Про розподіл майна подружжя: актуальна практика Верховного Суду розповіла кандидат юридичних наук, керівник сектору аналітичної допомоги суддям Великої Палати Верховного Суду Анастасія Грабовська під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками актуальну практику Верховного Суду у справах про розподіл майна подружжя, а саме:
- 1. Щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно.
- 2. Щодо особистої приватної власності подружжя.
- 3. Щодо розподілу майна подружжя в рівних частках.
- 4. Щодо збільшення частки майна одного з подружжя.
- 5. Щодо порядку поділу неподільної речі, яка є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.
- 6. Щодо витребування майна, яке не є індивідуально визначеним або виділеним в натурі.
- 7. Щодо стягнення боргу з подружжя.
- 8. Щодо поширення ч.ч. 2, 3 ст. 65 СК України на передачу в борг одним із подружжя без згоди іншого.
- 9. Щодо відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
- 10. Щодо поділу між подружжям права, що виникло на підставі попереднього договору купівлі-продажу.
- 11. Щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя на об’єкт самочинного будівництва.
- 12. Частка учасника господарського товариства як об’єкт спільної сумісної власності подружжя.
- 13. Щодо поділу частки корпоративних прав.
- 14. Договір між подружжям щодо поділу нерухомого майна.
У рамках характеристики розподілу майна подружжя акцентовано на наступному:
1. Щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно
Презумпція спільності права власності подружжя на майно закріплена у статті 60 Сімейного кодексу (СК) України.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Майно належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку (доходу) з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо).
Зазначена презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування: Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Судова практика: Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц.
2. Щодо особистої приватної власності подружжя
Особиста приватна власність кожного із подружжя визначена статтею 57 СК України та включає:
- Майно, набуте до шлюбу.
- Майно, набуте за час шлюбу, але за особисті кошти. У цьому випадку сам по собі факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя. Воно є особистою приватною власністю того, за чиї особисті кошти придбане.
- Майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
- Житло та земельні ділянки, набуті за час шлюбу внаслідок приватизації.
- Виняток для приватизації: У період з 08.02.2011 до 12.06.2012 включно житло, набуте внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, хто брав участь у приватизації.
Судова практика:
- Постанова КЦС ВС від 12.06.2019 у справі № 595/324/17;
- Постанова КЦС ВС від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18;
- Постанова КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 1311/832/12-ц.
3. Щодо розподілу майна подружжя в рівних частках
Майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, при його розподілі ділиться в рівних частках між ними.
Виняток: Інший розподіл може бути визначений шлюбним договором або домовленістю між подружжям.
Судова практика: Поділ майна відбувається відповідно до статті 70 СК України.
- Постанова ВП ВС від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 та
- Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц, де зазначено, що грошові кошти банківського вкладу є спільною сумісною власністю і підлягають поділу в рівних частках.
4. Щодо збільшення частки майна одного з подружжя
Суд може відступити від засади рівності часток подружжя згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України, враховуючи обставини, що мають істотне значення, а також інтереси дітей.
Негативні обставини (підстави для зменшення частки, ч. 2 ст. 70 СК):
- Недобросовісна поведінка одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання.
- Не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім’ї.
- Ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), що включає: невиконання договору про сплату аліментів, невиконання рішення суду/судового наказу, нездійснення жодного утримання за відсутності цих документів.
- Приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.
Позитивні обставини (підстави для збільшення частки, ч. 3 ст. 70 СК):
- Суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти.
- Обов’язкова умова: Розмір аліментів, які вони одержують, є недостатнім для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
5. Щодо порядку поділу неподільної речі, яка є спільною сумісною власністю колишнього подружжя
Поділ неподільної речі (наприклад, автомобіля) здійснюється в межах позовного провадження. Найбільш ефективне вирішення спору досягається, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте майно.
Якщо позивач звернувся з метою поділу неподільної речі, і відсутні відомості про наявність інших спорів щодо поділу майна, Великій Палаті Верховного Суду (ВП ВС) вважає можливим ефективний захист прав позивача у межах цієї справи, що відповідає принципу процесуальної економії.
Судова практика: Постанова ВП ВС від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20.
6. Щодо витребування майна, яке не є індивідуально визначеним або виділеним в натурі
Співвласник майна може витребувати частку, яка належить йому у праві спільної сумісної власності, з незаконного володіння незалежно від того, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним у натурі. Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за ОСОБА_4 права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки.
Такий висновок узгоджується з постановою ВСУ від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з`ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.
Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у ст. 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у ст. 367 ЦК України.
ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку КЦС ВС в постановах від. 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.
7. Щодо стягнення боргу з подружжя
Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.
Спільна відповідальність: Якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім’ї, цивільні права та обовязки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов’язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Приклад: Грошові зобов’язання за кредитним договором є об’єктом спільної сумісної власності.
Судова практика:
- Постанови КЦС ВС від 12.06.2023 у справі № 712/8602/19 та від 06.11.2024 у справі № 405/1459/20;
- Постанова КЦС ВС від 18.07.2018 у справі № 477/1891/14-ц , а також аналогічні висновки ВСУ від 27.04.2016 у справі № 6-486цс16 та від 14.09.2016 у справі № 6-539цс1.
8. Щодо поширення ч.ч. 2, 3 ст. 65 СК України на передачу в борг одним із подружжя без згоди іншого
Для укладення договору позики, за яким позичальником виступає один з подружжя, отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов’язальних правовідносин».
Судова практика: Такі висновки викладено зокрема у постановах КЦС ВС від 26.09.2018 у справі № 713/285/2012 (провадження № 61-10345св18), від 18.12.2018 у справі № 755/12668/16-ц (провадження № 61-33504св18), від 27.11.2019 у справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18), від 30.06.2021 у справі № 462/2662/20 тощо.
Для визначення вартості вчинюваного одним з подружжя правочину (договору позики), з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного побутового та укладений щодо цінного майна, що у свою чергу потребувало б письмової згоди іншого з подружжя, слід враховувати конкретну межу, встановлену законодавцем у ч. 1 ст. 1047 ЦК, та брати за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру якого обумовлює обов`язковість укладення договору позики в письмовій формі. Згода одного з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового та стосується цінного майна, що перебуває у їх спільній сумісній власності, зокрема, грошових коштів, сума яких не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК), має бути надана у письмовій формі. У випадку недотримання вказаної вимоги другий з подружжя (хто не був стороною правочину) може оспорити договір позики на підставі ч. 2 ст. 65 СК.
Судова практика: Постанова від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19.
9. Щодо відповідальності подружжя за зобов’язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї
ВП ВС підтримала правовий висновок Верховного Суду України (у постановах від 27.04.2016 у справі № 537/6639/13-ц та від 14.09.2016 у справі № 334/5907/14-ц) щодо солідарної відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, визначивши, що при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.
Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку ч. 1 ст. 544 ЦК має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.
Судова практика: Постанова ВП ВС від 30.06.2020 року у справі № 638/18231/15-ц.
10. Щодо поділу між подружжям права, що виникло на підставі попереднього договору купівлі-продажу
З огляду на те, що відповідно до умов попереднього договору покупець набуває право власності на майнові права після підписання ним акту прийому-передачі майнових прав, передача та приймання майнових прав між сторонами договору не відбулася, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для оскільки саме по собі укладання ПАТ «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 попереднього договору купівлі-продажу квартири не породжує переходу до подружжя майнових прав на квартиру. При цьому у зв`язку з укладенням попереднього договору купівлі-продажу квартири та сплатою грошових коштів за цим договором, ОСОБА_1 не позбавлена можливості в порядку поділу майна подружжя порушувати перед судом питання про стягнення компенсації частини сплачених за цим договором грошових коштів або в разі укладення основного договору купівлі-продажу пред`являти вимоги щодо права на частку у придбаній квартирі.
Судова практика: Постанова КЦС ВС від 22.01.2025 у справі № 753/7776/22.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовів апеляційний суд, з яким нажаль погодились і троє суддів касаційного суду, заперечили виникнення у ОСОБА_2 на підставі попереднього договору купівлі продажу права вимоги, яке є також майновим і подільним правом, дійшовши безпідставного висновку, що за цим договором ОСОБА_1 має право лише вимагати частину сплачених за договором коштів. Такий висновок є хибним, а поділ майна подружжя в цій частині у вказаний (запропонований) спосіб є також і несправедливим. Виникле у сторін цих правовідносин право вимоги та законне сподівання отримати в майбутньому у власність частину квартири очевидно не є рівноцінним частині коштів сплачених забудовнику за попереднім договором ще у 2020 році. Простими словами вартість квартири, яку в майбутньому мала б отримати позивач маючи на це повне право, в рази перевищуватиме суму коштів внесених за попереднім договором, враховуючи вартість ціни квадратного метра на стадії початку будівництва, та іншу на стадії його закінчення, сплив значного часу (більше п`яти років), інфляційні процеси тощо.
11. Щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя на об’єкт самочинного будівництва
- Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу. Постанови ВСУ від 04.12.2013 у справі № 6-130цс13 та від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15; КЦС ВС у постановах від 06.03.2019 у справі № 361/4685/17, від 15.04.2020 у справі № 307/3957/14-ц; від 03.06.2020 у справі № 722/1882/16-ц, від 16.03.2021 у справі № 562/542/19; від 15.11.2021 у справі № 279/790/18, від 17.11.2021 у справі № 182/4522/19, від 16.02.2022 у справі № 495/6053/19, від 09.03.2023 у справі № 127/28862/21 та ін.
- Послідовна і судова практика ВП ВС стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (Постанови ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21)).
- До прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об’єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). «У разі неможливості поділу об’єкта незакінченого будівництва суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали й конструктивні елементи такого будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання».
- ВП ВС відступила від правового висновку, викладеного у постанові ВСУ від 07.09.2016 у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва. Постанова ВП ВС від 12.03.2023 у справі №511/2303/19 (провадження № 14-56цс22). Ухвала КЦС ВС від 20.06.2024 у справі № 372/2038/22 (Повернуто 10.07.2024).
12. Частка учасника господарського товариства як об’єкт спільної сумісної власності подружжя
Дискусійними у розгляді таких справ були питання:
- визначення правового статусу частки учасника товариства, зокрема, чи відноситься вона до об’єктів спільної сумісної власності подружжя;
- а також критерії визначення вартості такої частки та порядок виплати грошової компенсації іншому з подружжя при поділі їх майна.
Верховний Суд України фактично виснував, що внесені на формування статутного фонду його учасником кошти (номінальна вартість внеску, зазначена у статуті товариства) стають власністю товариства і поділу між подружжям не підлягають, адже не можна ділити того, що вже не існує у подружжя (Постанови ВСУ від 03.06.2015, провадження № 6-38цс15; від 02.10.2013, провадження № 6-79цс13).
Вказану позицію в частині того, що внесені в статутний фонд кошти не є майном подружжя та не підлягають поділу, підтримала і ВП ВС у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (пункт 8.40 постанови). ВП ВС у цій же постанові вказала, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю) (пункти 8.36., 8.37 постанови).
ВП ВС відступила від висновків ВСУ, викладених у постанові від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 569/6236/16-ц та від 12.11.2019 у справі № 918/598/18, що частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого.
Судова практика: Постанова ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18.
13. Щодо поділу частки корпоративних прав
Чоловік та дружина розпоряджаються часткою в статутному капіталі господарського товариства за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.
Презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
ВП ВС відступила від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, щодо недійсності договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи − контрагента за таким договором. Постанова ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).
14. Договір між подружжям щодо поділу нерухомого майна
Підстава для поділу: Поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з подружжя може здійснюватися на підставі договору подружжя. Це є однією з двох підстав для поділу (інша — рішення суду за наявності спору).
Розмір часток: Майно ділиться в рівних частках, якщо шлюбним договором або домовленістю не визначено іншого. Таким чином, договір дозволяє подружжю самостійно визначити розмір часток або конкретні об’єкти (у тому числі нерухоме майно), що переходять у власність кожного.
Матеріальний аспект поділу майна регулюється статтями 70 та 71 СК України.
Закон передбачає такий алгоритм:
1) існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментівна дитину (дітей);
2) на дитину призначаються аліменти;
3) розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування;
4) під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується.
Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені витрати.
Судова практика: Постанова ОП КЦС від 24.02.2025 у справі № 206/4992/21.
Першоджерело – https://tinyurl.com/mt9tyhav