Останніми роками дедалі частіше лунають новини про затримання чергового олігарха при перетині ним державного кордону однієї з країн Європи. Чимало з них підозрювали, а можливо і знали точно, що розшукуються українськими правоохоронними органами за підозрою у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення. Проте, як це не дивно, були й такі, що дізнавалися про факт перебування у міжнародному розшуку лише в момент затримання під час проходження митного контролю в одному з міжнародних аеропортів.
Відтак, варто більш детально проаналізувати, чому такі ситуації взагалі трапляються, і як цьому можна зарадити.
Так, одним з інструментів екстериторіального переслідування правоохоронним органом певної особи є співробітництво в рамках Міжнародної організації кримінальної поліції, яку прийнято скорочено називати Інтерпол (далі Інтерпол/Організація).
Інтерпол це міжнародна організація зі штаб-квартирою у місті Ліон (Франція), що включає 194 держави учасниці. Основною її метою є забезпечення доступу правоохоронних органів держав учасниць до відомостей про вчинені злочини та осіб, що підозрюються у їх вчиненні, а також технічна підтримка в процесі ведення інформаційних баз та доступу до них.
На відміну від навіяного Голлівудом образу, Інтерпол не є наддержавним правоохоронним органом, не здійснює самостійних розслідувань злочинів, а відтак і не має власних силових підрозділів для затримання розшукуваних осіб.
Для виконання свого завдання Інтерпол забезпечує роботу комунікаційної мережі для правоохоронних органів держав учасниць. Одним з основних завдань цієї мережі є публікація списку осіб (зрідка предметів) яким присвоєні так звані “notices”(картки), що, в залежності від мети публікації, помічаються різними кольорами.
Мета публікації може бути різною. Розшук осіб, що зникли безвісти (жовта картка), збір інформації стосовно осіб, які могли вчинити злочин (синя картка), повідомлення про осіб, які раніше вчиняли злочини та можуть бути небезпечними для суспільства (зелена картка), та інші.
|
|
|
Юрій Ватащук |
Проте, найбільш популярною є саме “червона картка”, що передбачає необхідність встановлення місцеперебування та арешту розшукуваної особи для подальшої екстрадиції, або схожих юридичних дій”.
Важливо, що правоохоронний орган, який подає запит в Інтерпол про присвоєння особі “червоної картки” вправі сам визначити рівень її публічності. Відтак, запис стосовно певної особи може відображатись на сайті Організації, або ж бути доступним лише для правоохоронних органів інших держав.
Звичайно, що сам лише факт присвоєння особі відповідного статусу у базі Інтерполу не є ствердженням її винуватості у вчиненні злочину, оскільки він лише свідчить, що одна з країн учасниць організації видала рішення про її арешт. Проте, саме “червона картка” може створити для свого “носія” серйозні проблеми, як от неочікувано одягнуті кайданки прямо у терміналі аеропорту, тому саме їй варто приділити особливу увагу.
З одного боку, можливість міжнародного переслідування та затримання злочинців є цілком виправданою, адже вона не дозволяє останнім уникнути кримінальної відповідальності просто перетнувши державний кордон. Проте з іншого боку, правоохоронці нерідко зловживають інструментами Інтерполу заради досягнення власних не зовсім законних цілей. Як показує практика, оголошення особи в міжнародний розшук, навіть за відсутності достатніх доказів її вини, може стати підґрунтям для неабиякого подальшого тиску на неї.
Одними з поширених форм зловживань правоохоронних органів в роботі з Інтерполом, є запити на розшук осіб, що підозрюються у вчиненні економічних злочинів, які часто є досить надуманими та необґрунтованими, або ж підозрюваних у тероризмі (маскуючи під таку категорію політичних опонентів).
Враховуючи, що Інтерпол не здійснює самостійне розслідування, у нього відсутня пряма можливість оцінити достатність доказів вини особи для оголошення її у міжнародний розшук. Водночас Організація не обмежена в процесі прийняття рішень виключно інформацією, яка надається їй правоохоронними органами запитуючих держав, а може враховувати також інформацію, надану розшукуваними особами. Інструментом донесення до Інтерполу такої інформації є комунікація з Комісією по контролю файлів Інтерполу (далі – Комісія).
Основним завданням комісії є контроль за тим, щоб усі операції з персональними даними, які здійснюються в рамках діяльності Інтерполу суворо відповідали правилам Організації. Найчастіше виникають питання відповідності дій Організації статтям 2 та 3 Конституції Інтерполу. Вказані статті стосуються дотримання принципів Загальної декларації прав людини, а також невтручання організації, в політичні, військові, релігійні, расові справи держав.
Окрім цього, Комісія вивчає та приймає рішення щодо інформаційних запитів, запитів на виправлення або видалення даних щодо особи в системі Інтерполу.
У зв’язку з цим, особа може звернутись до Комісії, щоб дізнатись, чи є в Інформаційній системі Інтерполу будь-яка інформація (наявність карток) щодо неї. На такий запит, вона або ж її представник можуть отримати відповідь щодо наявності/відсутності відомостей, і якщо такі відомості наявні, то (з урахуванням певних обмежень, що встановлюються державами учасниками Організації), що саме міститься в інформаційній базі. Якщо ж особа вважає, що віднесення її до списку розшукуваних осіб відбулось з порушеннями правил Організації, вона вправі звернутися із запитом на коригування або видалення інформації щодо неї, надавши при цьому докази такого порушення.
|
|
|
Микола Ничипорук |
Хоча Комісія зарекомендувала себе відкритістю та готовністю до співпраці, вона все ж встановила ряд вимог до оформлення та змісту запитів. Тому, для збільшення шансів на успіх, їх підготовку та подальшу комунікацію з Комісією варто доручити адвокатам з відповідним досвідом.
Щодо процесу розгляду запитів, то він має наступний вигляд. Одразу після отримання запиту Комісія повідомляє про це заявника та в окремих випадках може попросити надати додаткову інформацію, що стосується його кримінального провадження. Після того як вона дослідила обставини викладені в запиті, особі повідомляється про визнання такого запиту прийнятним або неприйнятним. Зазвичай це відбувається протягом одного місяця після подання запиту. І на останок, якщо запит все ж таки буде визнано прийнятним, комісія розглядає його протягом 9 місяців та приймає остаточне рішення. Після винесення рішення Комісія протягом одного місяця передає його на виконання Генеральному секретаріату Інтерполу, де воно підлягає виконанню протягом двох місяців.
Не таким поширеним, але не менш дієвим є направлення до Комісії так званого попереднього запиту. Часто трапляється так, що особа ще не бувши внесеною до розшукових списків Інтерполу, через наявність резонансного чи політично мотивованого кримінального провадження щодо неї, припускає таке внесення. Враховуючи цей факт, вона вправі звернутись до Комісії на випередження.
У таких запитах зазвичай подаються докази того, що досудове розслідування стосовно особи здійснюється з порушенням загальних прав людини, а внесення відомостей щодо неї у бази Організації матиме наслідком порушення уже згаданих статей 2 та 3 Конституції Організації.
Відтак, якщо правоохоронні органи звернуться в Інтерпол з вимогою віднесення особи до списків “червоної картки”, Комісія матиме у своєму розпорядженні не лише надану правоохоронцями інформацію, а й враховуватиме відомості від особи, яку планується оголосити у міжнародний розшук. У такому разі, шанс прийняття Комісією більш обґрунтованого рішення є значно вищим.
Разом з цим, подавання вищезазначених запитів до Комісії не несе ризиків використання викладеної в них інформації проти особи. Адже усі файли Комісії є конфіденційними та не зберігаються в інформаційній системі Інтерполу.
На останок варто відзначити, що віднесення особи до червоних списків Інтерполу може створити для неї ряд неприємних наслідків, починаючи з проблем під час отримання візи, і закінчуючи фактичним затриманням. Проте проактивна позиція такої особи разом з кваліфікованою допомогою професійних адвокатів сприятиме запобіганню та вирішенню таких проблем.
Микола Ничипорук
Юрист, адвокат Arzinger
Юрій Ватащук
Молодший юрист Arzinger