Віктор Данко, голова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
Одним із завдань кримінального провадження є швидкий, повний та неупереджений судовий розгляд.
Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення, гарантовано кожному ст. 6 Європейської Конвенції.
У свою чергу «розумний строк» розгляду може бути досить тривалим та має визначатися складністю справи, де повинна враховуватися загальна тривалість розгляду справи в суді, дотримання процесуальних обов’язків учасниками страви, поведінка обвинувачених, організація роботи суду, державного обвинувача, конвойної служби, органів внутрішніх справ тощо. Справа повинна бути розглянута перш за все якісно, повинні бути досліджені усі наявні докази, допитані свідки. Все це має бути зроблено без зайвого поспіху, але і без безпідставних зволікань.
На прикладі однієї судової справи спробую провести аналіз тривалості розгляду кримінального провадження.
Непроста «проста» справа
Так, на розгляді колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням трьох осіб у вчиненні ряду злочинів. Слід одразу наголосити на тому, що справа виключно кримінальна, без будь-якого політичного забарвлення.
Обвинувачення було пред’явлено за статтями: ч. 2 ст. 201 (контрабанда зброї та боєприпасів, вчинена за попередньою змовою групою осіб), ч. 3 ст. 305 (контрабанда наркотичних засобів в особливо великих розмірах, вчинена організованою групою), ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263 (незаконне придбання, зберігання та збут вогнепальної зброї і боєприпасів, вчинене організованою групою), ч. 2 ст. 307 (незаконний збут наркотичних засобів вчинений за попередньою змовою групою осіб), ч. 3 ст. 307 КК України (незаконний збут наркотичних засобів, у особливо великих розмірах, вчинений організованою групою).
Обвинувачення було пред’явлено по понад десяти епізодах злочинної діяльності. Тільки із переліку та назв статей, пред’явленого обвинувачення, кількості епізодів, видно, що справа досить складна. Хоча із практики скажу, що бувають і набагато складніші справи, де є потерпілий чи багато потерпілих, які беруть активну участь у кримінальному процесі, де заявляються багатомільйонні цивільні позови, що значно ускладнює розгляд справи. У цій же справі, про яку йде мова, відсутні потерпілі, цивільний позов також не заявлявся.
Судовий розгляд справи проходив відкрито, в процес приходили тільки учасники справи та свідки. Тобто, розгляд відбувався без участі різних «активістів» чи інших «співчуваючих осіб». Обстановка під час розгляду кримінальної справи була робоча, спокійна. Двоє обвинувачених мали по одному захиснику, а захист інтересів ще одного обвинуваченого здійснювали двоє адвокатів. Працювали захисники в процесі, загалом, без непотрібних «спецефектів», як інколи буває в судових процесах.
Провадження у справі було розпочато 15 лютого 2018 року, а вирок проголошений 30 листопада 2020 року, тобто розгляд справи тривав 2 роки 8 місяців 15 днів. Це тривалий час, але враховуючи складність кримінального провадження та велику кількість епізодів злочинної діяльності, строк розгляду здається ще досить розумним і виправданим.
Однак, чи можна було б прискорити розгляд кримінального провадження? Безумовно, що так! Спробуємо розібратись за рахунок чого можна це було зробити.
На що суд витрачав час
Кримінальна справа слухалась колегією у складі трьох суддів. Протягом усього розгляду справи тричі склад колегії змінювався та один раз при зміні складу колегії відбулася заміна головуючого судді, тому розгляд справи розпочато наново.
Всього було проведено 57 судових засідань, із них чотири – підготовчих.
Перерви оголошувались для ознайомлення сторони захисту з матеріалами клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу щодо обвинувачених та для ознайомлення захисників, які вступають в справу, з матеріалами кримінального провадження. Крім того, у зв’язку зі зміною складу суду, розгляд справи починався спочатку, зі стадії підготовчого судового засідання.
Під час судового розгляду проведено 53 судових засідання по суті справи. За весь час розгляду справи судові засідання проводились в середньому один раз у 17 днів. Загальний час розгляду справи становив 75 годин 32 хвилини. У середньому одне судове засідання тривало 1 годину 15 хвилин. Найкоротше за часом судове засідання відбулося за 5 хвилин, найтриваліше – 4 години 45 хвилин.
Всім трьом обвинуваченим під час досудового розслідування був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який був переобраний під час підготовчого судового засідання.
Згодом, під час розгляду справи в суді, питання про продовження або зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, розглядалось судом 20 разів. Всього на розгляд клопотань про продовження та зміну запобіжного заходу, судом було витрачено 10 годин 42 хвилини. В середньому розгляд клопотань про продовження, зміну запобіжного заходу обвинуваченим, тривав 32 хвилини.
Через неявку прокурора розгляд кримінального провадження відкладався чотири рази. А через неявку захисників розгляд кримінального провадження відкладався вісім разів. Декілька разів для проведення окремої процесуальної дії залучались захисники із центру безоплатної правової допомоги, на що судом також був витрачений час – 2 години 11 хвилин.
Через недоставляння обвинувачених конвойною службою розгляд кримінального провадження відкладався один раз.
Через неявку свідків розгляд кримінального провадження відкладався десять разів. До свідків судом неодноразово застосовувався привід, який, у свою чергу, не завжди виконувався.
Під час судового розгляду п’ять разів обвинуваченими заявлявся відвід прокурору та суддям. У задоволенні відводів було відмовлено за безпідставністю, але на розгляд відводів судом було витрачено одну годину.
Тричі в судові засідання одному з обвинувачених викликалась швидка медична допомога, що затягнуло розгляд справи ще на 1 годину 30 хвилин.
Дослідження доказів при розгляді кримінального провадження, а саме допит свідків, обвинувачених, дослідження письмових доказів, речових доказів, тривав 53 години 56 хвилин.
.JPG)
Зрештою, причини тривалого розгляду кримінального провадження можна поділити як на суб’єктивні, що пов’язані з організацією роботи колегії суддів, так і об’єктивні.
Що вплинуло на тривалість судового процесу
До суб’єктивних причин можна віднести труднощі організації судових процесів саме колегією суддів, у зв’язку зі значним навантаженням кожного із суддів – членів колегії, що тягне за собою складність у погодженні суддями наступних дат судових засідань. Це, в свою чергу, призводить до зайвих та дуже тривалих перерв під час судового розгляду.
Крім того, у зв’язку із хворобою судді відбулася зміна складу колегії, що призвело до розгляду кримінального провадження спочатку.
Однак детальний огляд журналів судових засідань у даному кримінальному провадженні та аналіз причин відкладення розгляду справи, дає підстави для висновку, що тривалий розгляд зумовлений загалом об’єктивними причинами, які не залежали від суду.
Основною причиною, насамперед, є не зовсім належне виконання обов’язків учасниками процесу. Тільки через неявку прокурорів і захисників розгляд справи відкладався 12 разів, а через неявку свідків – 10 разів. Тобто із 57 судових засідань 22 судових засідання відкладались по причині неявки учасників процесу. При цьому суд не порушував питання про відповідальність прокурора чи адвокатів, оскільки їх неявки були зумовлені поважними причинами, хоча неявки значно вплинули на тривалість розгляду.
Попри те, що процесуальне керівництво та підтримання державного обвинувачення в суді здійснює нібито група прокурорів, фактично в процесі бере участь лише один прокурор, неявка якого навіть з поважних причин тягне за собою відкладення розгляду справи. На мою думку, подібне є неприпустимим: прокуратура повинна забезпечувати участь в судовому процесі прокурорів з числа включених в групу. У свою чергу кожен із групи прокурорів має бути належним чином обізнаним з матеріалами справи, аби вступити в процес у будь-який час. Для складних справ доречним є постійна участь двох прокурорів, щоб на випадок відсутності одного із них розгляд справи не переривався.
Під час розгляду кримінального провадження було допитано шість свідків обвинувачення. Свідки зі сторони захисту у справі були відсутні. Для колегії суддів не викликало б труднощів здійснити допит усіх свідків протягом одного судового засідання. Однак на неодноразові судові виклики свідки не з’являлися, а привід до суду стороною обвинувачення та органами Національної поліції не завжди забезпечувався, що потягло за собою відкладення розгляду справи цілих 10 разів. На моє переконання, обов’язок щодо забезпечення явки свідка повинен покладатися на сторону, за ініціативою якої допитується в якості свідка та чи інша особа. За необхідності, у випадку наявності труднощів в цьому, суд може сприяти у забезпеченні приводу свідка до суду, що має бути вирішено одразу після встановлення порядку дослідження доказів.
Проблемою також є те, що свідками часто залучаються особи, яким невідомі обставини, що підлягають доказуванню. Останні або знайомі з обвинуваченими, або стикались з ними при певних обставинах, або щось чули. Але для кримінального провадження їхні показання не мають ніякого значення. Сторона обвинувачення, допитавши їх під час досудового розслідування, автоматично ставить питання про їх допит під час судового розгляду, не відфільтровуючи доказові покази свідків від абсолютно пустих і неналежних до предмета доказування. Суд витрачає час та зусилля для допиту свідків під час якого з’ясовується, що їх покази не мають ніякого доказового значення. Судовий виклик і допит таких свідків є абсолютно невиправданим і таким, що затягує розгляд кримінального провадження.
Несумлінне ставлення до виконання процесуальних обов’язків інколи виявляють і представники сторони захисту. Були випадки відкладення розгляду справи через неявку захисників, яка спричинила необхідність залучення захисника судом для проведення окремої процесуальної дії. Так, у разі неявки захисника за угодою, суд зобов’язаний вжити заходів для прибуття захисника та його участі у провадженні (постанова Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 234/17471/16-к). Однак, за «дивним» збігом обставин, захисники за угодою, будучи повідомленими про час та місце розгляду справи, раптом виявляються задіяними в інших процесах саме в день розгляду судом клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, і з’явитися ніяк не можуть, тому суд вимушений залучати захисників із Центру БВПД.
Відмова обвинувачених від захисників у свою чергу також призводила до необхідності заміни захисника. Відповідно новий захисник, вступаючи в процес, не будучи ознайомленим з матеріалами справи, заявляв відповідне клопотання, внаслідок чого розгляд справи відкладався.
Важливим чинником, який впливав на тривалість розгляду було також те, що більшість судових засідань починались із запізненням від запланованого часу, у зв’язку із несвоєчасним доставлянням конвоєм обвинувачених та недостатньою кількістю залів судових засідань.
З огляду на вищевикладене, постає питання, як суд може реагувати на порушення, що допускають учасники процесу під час розгляду справи?
Що міг би вдіяти суд?
Наприклад відповідно до ст. 324 КПК, якщо причина неприбуття прокурора чи захисника є неповажною, суд порушує питання про відповідальність прокурора або адвоката, які не прибули в засідання, перед органами, що згідно із законом уповноважені притягати їх до дисциплінарної відповідальності. Але як діяти, якщо порушення допустили не учасники провадження, а органи Національної поліції, яким доручено виконання ухвали суду про привід свідка, або ж конвойна служба у випадку, якщо ними не було доставлено обвинувачених до суду тощо?
Можна реагувати відповідними листами, або ухвалами у вільній формі, однак такий спосіб є малоефективним. На жаль, наразі в кримінальному провадженні суд позбавлений можливості реагувати на виявлені під час судового розгляду порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли, оскільки в КПК України відсутній інститут «окремих ухвал». Не зовсім зрозуміло, із яких міркувань виходив законодавець: у цивільному процесі окрему ухвалу можна виносити, а у кримінальному – ні.
На мою думку, необхідно вносити відповідні зміни в КПК України та надавати можливість суду, який розглядає справу по суті, у разі виявлення під час розгляду справи порушень закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення, постановити окрему ухвалу з направленням її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. А також зобов’язати відповідні органи чи особи повідомляти суд про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали.
Також, одним із чинників, який впливає на тривалість розгляду кримінального провадження, на мій погляд, є встановлений порядок розгляду клопотань про обрання, продовження, зміну запобіжного заходу (найчастіше найбільш проблемним запобіжним заходом є тримання під вартою). Наприклад, в зазначеному кримінальному провадженні дослідження абсолютно усіх доказів зайняло 32 судових засідання та майже 54 години часу. В свою чергу, розгляд клопотань про обрання, продовження, зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відбувся у 20 судових засіданнях та зайняв майже 11 годин часу. Вдумайтесь, розгляд процесуального питання займає п’яту частину загального часу дослідження доказів. І це в звичайному кримінальному процесі.
Важко уявити, що відбувається в заполітизованому судовому процесі, де обвинувачуються особи у вчиненні тяжких злочинів, де є потерпілі, коли в процес приходять десятки активістів, слухачів. Відповідно розгляд таких клопотань затягується і становить левову долю часу усього судового розгляду.
Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення цього питання судом відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. Це значить, що розгляд клопотання про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого може відбуватись один раз у 60 днів, але насправді це відбувається частіше, тому що прокурор повинен звернутись із відповідним клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, вручити це клопотання обвинуваченим і їх захисникам та в судовому засіданні довести наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК та недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Тобто, кожні 50-60 днів в кримінальному провадженні відбувається неабияка «битва» за запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, яка забирає багато часу від загального часу розгляду кримінальної справи.
Процедуру продовження, зміни, скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час судового розгляду, принаймні там, де особи обвинувачуються у скоєнні особливо тяжких злочинів, треба спростити та змінити строки розгляду таких клопотань в сторону збільшення.
Досить дивна ситуація, коли справа розглядається в суді 2 роки 8 місяців, 20 разів продовжується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою особам, які обвинувачуються у скоєнні ряду особливо тяжких злочинів у складі організованої групи, вже триває дослідження доказів, а прокурор всі ці рази мусить знову і знову доводити обґрунтованість підозри, наявність ризиків тощо, так само як він це доводив слідчому судді при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового розслідування. При чому аргументи кожен раз явно можуть бути не на користь прокурора, адже обвинувачені не вчиняли протягом останніх двох місяців нових злочинів, не тиснули на свідків (об’єктивно не могли, бо тримались під вартою), то і ризики нібито відсутні.
Я думаю, що на стадії судового розгляду, яка цілком спрямована на дослідження обставин кримінального провадження і вирішення питання про винуватість чи невинність обвинувачених і їх покарання, недоречно паралельно із питанням встановлення наявності вини, вирішувати питання обґрунтованості підозри щоразу при продовженні строків тримання під вартою, оскільки це суперечить одне одному.
Крім того, частий розгляд питання продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (не рідше ніж один раз у 60 днів), затягує й ускладнює розгляд справи, оскільки ресурси як сторони обвинувачення, так і сторони захисту направляються не на дослідження доказів і з’ясування усіх обставин справи, а на вирішення питання про продовження чи скасування запобіжного заходу. Так, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Соловей і Зозуля проти України» зазначає «… практика тримання обвинувачених під вартою без конкретних правових підстав або за відсутності чітких правил, які б регулювали їхнє становище, наслідком застосування якої може стати позбавлення особи свободи без дозволу суду на необмежений строк, є несумісною з принципами правової визначеності та захисту від свавілля, якими поєднані Конвенція та принцип верховенства права». Однак ЄСПЛ і не вказує на те, який має бути строк розгляду таких питань.
На мою думку, було б доречно законодавчо закріпити необхідність перегляду питання про продовження, зміну, скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, один раз у 180 днів. При цьому у разі наявності обґрунтованих підстав для зміни, скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якою, наприклад, може бути тяжка хвороба обвинуваченого чи інші чітко визначені в законі причини, встановити можливість такого розгляду негайно. Але у разу відсутності визначених у законі підстав – відмовляти в розгляді таких клопотань без можливості апеляційного оскарження.
Підсумки
З написаного можна зробити висновок, що судді при розгляді кримінального провадження повинні вживати усіх можливих заходів процесуального примусу.
У свою чергу, для розширення можливостей суддів впливати на порушення закону, виявлені під час судового розгляду, слід внести відповідні зміни в КПК щодо надання можливості суддям реагувати на виявлені порушення окремими ухвалами з встановленням місячного строку для надання обґрунтованої відповіді та встановлення відповідних санкцій за ненадання відповіді на окрему ухвалу суду.
Крім того, вважаю, що слід збільшити строки розгляду клопотань про продовження, зміну, скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 180 днів. При цьому необхідно змінити процедуру розгляду питання продовження, зміни, скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час судового розгляду. Треба зробити її відмінною від подібної процедури під час досудового розслідування, із врахуванням особливостей судового розгляду і питань, які вирішуються під час судового розгляду.