Автор: Михайленко Віра,
суддя Вищого антикорупційного суду, кандидат юридичних наук
Uti, non abuti (лат.)
У різноманітті норм, які регулюють досудове розслідування кримінального провадження, процесуального зловживання торкаються лише ч. 4 ст. 81 КПК України і ч. 10 ст. 290 КПК України. Так, відповідно до ч. 4 ст. 81 КПК України, якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду. В свою чергу, у частині 10 ст. 290 КПК України зловживання стороною визначене через зволікання при ознайомленні з матеріалами досудового розслідування.
Разом з тим, під час досудового розслідування існує безліч варіацій недобросовісної поведінки. Отже, у площині досудового розслідування маємо парадоксальну ситуацію, коли наявне саме явище процесуальних зловживань при відсутності жодної його нормативної регламентації. І це при тому, що вся процедура досудового розслідування суворо регламентована і визначається як суто процесуальна діяльність відповідних уповноважених суб’єктів, в тому числі і слідчого судді.
Попри те, що у відкритому просторі постійно лунає про «зловживання правом на захист» (що в змістовному плані взагалі звучить абсурдно), або про «зловживання захисниками своїми правами», недобросовісна поведінка притаманна також представникам сторони обвинувачення та, хоча в меншій мірі, іншім учасникам кримінального провадження.
Щоб не було можливості зловживати владою, необхідний такий порядок речей, при якому різні влади могли б взаємно стримувати один одного
(Шарль Луї де Монтеск’є)
Зловживання сторони обвинувачення і захисту мають різні прояви і наслідки для кримінального провадження. Якщо для сторони захисту в цьому контексті притаманна недобросовісна реалізація процесуальних прав, то представники сторони обвинувачення можуть проявляти умисну недобросовісність під час виконання своїх повноважень при прийнятті процесуальних рішень і вчиненні процесуальних дій. До процесуальних зловживань обвинувачення можна віднести:
– винесення постанови про оголошення розшуку підозрюваного без реального включення необхідної інформації до інформаційно-інтеграційних систем і виконання розшуку підозрюваного;
– формальне зупинення досудового розслідування;
– маніпуляції з об’єднанням і виділенням матеріалів досудового розслідування для економії строків (наразі існує два паралельні порядки обчислення і продовження строків досудового розслідування);
– відмову у задоволенні обґрунтованих клопотань захисту чи потерпілого;
– умисне невизнання особи потерпілим;
– неявку в судове засідання у випадках, коли участь прокурора є обов’язковою, або коли участь не є обов’язковою, але предмет розгляду обумовлює необхідність дослідження матеріалів, які перебувають в розпорядженні сторони обвинувачення;
– зволікання з повідомленням про підозру при наявності підстав для цього тощо.
Благочестя надає особливу чарівність, але їм, як і всім хорошим, не слід зловживати
(Енн Бронте)
Що стосується зловживань стороною захисту, то під час досудового розслідування переважно йдеться про цілеспрямовану поведінку (дію або бездіяльність) підозрюваного чи його захисника, направлену на перешкоджання своєчасного розгляду поставленого перед слідчим суддею питання. Показовим є те, що вона може здійснюватися як самим підозрюваним, так і захисником – професійним адвокатом, який, на відміну від підозрюваного, певною мірою обмежений нормами закону і правилами професійної етики.
Безумовно, скарги, заяви та клопотання під час досудового розслідування є інструментом реалізації та захисту прав і законних інтересів особи. Через відсутність власних владних повноважень відповідні процесуальні звернення легітимно підключають судові повноваження для забезпечення його прав. Однак практика свідчить, що подані захистом заяви, скарги, клопотання не завжди переслідують визначену законом мету, вони нерідко використовуються як інструмент перешкоджання нормальному руху процесу. До них можна віднести:
- неодноразові або почергові різними представниками сторони відводи одному слідчому судді;
- відвід судді, який розглядає заяву про відвід слідчого судді;
- подання численних необґрунтованих і повільне зачитування об’ємних клопотань при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу затриманій особі;
- подання однакових чи аналогічних клопотань різними представниками сторони захисту;
- використання нерелевантної але підходящої для підкріплення своєї позиції практики ЄСПЛ;
- «фіктивна необізнаність» підозрюваного чи захисника про призначене судове засідання, коли повістка про виклик не отримується, а інші способи відомої комунікації є неактивними. У такий спосіб створюється ситуація, при якій за відсутності підтвердження належного повідомлення про дату й час судового засідання у справах з обов’язковою участю підозрюваного та/чи його захисника слідчий суддя не може приступити до розгляду;
- маніпуляції з системою документообігу суду, коли залежно від затверджених у суді засад використання автоматизованої системи документообігу учасник свідомо підміняє данні у скарзі або клопотанні для того, щоб «обманути» систему автоматизованого розподілу судових справ; або подає однакові звернення для того, щоб залишити єдине у конкретного судді;
- узгоджені дії адвокатів щодо участі в судовому засіданні. Наприклад, при розгляді клопотання про арешт майна (яке відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК розглядається не пізніше двох днів) у день призначеного судового засідання захисник подає заяву про його відкладення з метою, наприклад, забезпечення можливості ознайомитися з матеріалами і підготувати правову позицію або неможливості участі в судовому засіданні за наявності поважної причини. Слідчий суддя надає перевагу забезпеченню прав учасників провадження перед дотриманням процесуальних строків, отже вирішення питання про арешт майна відкладається. Однак на наступне призначене судове засідання прибуває інший адвокат і стверджує про неможливість задоволення клопотання з огляду на (!!!) пропущений слідчим суддею строк для розгляду клопотання;
- «фіктивна необізнаність» про відкриття матеріалів досудового розслідування, надмірно повільне ознайомлення з матеріалами, постійна заміна захисників після відкриття матеріалів тощо.
Людське слово – магія, а зловживання словом – чорна магія
(Мігель Руїс)
Слід зазначити, що для припинення процесуальних зловживань представниками сторони обвинувачення й усунення їх наслідків можливо використовувати інститут судового контролю. Так, на більшість випадків умисної недобросовісності при реалізації слідчим, прокурором своїх повноважень можна реагувати скаргами до слідчого судді. Зокрема, предметом оскарження може бути бездіяльність в розгляді клопотань про вчинення процесуальних дій; постанова про відмову у задоволенні клопотання; рішення про зупинення досудового розслідування тощо. І якщо відповідні рішення постановлені не з тією метою, яка в них задекларована, то слідчий суддя їх скасовує і повертає досудове розслідування в русло виконання реальних завдань кримінального провадження. Слідчий суддя виступає ефективним інструментом протидії зловживанням сторони обвинувачення, оскільки він, зазвичай не є адресатом недобросовісної поведінки і залучається до цього процесу як арбітр за зверненням сторони захисту або потерпілого.
У випадку процесуальних зловживань захисту і потерпілого відсутній необхідний механізм протидії, оскільки саме слідчий суддя і процес, який ним здійснюється, стають об’єктами недобросовісної поведінки. В переважній більшості випадків під час досудового розслідування відповідні зловмисні дії чи бездіяльність спрямовані на те, щоб завадити слідчому судді вирішити поставлене перед ним процесуальне питання в межах передбачених законом строків. І тут слідчий суддя законодавчо безсилий в питанні впливу на таких учасників. Ситуація ускладняється тим, що сучасна модель КПК України нормативно не передбачає обмежень щодо кількості або обсягу клопотань, які подаються, та запобіжників від численних аналогічних (в тому числі формальних) клопотань або іншого прояву зловживань. Повноваження слідчого судді не дають йому можливості залишати заявлені процесуальні звернення без розгляду (крім повторно заявленого відводу, який містить ознаки зловживання правом) – суддя має розглянути кожне подане під час судового засідання клопотання з постановленням ухвали про його задоволення або відмову (хоч в багатьох випадках і без виходу до нарадчої кімнати). Залишення слідчим суддею без розгляду заявлених клопотань або відмова в їх задоволенні у зв’язку з повторністю призводить до відводу слідчого судді у зв’язку з «порушенням права на захист», «упередженістю слідчого судді» тощо.
Про епоху більше говорять ті слова, які не використовують, ніж ті, якими зловживають
(Станіслав Єжи Лец)
У практиці слідчих суддів поширеними є випадки визнання ознак зловживання правом при повторно заявленому відводі. Наприклад, в ухвалі від 30 квітня 2020 року зазначено, що постійне і систематичне подання завідомо безпідставних заяв про відвід судді від розгляду скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої особи НАБУ (без наявності обґрунтованих підстав таких відводів) фактично унеможливлюють розгляд слідчим суддею скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ. А тому ці дії розцінюються слідчим суддею як такі, що мають ознаки зловживання ОСОБА_1 правом на відвід з метою затягування провадження та вчинення впливу на суддю[1].
Враховуючи наявність присічного строку для розгляду клопотання, який спливає 17 березня 2021 року, кількість учасників кримінального провадження, обсяг додатків до клопотання – 11 томів, що вказує на значний обсяг часу, який потрібен для розгляду клопотання, а також з огляду на те, що заявлений відвід є п`ятим при розгляді цього клопотання, слідчий суддя робить висновок, що заявлений повторно відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування розгляду клопотання та унеможливлення його розгляду та прийняття рішення у строки, встановлені ч.3 ст. 295-1 КПК України (до спливу строків досудового розслідування), а тому заявлений відвід підлягає залишенню без розгляду відповідно до положень ч.4 ст.81 КПК України[2].
Поширеність залишення повторної заяви про відвід без розгляду обумовлюється прямою вказівкою на таку можливість судді в законі.
Стосовно інших проявів недобросовісної поведінки, то практика слідчих суддів не є розповсюдженою в контексті визнання її зловживанням або такою, що містить ознаки зловживання. Це можливо пов’язати як раз з тим, що КПК України не містить ні самих критеріїв, ні повноважень слідчого судді реагувати на них залишенням без розгляду клопотання або скарги. Однак такі приклади існують.
Так, наприклад слідчим суддею визнано зловживання з боку прокурора. Слідчий суддя зауважує, що наданих документів недостатньо для того, щоб дійти однозначного висновку про те, що ОСОБА_1 проживає за вказаною адресою на відповідній правовій підставі (наприклад, документ про постановлення на консульський облік, посвідка на проживання, тощо) і, що органу досудового розслідування достеменно відоме місце проживання підозрюваного. Тому з наданих матеріалів неможливо встановити з достатньою вірогідністю, чи належним чином виконаний обов`язок органу досудового розслідування з встановлення місця перебування підозрюваного у зупиненому кримінальному провадженні. Однак стороною обвинувачення (в цьому випадку – прокурором) не було надано слідчому судді жодних відомостей на підтвердження вчинення хоч якихось дій, спрямованих на встановлення місця перебування ОСОБА_1 після оголошення його у розшук в 2015 році. За період з дня оголошення ОСОБА_1 у розшук (04.06.2015) по день розгляду скарги у слідчого судді відсутні будь-які відомості, з яких би вбачалася активна позиція сторони обвинувачення в цьому питанні з тим, щоб використовувати строки досудового розслідування з достатньою ретельністю. Крім того, прокурором не представлено жодного доказу в обґрунтування мотивів прийняття постанови від 15.04.2021 про відмову у задоволенні скарги захисника. Отже, прокурор, рішення якого оскаржується у цій справі, не скористався своїм правом на самостійне відстоювання його правової позиції, яка покладена в основу оскаржуваної постанови, та обґрунтування дотримання розумних строків проведення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень під час цього досудового розслідування. Більше того, постійна неявка прокурора в судові засідання при тому, що участь була визнана обов`язковою, є виявом неповаги до суду і учасників кримінального провадження. У свою чергу, ненадання прокурором матеріалів кримінального провадження, які стосуються зазначених у скарзі обставин, достеменно знаючи, що ні захисник, ні слідчий суддя не має доступу до них, свідчить про процесуальне зловживання прокурором своїми повноваженнями, що є недопустимим. Кримінальний процесуальний кодекс України на відміну від інших процесуальних кодексів не містить серед засад кримінального провадження неприпустимість зловживання процесуальними правами і не встановлює критеріїв, за наявності яких поведінка учасника кримінального провадження може бути визнана зловживанням. Разом з тим, виходячи із загальних засад, зловживання можна визначити як дію або бездіяльність при реалізації учасником кримінального провадження своїх процесуальних прав без мети досягнення правомірного результату і всупереч змісту та призначенню цих прав, спрямовані на перешкоджання виконання завдань кримінального провадження. В цьому випадку поведінка прокурора (систематична неявка в судові засідання, неподання пояснень чи документів в підтвердження мотивів постановленого рішення, що оскаржується) містить ознаки бездіяльності, спрямованої на перешкоджання нормальному руху кримінального провадження, зокрема, в частині розгляду слідчим суддею скарги на рішення прокурора про відмову у задоволенні скарги на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні За таких умов, зважаючи на те, що прокурором не надано жодного доказу в підтвердження підстав для відмови у задоволенні скарги адвоката на недотримання розумних строків досудового розслідування у кримінальному провадженні, слідчий суддя під час прийняття рішення зважає на відомості, надані виключно стороною захисту[3].
В ухвалі від 09.12.2019 слідчий суддя, розглядаючи скаргу на постанову про закриття кримінального провадження, визнав зловживанням використання нецензурної лексики… Суддя зазначив, що за загальним правилом зловживання процесуальними правами будь-кого з учасників кримінального процесу не допускається. При цьому учасники процесу зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу… Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова, зокрема, відносно особистих характеристик сторін по кримінальному провадженню, інших учасників кримінального провадження, їх представників та суду не можуть використовуватися ні в заявах, ні в скаргах по процесуальних питаннях, ні в інших процесуальних документах, ні у виступах учасників кримінального процесу та їх представників. Вказані дії свідчать про очевидну неповагу до честі, гідності цих осіб з боку осіб, які вказані дії вчиняють. Ці дії також суперечать основним принципам та завданням кримінального провадження. КПК України не містить загального положення про заборону зловживання процесуальними правами. Однак, заборона зловживання процесуальними правами не потребує закріплення у нормах КПК України, оскільки вона є загальноправовим (конституційним) принципом і поширюється на всі галузі права. В цій ухвалі слідчий суддя застосовує критерій прийнятності скарги до ЄСПЛ – зловживання правом на подання заяви… Як висновок, образливі та лайливі висловлювання скаржника у скарзі є зловживанням своїми правами, а тому скаргу слід повернути ОСОБА_1, що не позбавляє скаржника права повторного звернення до слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України[4].
В іншому випадку ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив поновити термін на оскарження постанов про закриття кримінальних справ та скасувати ці постанови, оскільки в порушення вимог чинного законодавства копії оскаржуваних постанов йому не направлялися. Вирішуючи питання про відкриття провадження, слідчий суддя визнав, що скарга не містить обґрунтування причин пропуску скаржником строку для оскарження вищевказаних постанов та неможливості звернення до суду з такою скаргою. Крім того, матеріали справи містять копії ухвал, що вказують на неодноразові звернення ОСОБА_1 зі скаргою на дії слідчого про закриття вказаних кримінальних проваджень. Ухвалою слідчого судді раніше вже поверталися матеріали скарги, оскільки скаржником пропущено строк оскарження рішень слідчого та належних доказів в обґрунтування поважності причини пропуску до скарги не додано. Як видно з наданих документів скаржником при повторних зверненнях не взято до уваги викладені в ухвалах суду зауваження та роз`яснення. Дана поведінка скаржника може трактуватися, як зловживання правом, яке полягає в тому, що шкода наноситься специфічним чином, саме через здійснення юридичного права… Закон обмежує дії сторони кримінального провадження щодо використання своїх прав. Адже зловживання правом не може існувати без умисної форми вини, а здійснення права не за призначенням – основна ознака, що підкреслюється в рішеннях Європейського суду з прав людини[5].
В іншій ухвалі зазначено, що скаржник зобов’язаний довести перед судом правові підстави для скасування постанови слідчого. Однак в скарзі не вказано на правові підстави і фактичні обставини, які б вказували на незаконність рішення слідчого. Скасування рішення уповноваженого органу без належних правових підстав означало б порушення принципу юридичної визначеності. Оскільки відомості про процесуальне рішення складали частину матеріалів кримінальної справи, в якій скаржник був потерпілим, тому він зобов’язаний був знайомитись з матеріалами справи для реалізації власних прав і обов’язків. Негативні наслідки нездійснення скаржником своїх прав і обов’язків, нереалізації скаржником його прав, недотримання ним процесуальних обов’язків повністю покладаються законом на відповідну особу… Отже скаржник зобов’язаний був реалізовувати своїх права своєчасно, а не зі спливом 10-тирічного строку[6].
Слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області при розгляді скарги на постанову про закриття кримінального провадження застосував аналогію права. Суддя звернув увагу на те, що станом на даний час існує прогалина у КПК України відносно наслідків повторного подання скарги чи клопотання до вирішення судом скарги чи клопотання того самого змісту… Усунути прогалину можна за допомогою правотворчого процесу. Проте швидке усунення прогалин можливе застосуванням аналогії. Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає неприпустимість зловживання процесуальними правами. Проте чинний ЦПК України, КАС України мають відповідні статті, а тому при розгляді цієї скарги суд вважає за доцільне застосувати аналогію права. Враховуючи, що ОСОБА_1 подав до суду дві скарги із аналогічною вимогою з тих самих підстав, а тому в суду є підстави вважати, що скарги подані з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями, а отже, слід дійти висновку про зловживання процесуальними правами. Відповідно до ч. 3 ст. 44 ЦПК України передбачено, що, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд доходить висновку, що скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без розгляду у зв’язку з висновком про зловживання особою, яка подала скаргу своїм процесуальним правом при поданні скарги на постанову про закриття кримінального провадження[7].
Висновки
Зловживання процесуальними правами притаманні як стороні захисту, так і стороні обвинувачення, а також іншим учасникам кримінального провадження (потерпілому, свідку, особі, права та інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування). Зловживання можна визначити як дію або бездіяльність при реалізації учасником кримінального провадження своїх процесуальних прав без мети досягнення правомірного результату і всупереч змісту та призначенню цих прав, спрямовані на перешкоджання виконання завдань кримінального провадження. Тобто ключовим у питанні визначення зловживання є мета, яка переслідується учасником кримінального провадження при реалізації своїх процесуальних прав чи передбачених законом повноважень. Насправді, відповідна мета простежується майже завжди; і якщо слідчий суддя не реагує на відповідну недобросовісну поведінку, то це переважно не від того, що він не розуміє реального стану речей і наміру відповідного учасника, а власне від відсутності нормативних процесуальних механізмів протидії процесуальним зловживанням.
Практика дає невичерпний перелік випадків, які можуть означати зловживання, при цьому вони мають оціночний характер з огляду на відсутність у КПК України критеріїв віднесення реалізації прав чи обов’язків до недобросовісної. На законодавчому рівні слід передбачити повноваження слідчого судді залишати без розгляду процесуальне звернення учасника кримінального провадження, якщо він зловживає своїми процесуальними правами чи повноваженнями. Разом з тим, нормативна регламентація процесуального зловживання у кримінальному провадженні не має призводити до перекосу процесуального балансу всупереч інтересів сторони захисту, коли будь-яка систематична або послідовна діяльність захисника може визнаватися зловживанням.
[1] Ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 квіт. 2020 року у справі № 991/2280/20.
[2] Ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 берез. 2021 року у справі № 991/1761/21.
[3] Ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18 трав. 2021 року у справі № 991/3086/21.
[4] Ухвала слідчого судді Старосамбірського районного суду Львівської області від 09 груд.2019 року.
[5] Ухвала слідчого судді Овруцького районного суду Житомирської області від 07 лист. 2019 року.
[6] Ухвала слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 серп. 2019 року.
[7] Ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серп. 2020 року.