Для відшкодування моральної шкоди за неправомірні дії преюдиційного судового рішення про визнання таких дій неправомірними не потрібно, так як цей юридичний факт сам по собі входить у предмет доказування за вимогою про відшкодування шкоди
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року у справі № 369/14404/17
Короткий зміст позовної заяви:
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи: Державна казначейська служба України, прокуратура Київської області, про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 08 листопада 2016 року приблизно о 19 год 30 хв з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що є сусіднім двором, в його двір увірвалися двоє озброєних поліцейських патрульної постової служби Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області, які без пред`явлення документів, агресивно настроєні та в грубій формі стали вимагати у нього паспорт. На їх вимогу він надав свій паспорт. Після чого, один із поліцейських на порозі будинку, запитав його: «Що ти тут робиш? Ти тут не прописаний. Це вже моє, я тут вже півроку, як прописаний».
Надалі поліцейські разом схопили його, скрутили руки, кайданків у них не було, потягли у двір, де удвох повалили його на землю, праву його руку приклали на бетонну сходинку і почали його катувати гумовим кійком, яким розтрощили кисть правої руки. Він вирвався від них і почав тікати до будинку своїх батьків, в якому він прописаний за адресою: АДРЕСА_2 , що знаходиться на відстані приблизно 400 метрів від будинку, де на нього напали поліцейські.
Позивач зазначав, що без попередження поліцейські відкрили по ньому вогонь, як по живій мішені та двічі влучили йому в праву ногу. Він впав, поліцейські підбігли до нього і почали ногами та гумовими кійками наносити удари по всьому тілу: по голові, обличчю, по грудній клітці, спині, що підтверджується фотознімками та медичними довідками. Після цього він втратив свідомість. Прийшовши до свідомості, він лежав на землі у дворі на АДРЕСА_3 , побачив багато людей, серед яких були лікарі. Без надання йому будь-якої екстреної медичної допомоги, його помістили в карету швидкої допомоги, де він знову втратив свідомість.
Указував, що знаходився в безпорадному стані з моменту прибуття до лікарні 08 листопада 2016 року з 21 год 05 хв до 22 год 50 хв, за цей період часу до нього ніхто з лікарів не підходив.
Відповідно до супровідного листка за № 3008 він був доставлений з діагнозом: вогнепальне поранення в нижню третину правого стегна, пальців правої кисті. Забій носа в ЛПЗ БЦРЛ у відділення травм (08 листопада 2016 року о 21 год 05 хв за викликом № 17/9304, прийнятим о 20 год 03 хв лікар/фельдшер Горніцька Д.Є., ОСОБА_3).
Згідно з медичної картки стаціонарного хворого за № 10863 від 08 листопада 2016 року йому з 22 год 50 хв 08 листопада 2016 року до 00 год 15 хв 09 листопада 2016 року зроблена операція на правій нозі та вставлені спиці Кіршнера на кисті правої руки.
Зазначав, що фактично після операції з 01 год 00 хв 09 листопада 2016 року його утримували в спецпалаті в терапевтичному відділенні лікарні під арештом конвоя у кількості чотирьох осіб: 3-х поліцейських та одного поліцейського із Служби безпеки України. При цьому він, лежачий хворий після тяжкої операції, був позбавлений належного догляду медичним персоналом, знаходився без нагляду лікарів в спецпалаті в антисанітарних умовах в безпорадному стані під конвоєм.
Наступного дня 10 листопада 2016 року після операції він знаходився в півсвідомому стані. Цього ж дня через деякий час його, лежачого з гіпсом, з чисельними травмами: з відкритими переломами правої стегнової кістки правого стегна, з відкритими уламковими переломами фаланг пальців правої кісті, з ЗЧМТ, із струсом головного мозку, із забоєм носу, обличчя, з гематомами та крововиливами очей, група лікарів надали дозвіл старшому слідчому підполковнику поліції Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Мельнику О. П. на вивезення його у вкрай небезпечному для життя стані з медичного закладу. Після чого чотири поліцейських винесли його на носилках зі спецпалати та погрузили в автомобіль на підлогу в супроводі конвою з шести осіб, без повідомлення куди його перевозять.
Його привезли до Києво-Святошинського районного суду Київської області для розгляду клопотання старшого слідчого ОСОБА_4 про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У зал судового засідання суду його занесли в півсвідомому стані, він не розумів що відбувається взагалі.
О 19 год 10 листопада 2016 року до нього застосували міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. З приміщення суду його в супроводі конвою у тяжкому, небезпечному, для життя стані, з нестерпними болями було доставлено назад до медичного закладу в м. Боярку.
Позивач зазначав, що після прибуття до лікарні, йому вводили сильні наркотичні препарати, що підтверджується медичними документами, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 42016110000000541. У період часу з 08 листопада 2016 року до 29 березня 2017 року він знаходився на лікуванні. 07 березня 2017 року МСЕК йому встановлено інвалідність другої групи.
Посилався на те, що діяннями службових осіб органу державної влади – Головного управління національної поліції в Київській області його здоров`ю і життю завдана моральна шкода, яка полягає у глибині фізичних та душевних страждань, які він зазнав у зв`язку з його катуванням і нелюдським поводженням, чим йому спричинено тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя відповідно до 2.1.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6, що встановлено висновком № 67/К судово-медичної експертної комісії Комунального закладу Київської обласної ради «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи».
Також висновком експертної комісії № 67/К встановлено, що від перенесених ним травм, ступінь тяжкості яких визначається за критерієм стійкої втрати загальної працездатності, загальна втрата стійкої загальної працездатності у нього складає 60 %. Вказував, що завдану шкоду його здоров`ю та життю глибинними та душевними стражданнями, які залишаються у нього на все життя, він оцінює в розмірі 800 тисяч Євро по курсу на день подачі позову.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з держави Україна моральну шкоду в розмірі 800 тисяч Євро по курсу на день подачі позову.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 77, 78 ЦПК України на підтвердження тих обставин, якими обґрунтовується розмір заподіяної безпосередньо йому шкоди та того, що саме з вини органу державної влади – Головного управління національної поліції в Київській області була завдана моральна шкода в заявленій до стягнення сумі 800 тисяч Євро, а також наявність причинного зв`язку між діями Головного управління національної поліції в Київській області та спричиненням шкоди.
Суд зазначив, що відсутнє преюдиційне судове рішення про неправомірність дій поліцейських.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції:
Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального права, норм процесуального права не порушено, підстав для його скасування немає.
Апеляційний суд врахував, що матеріали справи не містять будь-яких судових рішень, якими би визнано дії чи бездіяльність посадових та службових осіб незаконними. Оскарження незаконних дій працівників поліції та встановлення судовими рішеннями чи рішеннями вищестоящих органів протиправності їх поведінки є обов`язковим, відповідно до частини другої статті 23 ЦК України для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на те, що факт заподіяння йому шкоди та незаконність дій працівників поліції підтверджується матеріалами кримінального провадження № 42016110000000541 від 09 листопада 2016 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 365 КК України, оскільки з огляду на матеріали вказаного кримінального провадження постановою слідчого в особливо важливих справах СВ прокуратури Київської області від 22 травня 2019 року кримінальне провадження №42016110000000541 закрито, у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 365 КК України.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на те, що на даний час ним подана апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року про відмову у задоволенні його скарги про скасування постанови слідчого в особливо важливих справах СВ прокуратури Київської області від 22 травня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42016110000000541, оскільки такі не впливають на правильність висновку суду про відсутність підстав для задоволення позову, так як факт оскарження ухвали слідчого судді сам по собі не може свідчити про протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності працівників поліції, відповідно, і не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, залишили поза увагою факт, що від травм, завданих працівниками Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області, йому встановлена інвалідність 2 групи зі втратою працездатності у 60 %. При цьому суди послалися на необхідність оскарження дій працівників поліції до звернення до суду з позовом по відшкодування шкоди.
Вважає, що наявність будь-якого попереднього рішення, яким би була встановлена протиправна поведінка органу, для відшкодування моральної шкоди є необов`язковою, посилаючись на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду. Постанова про закриття кримінального провадження оскаржена в судовому порядку і знаходиться на розгляді Печерського районного суду м. Києва.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/71/17 та від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
Позиція Верховного Суду:
Відмовляючи у задоволенні позову, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивач не довів свої позовні вимоги. Проте, підставами для такого висновку суди вказали відсутність обов`язкового преюдиційного судового рішення, в якій би по позивач оспорював дії/бездіяльність чи незаконність дій працівників поліції й дані дії були б визнані незаконними. Суди вказали, що для застосування статті 23 ЦК України про відшкодування моральної шкоди вказане преюдиційне судове рішення є обов`язковим.
Крім того, суди послалися на те, що оскарження ОСОБА_1 постанови слідчого про закриття кримінального провадження за частиною другою статті 365 КК України не має правового значення.
З такими висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд не погоджується.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду також передбачені статтею 1167 ЦК України.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як Велика Палата Верховного Суду, так і Верховний Суд неодноразово зазначали, що для відшкодування моральної шкоди за неправомірні дії преюдиційного судового рішення про визнання таких дій неправомірними не потрібно, так як цей юридичний факт сам по собі входить у предмет доказування за вимогою про відшкодування шкоди.
У пункті 5.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У пункті 9.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21) зазначено: «Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів».
Зазначені судові рішення та висновки Великої Палати Верховного Суду вже існували на час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
‼️Висновок:
Оскільки суди не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, а Верховний Суд не може їх встановлювати у силу положень статті 400 ЦПК України, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того, суду необхідно уточнити, дослідити й доводи позивача, які випливають зі змісту його позовної заяви, що працівники поліції при нападі на нього, як зазначає позивач, діяли з особистих міркувань та підстав, а не з метою виконання службових обов`язків.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів попередніх інстанцій, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
🔗Джерело: https://tinyurl.com/4h449txk