільне судочинство: Суди за правилами цивільного судочинства встановлюють обставини, що підтверджують або спростовують факт народження особи, та залежно від установлених обставин вирішують питання про неправильність актового запису і зобов’язання внести зміни до цього запису. Об’єктом перевірки є встановлення обставин, що підтверджують або спростовують факт народження особи в певному місці, та залежно від них вирішення питання про неправильність актового запису про народження в частині місця її народження.
Постанова ВП ВС від 13.03.2019 у справі № 466/1150/18:
Адміністративне судочинство: Суд вивчає наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема перевіряє, чи прийняті вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання адміністративного суду в таких справах полягає у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття органом РАЦС відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не має права виходити за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану. Об’єктом перевірки є дотримання відділом РАЦС процедури розгляду звернення заявника про внесення змін до актового запису про народження й оцінка правомірності дій щодо відмови в задоволенні звернення.
- Постанова ВП ВС від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21: п. 117:
ВП ВС вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові ВП ВС від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, у постанові КЦС у складі ВС від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц, вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються:
- У позасудовому порядку: рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції;
- Та у судому порядку: юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви (п. 116).
При цьому між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги (п. 106).
2. Процесуальні особливості розгляду судами справ у порядку окремого провадження:
- відсутність спору про право;
- деякі категорії справ розглядаються колегією: 1 суддя + 2 присяжних;
- учасники: заявник та заінтересовані особи + в окремих справах обов’язкова участь деяких органів, осіб;
- судові витрати не відшкодовуються;
- для кожної категорії визначено підсудність;
- обмеження дії принципів змагальності, диспозитивності;
- витребування судом доказів за власною ініціативою;
- можливість вийти за межі предмета судового розгляду;
- мирова угода не укладається;
- не можуть бути передані на розгляд третейського суду;
- рішення суду не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов’язковий характер.
Загальні норми ЦПК, які застосовуються:
- визначення складу суду;
- відводи, самовідводи ;
- представництво;
- права та обов’язки учасників;
- заходи процесуального примусу;
- залишення заяви без руху;
- судові виклики і повідомлення;
- перегляд судових рішень;
- тощо.
Загальні норми ЦПК, які не застосовуються:
- загальні правила територіальної підсудності;
- інститут сторін, третіх осіб;
- позов, зустрічний позов;
- забезпечення позову;
- визнання позову, відмова від позову;
- заочний розгляд справи;
- мирова угода;
- розгляд третейським судом;
- тощо.
Учасники справи в окремому провадженні:
- Заявник.
- Заінтересовані особи:
Юридичний інтерес:
- рішення суду (встановлені факти) можуть вплинути на їх права та обов’язки;
- в цих організаціях, установах буде реалізовуватися рішення суду.
- Органи та особи, участь яких є обов’язковою: орган опіки та піклування, лікар-психіатр, представник психіатричного або протитуберкульозного закладу, прокурор.
Притягнення до участі у справі окремого провадження всіх заінтересованих осіб має важливе значення, допомагає суду уникнути ухвалення незаконного рішення, повно і всебічно дослідити всі обставини справи.
Постанова КЦС ВС від 05.02.2025 у справі № 183/4366/24: Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв’язку із суб’єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника… Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом. …Коло заінтересованих осіб визначається залежно від мети встановлення фактів, взаємовідносин таких осіб із заявником у зв`язку з фактами, які підлягають встановленню, і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Неправильне визначення такої особи заявником не є підставою для відмови у задоволенні заяви, оскільки заінтересовані особи повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи. Такі правові висновки викладено ВС у постановах: від 13.06.2024 у справі № 333/8899/21; від 13.11.2024 у справі № 308/14160/21.
3. Розгляд судами окремих категорій справ у порядку окремого провадження
Встановлення фактів, що мають юридичне значення:
Умови, за яких справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду:
- Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
- Встановлення факту не пов’язується з подальшим вирішенням спору про право.
- Заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
- Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Суд встановлює факти (ч. 1 ст. 315 ЦПК):
1) родинних відносин;
2) перебування на утриманні;
3) каліцтва;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів;
7) народження;
8) смерті;
9) смерті особи, яка пропала безвісти .
Суд може встановлювати інші факти:
1) вони мають юридичне значення, від них залежать виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб;
2) законом не передбачено іншого (позасудового) порядку встановлення;
3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт;
4) встановлення факту не пов’язано з наступним вирішенням спору про право
- факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини;
- факт батьківства/материнства (ст. ст. 130, 132 СК).
Суд не встановлює факти:
- належності паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, свідоцтв, що їх видають органи РАЦС (ч. 3 ст. 315 ЦПК);
- загальновідомі збройної агресії РФ проти України;
- якщо існує позасудовий порядок їх встановлення закінчення ВУЗу, здобуття освіти, одержання урядових нагород;
- вбачається спір про право існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним;
- від них не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Суд може встановлювати факти (контекст війни РФ проти України):
Встановлення факту вимушеного переселення заявника з окупованої території/з зони проведення бойових дій на Сході України у зв`язку з агресією Російської Федерації:
- Постанова ВС від 29 січня 2020 року у справі № 320/5213/17,
- Постанова ВС від 04 серпня 2020 року у справі № 414/1330/19,
- Постанова ВС від 23 вересня 2020 року у справі № 712/983/17-ц.
Законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.
Встановлення факту народження (звичайний порядок):
- Отримання медичних документів;
- Звернення з заявою до органів державної РАЦС;
- В разі відмови: звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Державна реєстрація народження дитини, проводиться будь-яким органом ДРАЦС, незалежно від місця її народження, за зверненням заявника та пред’явлення паперового Медичного свідоцтва про народження за формою 103/о (Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті (Форма N 103/о), Наказ МОЗ України від 08.08.2006 № 545).
Встановлення факту народження (в межах території, на якій діє воєнний чи надзвичайний стан або тимчасово окупована територія):
- Збір доказів;
- Відмова органу РАЦС не потрібна;
- Звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Наказ МОЗ України від 04 березня 2022 року № 407 «Про забезпечення реєстрації новонародженої дитини в умовах воєнного стану» (порядок видачі медичного свідоцтва про народження за формою 103/о або довідки довільної форми, в разі відсутності можливості заповнення медичного свідоцтва про народження).
Лист-роз’яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (лист від 22.04.2021 № 985/0/208-21) щодо скасування вимоги отримання відмови від органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 759/7001/22: Заявник не зобов’язаний надавати суду письмову відмову органів ДРАЦС у здійснення реєстрації народження Відмова у відкритті провадження у справі про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України з підстав попереднього незвернення до органу реєстрації актів цивільного стану, неотримання відмови у проведенні державної реєстрації народження та необхідності подальшого оскарження такої відмови в порядку адміністративного судочинства не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, оскільки встановлення такого факту саме судом безпосередньо передбачено у статті 317 ЦПК України, яка не вимагає від заявників вчинення інших дій перед зверненням до суду з відповідною заявою, тобто надає можливість відразу звернутися до будь-якого суду цивільної юрисдикції.
Встановлення факту смерті (п.8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, звичайний порядок):
- Отримання медичних документів;
- Звернення з заявою до органів державної РАЦС;
- В разі відмови звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті.
Встановлення факту смерті (п.9 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, звичайний порядок):
- Збір доказів;
- Відмова органу РАЦС не потрібна;
- Звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
У такому випадку судовий збір не справляється (п.8 ч.2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір»).
Встановлення факту смерті (в межах території, на якій діє воєнний чи надзвичайний стан або тимчасово окупована територія, ст. 317 ЦПК України):
- Збір доказів;
- Відмова органу РАЦС не потрібна;
- Звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Постанова ВС від 27 січня 2021 року у справі № 727/5579/16-ц: Підтвердження належними доказами статусу внутрішньо переміщеної особи має визначальне значення для встановлення факту вимушеного переселення із зони проведення бойових дій на Сході України у зв`язку з агресією Російської Федерації. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 414/1330/19 (провадження № 61-21129св19) та від 23 вересня 2020 року у справі № 712/983/17-ц (провадження № 61-3772св18). Суд першої інстанції помилково встановив, що у заявника на момент звернення до суду із заявою та постановлення рішення був статус внутрішньо переміщеної особи, оскільки із довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10 грудня 2014 року № 7726000452, яка видана ОСОБА_1 , вбачається, що дата закінчення дії довідки- 09 грудня 2015 року (а. с. 32), до 10 червня 2016 року термін дії довідки було продовжено (а. с. 33), про те, ОСОБА_1 звернулась до суду у липні2016 року(а. с. 3). Отже, розглянувши справу, суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули, а також не встановили обставини справи, які необхідні для правильного вирішення справи.
Постанова ВС від 20 грудня 2018 року у справі №707/1607/16-ц: Посилання заявника на «Намібійський виняток» не дає підстави для висновку, що факт смерті може підтверджуватись лише документами, виданими органами на непідконтрольній території, заявник зобов’язаний надати також інші докази.
Постанова ВС від 29 березня 2023 року у справі №753/8033/22 (щодо оцінки доказів, у тому числі виданих органами та установами самопроголошених утворень).
Намібійські винятки:
Будь-який акт, виданий будь-якими органами, їх посадовими та службовими особами на тимчасово окупованій території є недійсним і не створює правових наслідків. Крім документів, що підтверджують: факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи (ч.3 ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.
Консультативний висновок Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії».
Рішення ЄСПЛ у справі «Кіпр проти Туреччини», 10 травня 2001 року: Більшість суддів Суду, як і більшість членів Комісії, зокрема, визнали, посилаючись при цьому на консультативний висновок Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), що в ситуаціях, подібних до тієї, що має місце у цій справі, зобов’язання іґнорувати дії фактично існуючих утворень, таких, як «ТРПК», є далеко не абсолютним. Суд вважає, що на території, про яку йдеться, життя її мешканців ішло своєю чергою, і фактично існуючі органи влади, зокрема відповідні суди, повинні забезпечити задовільний рівень і захищеність цього життя. Суд зауважив, що, виходячи з інтересів цих мешканців, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто іґнорувати дії таких органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що належать їм. Роблячи цей висновок, більшість складу Суду підкреслила, що немає жодних підстав узаконювати «ТРПК», і знову наголосила на тому, що Уряд Республіки Кіпр залишається єдиним законним урядом Кіпру.
Постанова КЦС ВС від 1 липня 2020 року № 185/9816/16-ц: У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок проведення антитерористичної операції, зазначивши що його квартира у м. Донецьку була пошкоджена внаслідок обстрілів під час проведення АТО, що підтверджується актом обстеження житлового будинку, складеним комісією так званої ДНР. ВС зазначив, що посилання заявника на акт обстеження житлового будинку, складений комісією по відновленню міської архітектури на території так званої “ДНР”, не є допустимим доказом, на підставі якого суд може зробити висновок про наявність підстав для стягнення на користь позивача компенсації. “Намібійський виняток”, на який посилається заявник, стосується документів, виданих органами та установами (зокрема, лікувальними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, які як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами у їх сукупності та взаємозв’язку лише під час розгляду справ про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою:
- Визнання особи безвісно відсутньою – суд в окремому провадженні (ЦПК).
- Набуття правового статусу особи, зниклої безвісті за особливих обставин позасудовий порядок (Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісті за особливих обставин») шляхом внесення відомостей до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
- Статус особи, зниклої безвісті за особливих обставин: набувається з моменту внесення про неї відомостей до зазначеного Реєстру але: вважається такою, що зникла безвісті за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення; вважається зниклою безвісті за особливих обставин до моменту припинення її розшуку.
Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісті за особливих обставин»:
Особа, зникла безвісти за особливих обставин, має всі права, гарантовані Конституцією та законами України, а також має право на всебічне розслідування обставин її зникнення та встановлення її місцеперебування. Держава зобов’язана вжити всіх можливих заходів для розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин.
З моменту внесення даних про особу, зниклу безвісти за особливих обставин, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, над майном такої особи може бути встановлено опіку в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України.
Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до названого Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про:
- визнання такої особи безвісно відсутньою;
- чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законом.
Якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, була оголошена померлою, але її місцеперебування, місце поховання чи місцезнаходження її останків не було встановлено, проведення розшуку в розумінні зазначеного Закону не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження її останків.
Постанова КЦС ВС від 15.04.2021 у справі № 363/360/18: З огляду на статті 305-309 ЦПК України виникнення справ про визнання громадян безвісно відсутніми зумовлені необхідністю захисту майнових прав громадян, справи про правовий статус яких розглядається судом, захистом інтересів осіб, які мають певні правовідносини з особою, тривала відсутність якої позбавляє їх можливості користуватись своїми правами.
Постанова КЦС ВС від 30.03.2022 у справі № 295/4293/21: Обов’язок доказування обставин, що підтверджують відсутність відомостей про місце перебування особи, яку заявник просить оголосити померлою, у місці її постійного проживання протягом трьох років, покладається чинним законодавством України саме на заявника.
Постанова КЦС ВС від 09.09.2020 у справі № 467/1274/18: Рішення про оголошення фізичної особи померлою може бути прийняте судом за наявності таких підстав:
1) відсутність особи в місці її постійного проживання;
2) відсутність відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку,– протягом шести місяців;
3) неможливість одержання відомостей про місце перебування особи, незважаючи на вжиті заходи. Особливістю цієї категорії справ, є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.
Постанова КЦС ВС від 29.01.2020 у справі № 154/2135/17: …апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що заява військової частини … про оголошення військовослужбовця ОСОБА_2 безвісно відсутнім, за встановлених обставин, до задоволення не підлягає. Виходячи зі змісту положень статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України, у випадку, якщо особа, яка несла військову службу, пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, зокрема внаслідок вогневого впливу незаконних збройних формувань під час проведення антитерористичної операції (операції об’єднаних сил), такі обставини можуть виступати підставою для оголошення судом особи померлою на підставі частини другої статті 46 ЦК України, а не визнання фізичної особи безвісно відсутньою (про яку немає відомостей про місце її перебування в місці її постійного проживання) на підставі частини першої статті 43 ЦК України.
Першоджерело – https://tinyurl.com/p2y34f8k