Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
06 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, у справі №240/533/21 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва, за участю третьої особи про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
23 вересня 2020 року ОСОБА_1 направлено до Шевченківського районного суду заяву позивача про виконання ухвали суду від 14 вересня 2020 року у справі №761/27811/20.
Зазначена заява Шевченківським районним судом міста Києва не була зареєстрована в автоматизованій системі документообігу суду, що слугувало причиною звернення з цим позовом до суду. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, відмовлено у відкритті провадження, оскільки позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Позивач оскаржує бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва щодо не реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду його заяви від 23 вересня 2020 року про виконання ухвали суду від 14 вересня 2020 року у справі №761/27811/20.
Положеннями частини першої статті 124 Конституції України регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з нормами частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон №1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій щодо реєстрації процесуальних документів (заяв, клопотань) під час розгляду цивільної справи, а отже, такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом.
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно до ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Колегія Суддів Верховного Суду зазначила, що аналогічний правова позиція стосовно того, що бездіяльність суду щодо не реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду заяви сторони по справі є позовними вимогами, які стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій щодо реєстрації процесуальних документів (заяв, клопотань) під час розгляду цивільної справи, а отже, такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом, викладена Верховним Судом в ухвалі від 16 березня 2021 року у справі №240/489/21 і Верховний суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.
Також колегія суддів вказала, що у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог ОСОБА_1 слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. З огляду на зазначене, вимоги позивача не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі №240/533/21 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/98146373.