Практика Верховного Суду у справі щодо поділу майна подружжя

Вирішення спору про поділ майна, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному з них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та його виконання надалі.

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя. На обґрунтування позовної заяви зазначала, що сторони перебували у шлюбі. За час подружнього життя набули відповідне майно, яке є їхньою спільною сумісною власністю. Позивачка проживає із сином окремо, однак відповідач добровільно розділити майно відмовляється.

Враховуючи викладене, позивачка просила суд:

– визнати автомобіль марки Мегsedes-Benz, модель S 500, спільним сумісним майном подружжя та у порядку поділу такого майна виділити їм в особисту власність по ½ частини вказаного автомобіля кожному;

– визнати автомобіль марки Мегsedes-Benz, модель 280, спільним сумісним майном подружжя та у порядку поділу такого майна виділити їм в особисту власність по ½ частини вказаного автомобіля кожному;

– визнати земельну ділянку площею 0,1265 га спільним сумісним майном подружжя та у порядку поділу такого майна виділити їм в особисту власність по ½ частини вказаної земельної ділянки кожному;

– визнати гараж спільним сумісним майном подружжя та у порядку поділу такого майна виділити їм в особисту власність по ½ частини вказаного гаража.

У процесі судового розгляду до суду звернувся відповідач із зустрічним позовом, у якому просив суд:

– встановити факт припинення шлюбних відносин між сторонами з 01.11.2016;

– визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру загальною площею 59,1 кв. м;

– визнати за позивачкою право особистої приватної власності на автомобіль марки Mersedes-Benz, модель 280;

– визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль марки Mersedes-Benz, модель S 500.

Рішенням суду першої інстанції позов позивачки до відповідача про визнання спільною сумісною власністю майна подружжя, поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Визнано спільним сумісним майном:

– автомобіль марки Мегsedes-Benz, модель S 500;

– автомобіль марки Мегsedes-Вenz, модель С 280;

– земельну ділянку;

– гараж.

Проведено поділ спільного сумісного майна сторін так.

Виділено у приватну власність позивачки:

– автомобіль марки Мегsedes-Вenz, модель С 280;

– земельну ділянку;

Виділено у приватну власність відповідача:

– автомобіль марки Мегsedes-Вenz, модель S 500;

– гараж.

Стягнуто з позивачки на користь відповідача як компенсацію різниці вартості автомобілів у сумі 7 604 гривні.

Стягнуто з відповідача на користь позивачки як компенсацію різниці вартості гаража та земельної ділянки у сумі 29 387 гривень.

У задоволені зустрічного позову відповідача до позивача про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рухоме та нерухоме майно набуто сторонами за час шлюбу, воно є спільним сумісним майном подружжя, ці речі є неподільними, тому підлягають поділу шляхом виділення у власність кожного окремих об’єктів рухомого та нерухомого майна.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів про припинення шлюбних відносин із 01.11.2016 і підтвердження того, що спірна квартира є його особистим майном.

Рішення суду першої інстанції було залишене без змін постановою апеляційного суду.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції відповідає законодавству з огляду на таке.

Предметом касаційного перегляду є лише порядок (спосіб) поділу майна подружжя, а саме: автомобіля марки Mersedes-Вenz, модель S 500; автомобіля Mersedes-Вenz, модель 280; земельної ділянки.

Позивачка хотіла поділити вказане майно так, аби виділити їм в особисту власність по ½ частини кожному, вважаючи, що суди, виділивши кожному з подружжя певне майно в цілому, вийшли за межі позовних вимог.

Верховний Суд із цим не погоджується, адже якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абзац другий частини першої статті 71 СК України).

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному з них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та його виконання надалі.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що рухоме та нерухоме майно набуто сторонами за час шлюбу, воно є спільним сумісним майном подружжя, ці речі (об`єкти касаційного перегляду) є неподільними, тому підлягають поділу шляхом виділення у власність кожного окремих об’єктів рухомого та нерухомого майна.

Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що, поділивши спільне сумісне майно сторін, суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог, які заявлялися сторонами, а врахував при визначенні варіанта поділу спірного майна доводи сторін щодо способу такого поділу, тому це є не зміною позовних вимог, а способом вирішення виниклого спору між сторонами.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанова Великої Палата Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, яка стосується саме поділу нерухомого майна подружжя (пункти 23 – 27, 36)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).