01 червня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/9258/20 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, який вимагав зменшення орендної плати через епідемічні обмеження.
ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» звернулась до суду з позовом до ТОВ «Київ Східний» про визнання укладеним договору про внесення змін до договорів суборенди та обслуговування щодо зменшення платежів за договорами суборенди.
Позов обґрунтовано тим, що позивач не зміг користуватись орендованими приміщеннями у зв`язку з уведенням карантинних обмежень постановою КМУ від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», що є підставою для внесення змін до договорів суборенди в частині зменшення орендних платежів.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивач, обмежившись загальним посиланням на існування карантинних заходів, не довів факту неможливості користування орендованими приміщеннями в повному обсязі.
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для внесення змін до договорів суборенди щодо зменшення суми платежів у зв’язку із твердженням позивача про наявність форс-мажорних обставин (карантину), які сторони на момент укладення зазначених договорів не могли передбачити.
Відповідно до приписів ст.ст. 11, 525, 526, 629 ЦК України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов’язків є обов’язковим для виконання сторонами і за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала відповідну вимогу/пропозицію).
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач має основним видом діяльності надання фінансових послуг, провадження яких із уведенням протиепідемічних заходів не було заборонено.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що у постановах КГС ВС від 15 червня 2018 р. у справі №915/531/17, від 26 травня 2020 р. у справі №918/289/19, від 17 грудня 2020 р. у справі №913/785/17 викладено висновок щодо застосування ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:
- ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов’язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов’язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов’язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору».
При цьому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнено ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» положенням про віднесення до форс-мажорних обставин карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не передбачає будь-яких законодавчих змін щодо підтвердження існування такої обставини.
Водночас Верховний Суд, враховуючи характер спірних правовідносин, зазначив, що підтвердження форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов’язань (що не є предметом розгляду у цій справі), а не для примусового внесення змін до відповідного договору, якщо лише самим договором не передбачено іншого.