Протокол слідчого експерименту після його оцінки судом за правилами, визначеними ст. 94 Кримінального процесуального кодексу, із точки зору належності, допустимості й достовірності набуває значення судового доказу.
У справі №761/10306/15-к особу було визнано винуватою і засуджено, зокрема, за умисне вбивство до довічного позбавлення волі. Апеляційний суд вирок скасував у цій частині через недостатність доказів, зазначивши, що показання обвинуваченого під час слідчого експерименту не можуть бути визнані належним доказом його вини через призму положень ч.4 ст.95 КПК. Адже суд не вправі обґрунтовувати своє рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Касаційний кримінальний суд зауважив, що апеляційний суд фактично ототожнив показання обвинуваченого та протокол проведення слідчого експерименту. Однак, якщо відомості повідомлено підозрюваним, обвинуваченим, свідком під час проведення процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як окремого процесуального джерела доказів. Зокрема, протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Отже, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст.94 КПК.
Таким чином, ККС констатував, що в цьому випадку відсутні підстави для ототожнення показань та протоколу слідчого експерименту, які є окремими процесуальними джерелами доказів для встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні відповідно до ст.91 КПК.
Крім того, той факт, що в судовому засіданні обвинувачений змінив показання, не є підставою для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом. Адже слідчий експеримент та показання є окремими процесуальними джерелами доказів.