Blog

26.01.2022

Проста мова судових рішень: ВП ВС зазначила, якими повинні бути всі судові рішення

Велика Палата Верховного Суду розглянула справу №11-164сап21, в якій висловилась про просту мову судових рішень. Зокрема, ВП ВС наголосила, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень те, що всі судові рішення повинні бути: 
1) Зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю.
2) Для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими.
3) У викладенні підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору.
4) Викладення підстав для прийняття рішення не повинно неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.
 
Обставини справи
 
З матеріалів справи відомо, що скаржник оскаржив до Великої Палати Верховного Суду рішення Вищої ради правосуддя «Про залишення без змін рішення Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 березня 2020 року №675/1дп/15-20 про притягнення судді Оболонського районного суду міста Києва до дисциплінарної відповідальності».
 
Цим рішенням ВРП погодилася з висновками її Першої Дисциплінарної палати про те, що поведінка судді Оболонського районного суду міста Києва свідчить про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (Закон №1402-VІІІ), якими передбачена відповідальність за незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, який суддя вчинив унаслідок грубої недбалості, і водночас не побачила в цих діях ознак проступку, передбаченого підпунктом «г» пункту 1 частини першої цієї статті (порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості).
 
Велика Палата Верховного Суду перевірила матеріали скарги та матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, всебічно і повно з`ясувала всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга.
 
Так, ВП ВС підкреслила, що предметом оскарження до ВРП було рішення її Першої ДП ВРП від 11 лютого 2020 року про притягнення  судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді подання про звільнення з посади судді.
 
Велика Палата вважає за можливе розглянути вимоги скаржника, ретельно дослідити дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону №1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
 
Розглядаючи справу, ВП ВС зазначила, що вмотивованість судового рішення є свідченням того, що: доводи та міркування сторін (учасників) судового процесу були належним чином оцінені та враховані або відхилені судом на підставі конкретно визначених мотивів; усім зібраним у справі доказам (зібраним судом або поданим учасникам справи) було надано належну правову оцінку; надано обґрунтування прийняття (врахування) та відхилення кожного доказу; наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації, враховуючи попередні два пункти.
 
Не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; у викладенні підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; викладення підстав для прийняття рішення не повинно неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
 
Зі змісту матеріалів справи №756/8726/16-ц встановлено, що суддя 25 січня 2018 року постановив у ній рішення, не дотримався вимог статей 1166, 1173 ЦК України, відповідно до яких суддя мав встановити, якими неправомірними (протиправними) діями чи бездіяльністю Прокуратури міста Києва позивачці заподіяно збитків у визначеному нею розмірі.
 
Зі згаданого рішення випливає, що суд взагалі не досліджував наявності причинного зв`язку між діями відповідача стосовно кримінального переслідування особи та наслідками у вигляді заподіяння шкоди позивачці через визнання недійсними договорів дарування корпоративних прав. Поза увагою суду залишилися відомості про те, що порушення кримінальної справи щодо особи відбулося значно пізніше правочинів, які останній вчинив разом з позивачкою, а накладення арешту на майно органами прокуратури не стосувалося майнових активів підприємств, подарованих позивачу. До того ж, застосовуючи правові наслідки недійсного правочину у вигляді відшкодування шкоди винною стороною, усупереч положенню частини другої статті 216 ЦК України, без очевидних на те підстав визначив такою Прокуратуру міста Києва.
 
ВРП погодилася з висновками Першої ДП ВРП, що матеріали справи не містять жодного доказу заподіяння Прокуратурою міста Києва шкоди в розмірі, визначеному позивачкою. Слушно дисциплінарний орган також зауважив, що особа_8 як особа, яка уклала правочин під впливом тяжких для нього обставин у зв`язку з порушенням кримінальної справи, не звертався до суду з вимогою про відшкодування шкоди, спричиненої незаконними діями правоохоронного органу.
 
Суд під головуванням скаржника залишив без будь-якої оцінки наведені відомості, які Прокуратура міста Києва спочатку виклала у відзиві на позовну заяву, а потім висловила на судовому засіданні при обґрунтуванні позиції про те, що немає підстав для задоволення позову.
 
На думку ВРП, дії з ухвалення судового рішення без зазначення в ньому мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору містять в собі ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Рада кваліфікувала такі дії як істотний дисциплінарний проступок відповідно до пункту 1 частини дев`ятої статті 109 цього Закону, оскільки суддя грубо порушив норми процесуального права і таким чином ухвалив рішення про стягнення значної суми коштів з Державного бюджету України за умови, коли не було фактичних та правових підстав для задоволення позову. Такі дії судді свідчать про вчинення ним діяння, яке порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.
 
Водночас, ВП ВС зазначила, що ВРП ВРП з посиланням на фактичні та юридичні підстави мотивовано не погодилася з кваліфікацією Першої ДП ВРП дій судді за підпунктом «г» частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і визнала її помилковою, оскільки дисциплінарний орган не зауважив, що до матеріалів цивільної справи були долучені письмові заперечення представника відповідача, на судовому засіданні були заслухані представники позивача та представник відповідача, які надавали пояснення по суті позовної заяви та документи, що є в матеріалах цивільної справи. Такого змісту обставини не дозволяють констатувати, що були порушені засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
 
Визнання помилковою кваліфікації дій скаржника за підпунктом «г» частини першої статті 106 Закону №1402-VIII ніхто з учасників справи з відомих причин не оспорює.
 
Велика Палата вважає, що у спірному рішенні ВРП правильно погодилася з тим, що підстави дисциплінарного правопорушення, які встановила Перша ДП ВРП і які були відтворені в цій постанові, містять достатньо даних для настання дисциплінарної відповідальності. У цьому рішенні Рада проаналізувала їх і надала відповідну правову характеристику з погляду належності до ознак, що утворюють склад дисциплінарного делікту.
 
Так, ВРП слушно погодилася з рішенням Першої ДП ВРП про те, що порушення, яке вчинив суддя, підпадає під правову кваліфікацію, яку сформулювала Перша ДП ВРП.
 
Рада обґрунтовано схвалила рішення Першої ДП ВРП про відсутність підстав для звільнення судді від дисциплінарної відповідальності.
 
Рада перевірила і не поставила під сумнів те, що вибір виду дисциплінарного стягнення провадився на підставі характеру вчиненого суддею діяння, відомостей про особу судді та обставин, що впливають на дисциплінарну відповідальність, з розуміння того, що проступок вчинив саме суддя і саме у сфері правосуддя, а також, наскільки дії судді під час здійснення провадження у справі були об`єктивними, відповідали вимогам закону.
 
Велика Палата висновує, що наведені в спірному рішенні результати розгляду скарги судді на рішення Першої ДП ВРП вмотивовані, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, рішення ухвалене на підставі Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та з урахуванням принципу пропорційності. Передбачених статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» обов`язкових підстав для скасування спірного рішення ВРП немає. Рада діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №1798-VIII.
 
Підсумовуючи наведене, Велика Палата вважає, що спірне рішення Ради, яка погодилася з рішенням її Першої ДП ВРП, не містять підстав для визнання цього рішення незаконним чи необґрунтованим, а звідси не можна визнати обґрунтованими, достатніми та переконливими доводи скарги судді для скасування цього рішення. Отже, у задоволенні скарги судді слід відмовити.
 
Новини партнерів та ЗМІ