Обставини справи: ОСОБА_1 з метою ухилення від притягнення його до кримінальної відповідальності та повернення вилучених предметів у ході проведеного обшуку, перебуваючи в приміщенні свого будинку, в ході розмови із ОСОБА_2, який перебуває на посаді начальника відділу управління протидії наркозлочинності НП та є службовою особою, висловив пропозицію та обіцянку про надання ним неправомірної вигоди в розмірі 1500 доларів США за вжиття ОСОБА_2 заходів щодо непритягнення його до кримінальної відповідальності в межах кримінального провадження та за повернення предметів, які були вилучені в ході проведення обшуку.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, ОСОБА_1, перебуваючи у службовому кабінеті управління протидії наркозлочинності НП, у ході розмови із начальником відділу управління протидії наркозлочинності НП ОСОБА_2 повторно висловив пропозицію, обіцянку та надав останньому неправомірну вигоду в сумі 1500 доларів США за вжиття ним заходів щодо непритягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності в межах кримінального провадження та за повернення предметів, які були вилучені в ході проведення обшуку.
ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення за ч. 3 ст. 369 КК.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 369 КК.
Апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без змін.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ВС погодилася з доводами прокурора, що суд апеляційної інстанції, який залишив без зміни вирок місцевого суду, неправильно тлумачив норми закону, що суперечать його точному змісту, та під час кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_1 застосував закон, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 50 Закону України “Про запобігання корупції”.
Як встановлено колегією суддів ВС, органами досудового розслідування ОСОБА_1 висунуто обвинувачення за ч. 3 ст. 369 КК.
Відповідно до наданого органом досудового розслідування витягу з наказу, ОСОБА_2 є начальником відділу УПН ГУ НП. Це посада керівника структурного підрозділу ГУ НП у НП як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Суд першої інстанції, встановлюючи фактичні обставини вчинення ОСОБА_1 злочину, перекваліфікував його дії через призму законодавства про запобігання корупції, тоді як орган досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфікував виключно згідно з положеннями Особливої частини КК.
Суду необхідно взяти до уваги, що кримінальна відповідальність за порушення заборони отримання службовою особою, яка займає відповідальне становище, будь-якої неправомірної винагороди у зв’язку зі здійсненням своїх службових повноважень, настає в тому разі, коли особа, яка надає неправомірну вигоду, усвідомлює, що надає її саме такій особі й у зв’язку з можливостями її посади, а особа, яка одержує неправомірну винагороду, розуміє значущість займаної нею посади, її статусність та можливості. При встановленні кримінальної відповідальності за пропозицію чи обіцянку службовій особі, яка займає відповідальне становище, надати неправомірну вигоду враховується також вагомість цієї посади в розумінні особою, яка надає неправомірну вигоду, мета, яку переслідує остання, та її впевненість у тому, що цю мету буде досягнуто завдяки можливостям посади, яку обіймає особа, яка отримує неправомірну вигоду.
Судами попередніх інстанцій не враховано, що перелічені у примітці ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції» посади службових осіб з віднесенням їх до тих, які зай мають відповідальне та особливо відповідальне становище, стосуються виключно цієї статті, яка регулює правовідносини щодо декларування та перевірки декларацій; у примітці 2 ст. 368 КК визначено коло службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, з метою правильного визначення спеціального суб’єкта злочинів, передбачених статтями 368, 368-2, 369 та 382 КК, зокрема, до осіб, які займають відповідальне становище, належать керівники органів державної влади, їх структурних підрозділів і одиниць. Зазначене узгоджується з усталеною практикою ВС, викладеною в постанові від 06.06.2019 у справі №431/2821/17.
Апеляційний суд, ухвалюючи рішення, залишив поза увагою, що суд першої інстанції неправильно тлумачив норми закону, що суперечить його точному змісту, та, погоджуючись з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 369 КК, застосував закон, який не підлягав застосуванню.
Детальніше з текстом постанови ВС від 01.09.2021 у справі №462/6084/18 (провадження №51-824км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/99362833.