Угоди в кримінальному провадженні вперше з’явились у Кримінальному процесуальному кодексі 2012 року. Поглянемо, як використовується така можливість на практиці, які ризики можуть чатувати на обвинуваченого та які гарантії при цьому мають бути дотримані.
Позитиви угод
Інститут угод у цілому позитивно оцінюється як практиками, так і науковцями та активно застосовується під час кримінального провадження, що підтверджується даними судової статистики. Адже він сприяє процесуальній економії, що гарантує реалізацію засади розумних строків, забезпечує відшкодування шкоди, завданої потерпілому, та дозволяє отримати фактичні дані для встановлення обставин кримінального правопорушення, що належать до предмета доказування.
Загалом у КПК закріплено два види угод:
- про примирення між потерпілим і підозрюваним/обвинуваченим;
- про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним/обвинуваченим.
Утім, не всі науковці позитивно сприйняли запровадження інституту про визнання винуватості, стверджуючи, що торг щодо встановлення істини просто недоречний. Однак, коли сторона обвинувачення не має змоги встановити обставини вчиненого правопорушення без визнання підозрюваним/обвинуваченим своєї винуватості чи його співпраці у викритті кримінального правопорушення, учиненого іншою особою, угода про визнання винуватості сприяє досягненню завдань кримінального провадження, які зазначені у ст.2 КПК.
Умови справедливості
Так, у рішенні від 29.04.2014 у справі «Natsvlishvili and Togonidze v. Georgia» Європейський суд з прав людини визначив, що не може бути нічого неналежного в самому процесі укладення угод щодо обвинувачень або міри покарання. У цьому зв’язку Суд дотримується думки, що угоди про визнання винуватості не лише надають такі вагомі переваги як прискорений розгляд кримінальних справ і зменшення навантаження на суди, прокурорів і адвокатів, але можуть також за умови їх правильного застосування стати успішним інструментом у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю і сприяти скороченню кількості призначених покарань, а внаслідок цього і кількості ув’язнених (п.90).
При цьому звертається увага на те, що згода особи на укладення угоди про визнання винуватості повинна супроводжуватися такими умовами:
- угода повинна була бути прийнята особою при повному розумінні фактів справи та правових наслідків та укладена дійсно на добровільній основі;
- зміст угоди і справедливість того, яким чином її було досягнуто між сторонами, повинні мали бути предметом достатнього судового розгляду (пп.91—92 рішення).
Преюдиція чужої вини
У разі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження (ч.8 ст.469 КПК).
Утім, у правозастосовній практиці траплялися випадки, коли у вироці, винесеному на підставі угоди, фактично визнається вина інших підозрюваних/обвинувачених, провадження щодо яких виділено і розслідується на загальних підставах, а тому, відповідно, вироку суду ще не має.
На недопустимість такого правозастосування звертається увага у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №461/3797/17. У ній адвокат, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог адвокат вказав, що у вироку щодо однієї з осіб (ухваленого на підставі угоди) констатовано факт злочинної діяльності за відсутності щодо іншої особи обвинувального вироку, який би набрав законної сили. А це є грубим порушенням засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини й істотно ущемляє права та свободи останнього.
ВС дійшов висновку про задоволення касаційної скарги адвоката, обґрунтувавши своє рішення тим, що з тексту вироку (ухваленому на підставі угоди) описується роль та дії іншої особи як організатора стійкої організованої групи. Між тим це обвинувачення не було предметом судового розгляду в межах кримінального провадження щодо першої особи, і факти можливої злочинної діяльності другої особи не встановлено обвинувальним вироком, який би набрав законної сили.
У рішенні наголошується, що така преюдиція щодо винуватості особи у кримінальних правопорушеннях грубо порушує засаду презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, принципи верховенства права й законності, а також входить у колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів.
Аналіз рішень місцевих судів свідчить про врахування такої позиції ВС та відмову в затвердженні угоди про визнання винуватості з поверненням обвинувального акту для проведення досудового розслідування у загальному порядку. Зокрема, у рішенні судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області (справа №362/4690/19) вказано, що використання прокурором в угоді про визнання винуватості та обвинувальному акті конкретних прізвищ осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, призвели до порушення принципу презумпції невинуватості.
Не доведено — не винен
Наведене свідчить, що у випадках винесення вироку на підставі угоди, коли фактично визнається вина інших підозрюваних/обвинувачених, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, має місце порушення вимоги §2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже вона застерігає, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
При цьому, у практиці ЄСПЛ вироблено сталий підхід щодо тлумачення основних положень презумпції невинуватості. Зокрема, у п.8 рішення від 12.04.2012 ЄСПЛ у справі «Довженко проти України» вказано, що презумпція невинуватості буде порушена, якщо судове рішення щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, відображає думку про її вину ще до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо навіть за відсутності будь-якого формального висновку мати певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним.
Отже, ще в 1987 році Комітет міністрів Ради Європи закликав держави-члени вжити заходів, спрямованих на спрощення звичайних судових процедур. Втім, відмова від загального порядку розгляду справи не повинна суперечити таким засадам кримінального провадження, як верховенство права та презумпція невинуватості.