Недотримання правоохоронними органами спеціальної процедури арешту та затримання адвоката становило порушення ст. 5 (Право на свободу та особисту недоторканність) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Сам собі захисник
Небойша Асанович — адвокат-практик у Чорногорії. На момент звернення у Страсбург він мав чималий стаж роботи. До того ж протягом останніх 12 років був представником опозиційного засобу масової інформації.
У 2016 році податкова служба повідомила поліцію про ознаки ухилення від сплати податків у діях адвоката. Отримавши цю інформацію, прокурор усно, без будь-яких офіційних запитів дав указівку зібрати інформацію про Н.Асановича. Виконуючи наказ, слідчі встановили, що за місцем проживання захисника немає, а його мобільний телефон поза зоною досяжності. На підставі цих даних прокурор поставив завдання знайти й арештувати захисника. На думку державного обвинувача, адвокат переховувався від слідства.
Цього ж дня біля одного з районних суддів м.Подгориці правникові вручили повістку та затримали із застосуванням сили. Захисника доправили до відділку поліції, де в нього забрали речі, включно з окулярами, та помістили до камери без вікон. За кілька годин чоловіка конвоювали до прокуратури.
Під час допиту Н.Асанович свою вину заперечував, а відсутність зв’язку з ним пояснив тим, що зранку їздив у тюрму на зустріч із клієнтом. У цьому приміщенні не було доступу для сигналу, до того ж користуватися телефоном було заборонено.
Рішення Феміди адвокат не чекав, а відразу звернувся до Конституційного суду зі скаргою, в якій вказував на безпідставність свого арешту. Водночас колегія адвокатів Чорногорії відправила кілька відкритих листів-звернень до Міністерства внутрішніх справ, у яких засудила такі дії відносно колеги. Проте допомогли Н.Асановичу не вдалось, адже зовсім скоро його засудили до позбавлення волі.
Через два роки омбудсмен установив, що захисник зазнав дискримінації з боку податкових органів, бо останні навіть не змогли довести, що поводження з Н.Асановичем було таке ж, як з іншими платниками податків. Уповноважений з прав людини вважав, що в основі всіх слідчих дій лежали політичні погляди адвоката.
Захисник, який відтепер захищав лише себе, частково виграв суд. У рішенні йшлося, що допит після затримання не був незаконними.
Уряд не заперечував
Утім, часткове задоволення цивільного позову не зупинило правника. Тож він поскаржився до Європейського суду з прав людини щодо порушення державою гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на свободу та особисту недоторканість.
У Страсбурзі він нарікав, що був позбавлений волі без рішення суду та без будь-яких правових підстав передбачених у чинному законодавстві. У протоколах справи, на його думку, помилково або ж навпаки умисно вказали, що його затримали в приміщенні управління поліції. Оскаржити вказані протоколи він не міг, адже такі дії законом не передбачені. До того ж силовики знехтували його особливим статусом адвоката. Адже відповідно до закону будь-які слідчі дії відносно нього мали здійснюватися за спеціальною процедурою відповідно до закону про адвокатуру. Адвокат вважав, що не зміг захиститися належно у своїй країні, яка грубо порушила ст.5 конвенції щодо нього.
Урядовці ж стверджували, що мали достатньо підстав уважати, що захисник переховується від них, а тому мали діяти швидко. Також вони відстоювали позицію, що силою заявника ніхто не приводив, а затримання відбувалось уже у відділку поліції. Водночас відсутність дозволу суду на привід адвоката в уряді не заперечували.
Окрім того, головним аргументом представників країни було те, що цю справу мають розглядати на національному рівні, а не рівні Євросуду, оскільки один із позовів адвоката щодо його затримання призупинений. На додачу урядовці вказали, що ЄСПЛ у цій справі ризикує взяти на себе роль національного суду, що суперечить принципам конвенції.
Особливий статус — особлива процедура
Дійсно, у законодавстві Чорногорії передбачено, що примусовий привід, затримання та арешт можуть застосовуватися до особи, яка ігнорує повістку, а також є вказівка про вимогу з’явитися негайно. До того ж процесуальним законом вичерпним чином встановлені причини для затримання та примусового приводу. Утім, на думку ЄСПЛ, у справі Н.Асановича жодної із цих підстав не було. Крім того, сторони займали протилежні позиції щодо того чи виконав заявник вимоги повістки самостійно чи все ж примусово.
Євросуд відзначив, що відповідно до звіту прокуратури офіційно за протоколом Н.Асанович був затриманий о 10:40. Утім, у протоколі затримання заявника йшлось лише про підозру у вчиненні злочину, а от вказівки хоча б на якусь правову основу для такої слідчої дії не було.
У Страсбурзі також звернули увагу на важливий факт: заявник був адвокатом із чинним свідоцтвом. Відповідно до норм чорногорського законодавства якщо захисника підозрюють у вчиненні злочину пов’язаного з його професійною діяльністю, то затримання обов’язково має здійснюватися на підставі спеціальної процедури. Тобто попередньо потрібно отримати дозвіл від певного суду для здійснення такої слідчої дії. Прикметно, що урядовці відсутність такого рішення не оскаржували, а навпаки визнавали. Відповідно, навіть якби протоколи та матеріали справи містили чіткий перелік підстав затримання захисника, то без дотримання спеціальної процедури затримання було б незаконним.
Принагідно у Страсбурзі нагадали: хоча тлумачення та правозастосування норм національного законодавства в першу чергу належить до компетенції держави та її судових органів, але у зв’язку з тим, що їх порушення може потягти за собою посягання на конвенційні гарантії, ЄСПЛ завжди перевірятиме, чи відповідає закон міжнародним нормам.
Після дослідження справи Суду стало зрозуміло, що позбавлення заявника свободи через арешт та затримання не відповідало процесуальним нормам і профільному закону «Про адвокатуру» та, відповідно, призвело до порушення прав заявника. Тому в рішенні від 20.05.2021 у справі «Asanović v. Montenegro» Євросуд указав на порушення ст.5 конвенції.
ЄВА ЗОРІНА, «Закон і Бізнес»