Оглядач: Вікторія Поліщук, адвокат, медіатор, Голова Комітету з трудового права НААУ, керівниця Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 у справі № 340/3642/24 щодо бездіяльності у розгляді рапорту
Обставини справи. ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 з 23 березня 2024 року, що не заперечується сторонами. Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення зі служби за сімейними обставинами, скерувавши такий рапорт відповідачеві засобами поштового зв’язку. Однак, доказів розгляду поданого позивачем рапорту суду не надано.
Обґрунтування Суду. Суд враховує, що звернення позивача з відповідним рапортом породжує у відповідача обов’язок розглянути такий рапорт та прийняти за наслідками такого розгляду відповідне рішення.
Беручи до уваги, що відповідачем не надано доказів розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23 квітня 2024 року (який отримано відповідачем 25 квітня 2024 року), суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що ним не отримано зазначеного рапорту, оскільки матеріалами справи підтверджене вручення відповідного поштового відправлення уповноваженій особі відповідача 25 квітня 2024 року.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно не розглянуто рапорт ОСОБА_1 від 23 квітня 2024 року про звільнення, а належним способом захисту прав позивача є зобов’язання Військової частини НОМЕР_2 розглянути такий рапорт та прийняти рішення щодо порушених у ньому питань.
Воднораз, суд не вбачає правових підстав для зобов’язання відповідача за наслідками розгляду рапорту прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, як на тому наполягає позивач, оскільки предметом цього адміністративного спору не є питання наявності підстав для звільнення позивача з військової служби. Спонукати ж відповідача до вчинення дій, які не були предметом судового контролю, за наявності альтернативних варіантів рішення відповідача за наслідками розгляду рапорту, суд не може.
Докладніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/bdzyd6tz
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11.07.2024 у справі № 205/11908/23 щодо встановлення факту проживання однією сім’єю
Обставини справи. Позивач звернулась до суду із заявою, в якій з урахуванням уточнень зазначила, що з 2014 року вона проживала однією сім’єю та вела спільне господарство із ОСОБА_3.
Офіційно стосунки не оформлювали, лише в 2021 році отримала пропозицію укласти шлюб, але внаслідок збройної агресії російської федерації не встигли зареєструвати шлюб та відсвяткувати весілля. ОСОБА_3 був мобілізований і під час захисту Азовсталі потрапив у полон, його офіційний статус є зниклий безвісті.
Заявниця, маючи інформацію про перебування ОСОБА_3 у полоні, не може скористатись своїми правами, оскільки поліція та інші установи співпрацюють з близькими родичами або із офіційними дружиною або чоловіком.
Батьки ОСОБА_3 перебувають на непідконтрольній Україні території і не можуть впливати на процеси його пошуку, подавати заяви, отримувати відповіді, подавати докази. Статус заявниці не дозволяє їй скористатись своїми правами, адже її заяви приймають, але відповіді не надають, відбуваються прості відписки.
Окрім того, на даний час виникла практика визнання померлим захисника, у випадку тривалого статусу безвісті зниклого, проте вплинути на процес визнання його померлим ОСОБА_1 не може, адже не перебуває у офіційному шлюбі із цивільним чоловіком. Бажає захистити права та інтереси ОСОБА_3, повернути його на Батьківщину. Майже всі прямі докази ведення спільного господарства залишились в розбомбленій квартирі в Маріуполі. Встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу як жінки та чоловіка, про який вона просить, пов’язане із цивільними правами за Законом України «Про звернення громадян» щодо звернення до військової частини, ТЦК, організацій щодо допомоги полоненим, а також для звернення до слідчого у кримінальному провадженні з приводу зникнення цивільного чоловіка. Чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення вказаного факту, який в даному випадку не пов’язується з наступним вирішенням спору про право. Її заява не пов’язана із правом на отримання виплат.
Заявниця ОСОБА_1 просить встановити факт спільного проживання однією сім’єю як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 станом на 01.05.2022 з 01.01.2014.
Обґрунтування Суду. Показання свідка ОСОБА_4, які носять узагальнений характер і стосуються здебільшого констатації факту перебування заявниці і ОСОБА_3 у близьких стосунках, факту їх заручин, не підтверджують наявності між вказаним особами усталених відносин, які притаманні подружжю, факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім`ї.
На переконання суду, показання свідка ОСОБА_4 та спільні фотографії заявниці із ОСОБА_3, зроблені під час відпочинку та святкування свят не можуть самі по собі беззаперечно свідчити про факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання, що узгоджується із правовим висновком сформульованим Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19).
Крім того, суд зауважує, що з наданих заявницею доказів – договору на виконання ремонтних робіт від 01 червня 2020 року № № 000129 (а.с.12-14, 69-73), акту здачі прийняття робіт (надання послуг) за договором № 000129 від 01 серпня 2020 року (а.с.14 на звороті, 74), рахунку-фактури № 0607 від 06 липня 2020 року (а.с.21,89) вбачається, що ОСОБА_1 робила ремонт в квартирі АДРЕСА_5, за місцем фактичного проживання як внутрішньо переміщеної особи. Зазначені докази спростовують доводи заявниці про її проживання із ОСОБА_3 за однією адресою АДРЕСА_, однією сім’єю.
Заявниця не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту її проживання однією сім’єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу в період часу з 01.01.2014 до 01.05.2022, а надані докази, які досліджені судом не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов’язків подружжя, набуття майна та не дозволяють дійти висновку про те, що в зазначений період часу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склались усталені відносини, притаманні подружжю.
Докладніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/3h3dffbc
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 11.07.2024 у справі № 576/1/24 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів
Обставини справи. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що штаб-сержант ОСОБА_2 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії 3 групи інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б).
Наказом по прикордонному загону від 17 березня 2022 року № 77 ОС «Про особовий склад» визначено виплатити останньому грошову компенсацію за невикористані за 2015 рік 14 діб, невикористані за 2016 рік 14 діб, невикористані за 2017 рік 14 діб, невикористані за 2018 рік 14 діб, невикористані за 2019 рік 14 діб, 2020 рік 14 діб, за 2021 рік 14 діб, за 2022 10 рік 14 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Відповідно до розрахункового листа за травень 2022 року сума склала 49 446,88 грн. Військовослужбовця виключено зі списків особового складу прикордонного загону, з 15 березня 2022 року, у зв’язку із смертю. У загиблого залишилась дружина ОСОБА_1.
Обґрунтування Суду. На користь відповідача, відповідно розрахункового листа ОСОБА_2, було здійснено нарахування та виплачено компенсацію за невикористанні дні щорічної основної відпустки у розмірі 15 452,15 грн. та додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 49 446,88 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов’язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Таким чином, безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню. При цьому, правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження №14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ОСОБА_1 вчинила будь-які зловживання зі свого боку або подала недостовірні дані під час нарахування та виплати їй компенсації за невикористанні дні щорічної основної відпустки у розмірі 15 452,15 грн. та додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 49 446,88 грн. Також в матеріалах справи відсутні дані про те, що нарахування вказаних вище сум коштів відповідачу ОСОБА_1 відбулося внаслідок рахункової помилки.
Докладніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/n626zpjz
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 у справі № 160/11131/24 щодо ненарахування грошового забезпечення
Обставини справи. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі, проте, зазначені кошти не були йому виплачені на час виключення із списків особового складу Військової частини. Так, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування йому грошового забезпечення у повному обсязі на час виключення із списків особового складу Військової частини.
Обґрунтування Суду. Судом, зі змісту наказу № 163 від 31.05.2023, з’ясовано, що відповідач не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, за 2022-2023 рр. Доказів які б спростовували вказані обставини не надано.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022-2023 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні із військової служби у розмірі 50% його місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров’я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв’язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв’язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Здійснивши системний аналіз зазначених правових норм, суд робить висновок, що пільговий обрахунок вислуги років є умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачає, що така допомога виплачується за наявності у військовослужбовця вислуги 10 років і більше. Натомість, вжите в частині 2 статті 15 Закону № 2011-XI поняття «календарна вислуга років» застосовується для визначення розміру такої допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 24.11.2020 у справі № 822/3008/17.
Отже, розрахунковою величиною, яка враховується при визначенні розміру одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону №2011-XI, є календарна вислуга років.
З огляду на зазначене, суд робить висновок, що відповідачем протиправно та необґрунтовано не нараховано і не виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні із військової служби у розмірі 50% його місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
При цьому, суд зазначає, що вимоги позивача щодо нарахування та виплати йому саме 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років не підлягають задоволенню, оскільки така виплата не передбачена чинним законодавством.
Окремо суд зауважує, що ОСОБА_1 було виплачено грошового забезпечення, що підтверджується грошовим атестатом № 5-ФЕС від 31.05.2023.
Докладніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/mr3h7mts
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 у справі № 240/8412/24 щодо виплати одноразової грошової допомоги
Обставини справи. Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 16.02.1983 по 22.05.1998 проходив службу в органах внутрішніх справ (міліції) в Житомирській області.
Згідно з витягом з наказу Управління МВС України в Житомирській області від 19.05.1998 за №53 о/с звільнено із органів внутрішніх справ, у запас Збройних Сил, по статті 63 пункту «е» (за порушення дисципліни) старшину міліції ОСОБА_1 з посади міліціонера – водія ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Вол.-Волинського районного відділу УМВС України, з 22.05.1998.
Вислуга на день звільнення становить: календарна – 17 років 03 місяці 20 днів; у пільговому обчисленні – 17 років 04 місяці 00 днів.
Як зазначено позивачем, відповідно до отриманої відповіді ГУ НПУ в Житомирській області від 28.03.2024 за № В-34/105/05/29-2024 дізнався про те, що йому не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби.
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації, звернувся до суду з цим позовом.
Обґрунтування Суду. Як вже було зазначено судом, позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ за п. 64 «е» ( за порушення дисципліни) відповідно до положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 (із змінами) з 22 травня 1998 року.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду у постанові від 13.06.2019 у справі № 804/4768/18, що обов`язкова для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Так, Верховний Суд у вказаному рішенні наголосив, що будь-які процедурні порушення (в тому числі описки), пов’язані із самим процесом оформлення результатів діяльності суб’єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб’єктом приватного права вимог законодавства, оцінюється судом з урахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягненням балансу, зокрема, між інтересами особи правопорушника, публічними інтересами, які проявляються у забезпеченні дотриманні роботодавцями трудового законодавства та захисті інтересів працівників. Зазначене особливо стосується фіксації порушень з боку суб’єктів приватного права у сфері використання найманої оплачуваної праці. Такі формальні неточності не можуть бути, за загальним правилом, самостійною підставою для скасування по суті правомірних рішень суб’єктів владних повноважень, спрямованих на забезпечення законності та захист інтересів працівників у процесі реалізації ними конституційного права на працю.
Отже, описки при складенні вказаних документів не є підставою для скасування оскаржуваної постанови за наявності доведеного факту вчинення позивачем порушення.
Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114, (із змінами) передбачено, що звільнення з органів внутрішніх справ при застосуванні дисциплінарного стягнення у вигляді «звільнення з органів внутрішніх справ» здійснюється за п.п. 63 «є» та 64 «є» (за порушення дисципліни), а також за п. 66 у разі скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
Так, підстава звільнення позивача зі служби в буквальному трактуванні не співпадає з підставами, зазначеними як в ч.1, 2 ст.9 Закону № 2262-ХІІ, так і в ч. 3 вказаної статті, як підстави, при яких одноразова грошова допомога не виплачується.
Водночас, поняття «службова невідповідність» (тобто підстава, визначена у ч. 3 ст. 9 Закону № 2262-ХІІ) і звільнення за цією підставою є більш широким і таким, що охоплюється поняттям «звільнення у порядку дисциплінарного стягнення», що узгоджується з аналогічною правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11.03.2014 № 21-13а14.
При цьому, матеріали справи не містять доказів скасування наказу Управління МВС України в Житомирській області від 19.05.1998 за № 53 о/с, на підставі якого позивача звільнено з органів внутрішніх справ.
Відтак, факт звільнення позивача з місця роботи за скоєння дисциплінарного проступку виключає можливість отримання ним вихідної допомоги в силу ч. 3 ст. 9 Закону № 2262-ХІІ.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно, на підставі та в межах наданих повноважень не нараховано позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період його календарної служби, у зв’язку із чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Докладніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/yajez72c