Проблематика строків досудового розслідування залишається однією з найбільш дискусійних у кримінальному процесі України. Вона безпосередньо пов’язана з гарантіями прав людини, принципом законності та ефективністю кримінального провадження.
Питання дотримання розумних строків кримінального провадження та строків досудового розслідування є фундаментальною гарантією прав людини, закріпленою як у національному законодавстві (ст. 7, ч. 1 ст. 21, ст. 219 КПК України), так і в міжнародно-правових актах (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Саме у площині строків кримінального переслідування проходить одна з найгостріших ліній розмежування між публічним інтересом держави у викритті кримінальних правопорушень та приватним інтересом особи у збереженні її основоположних прав, свобод і захисту від свавільного кримінального переслідування.
Відповідно до ч. 3 ст. 219 КПК України досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Цією самою статтею передбачено, що строк досудового розслідування може бути продовжений, зокрема, до 12 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Судова практика Верховного Суду демонструє нові тенденції у правозастосуванні норм, які стосуються порядку обчислення строків досудового розслідування, зробивши низку ключових і важливих висновків, чітко окресливши межі допустимого, сформулювавши принципові критерії обчислення строків досудового розслідування та встановивши наслідки їх порушення. Розглянемо ці тенденції детальніше.
Диференційований підхід до обчислення строку при ознайомленні з матеріалами досудового розслідування
Окремої уваги заслуговує тенденція до більш гнучкого тлумачення ст. 290 КПК України. Загальне правило полягає в тому, що строк ознайомлення сторін кримінального провадження з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України не включається до строків досудового розслідування, за винятком дня повідомлення про його завершення та надання доступу до матеріалів.
У судовій практиці починає формуватися підхід, який має суттєве значення для кримінальних проваджень із кількома підозрюваними — концепція диференційованого обчислення строків ознайомлення для кожного підозрюваного окремо.
Ключовий аргумент полягає у розумінні терміну «сторона захисту». КПК України не ототожнює її з групою підозрюваних у провадженні. Навпаки, згідно з п. 19 ст. 3 КПК України, кожен підозрюваний та його захисник становлять окрему сторону захисту, що зумовлено різними або навіть протилежними процесуальними інтересами.
Це означає, що завершення ознайомлення одним підозрюваним (або його письмова відмова від ознайомлення) створює для прокурора обов’язок учинити процесуальну дію саме щодо цього підозрюваного, незалежно від дій чи темпів ознайомлення інших учасників провадження.
У такій ситуації, отримавши відомості про завершення ознайомлення конкретним підозрюваним, процесуальний керівник повинен вжити заходів, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК України, а саме: закрити кримінальне провадження; звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; звернутися до суду з обвинувальним актом або клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Невчинення будь-якої з цих процесуальних дій означає, що строк досудового розслідування щодо цього підозрюваного автоматично відновлює свій перебіг.
Практичне закріплення цієї концепції простежується у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі №757/15893/22 (рішення в ЄДРСР №123992247). Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обвинувальний акт був направлений до суду вже поза межами строку досудового розслідування, оскільки обвинувачений і його захисники письмово підтвердили завершення ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Такі заяви були розцінені судами як належне виконання вимог ст. 290 КПК України, а тому строк досудового розслідування відновився з наступного дня після підтвердження завершення ознайомлення.
Зазначений підхід узгоджується також із правовою позицією Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловленою у постанові від 24 жовтня 2022 року у справі №216/4805/20 (рішення в ЄДРСР №107050550). Суд наголосив, що закон не визначає певної форми процесуального документа, яким би підтверджувався факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами провадження, а лише встановлює, що цей факт повинен бути письмово підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано доступ. Такі письмові документи мають додаватися до матеріалів кримінального провадження як підтвердження того, що кожна із сторін виконала свої обов’язки і не порушила прав учасників кримінального провадження.
Включення окремих періодів у строк досудового розслідування
Питання про те, які саме періоди підлягають включенню до строку досудового розслідування, продовжує викликати практичні дискусії. Наразі можна виокремити декілька підходів, які мають значення для сторони захисту при оцінці дотримання розумних строків.
Верховний Суд у постанові від 3 квітня 2023 року у справі №367/1335/21 (рішення в ЄДРСР №110175762) сформував правовий висновок про те, що час між винесенням постанови про закриття кримінального провадження, в якому особі було повідомлено про підозру, та її скасуванням враховується у строк досудового розслідування.
Такий висновок Суд робить з огляду на ч. 5 ст. 28 КПК, згідно з якою кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрито. Вказане положення КПК співвідноситься з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Іванов проти України» зазначено, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінальному провадженні застосовується у такий спосіб, щоб особа, яку звинувачено, не залишалася тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі.
Хоча Верховний Суд прямо не висловлювався щодо ситуації, коли постанова про закриття провадження скасовується ухвалою слідчого судді, логіка наведеного правового висновку дає підстави для застосування аналогічного підходу: період між винесенням постанови про закриття провадження та її скасуванням слідчим суддею також має включатися до строку досудового розслідування, оскільки правовий статус підозрюваного також залишається невизначеним.
Застосування такої логіки ґрунтується на принципах верховенства права, розумності строків та практиці ЄСПЛ.
Але є і протилежний підхід Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо обрахування строку досудового розслідування.
Так, Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 9 вересня 2024 року (рішення в ЄДРСР №121665520) сформувала висновок про застосування ч. 6 ст. 36 та ст. 219 КПК щодо обрахування строку досудового розслідування після скасування прокурором вищого рівня постанови про закриття кримінального провадження, у якому особі було повідомлено про підозру. В цій постанові викладений висновок, що період з моменту прийняття прокурором постанови про закриття кримінального провадження, у якому особі було повідомлено про підозру, до моменту скасування такої постанови прокурором вищого рівня не зараховується до строку досудового розслідування. При цьому в зазначеній постанові не зроблено висновків про відступ від висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 3 квітня 2023 року у справі №367/1335/21.
Отже, наразі є різні підходи. Питання включення окремих періодів до строку досудового розслідування повинно вирішуватися з урахуванням вимог ст. 28 КПК України, відповідно до яких кримінальне провадження має здійснюватися лише у межах розумного строку.
Обчислення строку за правилами первісного кримінального провадження
На практиці зустрічаються випадки, коли орган досудового розслідування після тривалого розслідування одного кримінального провадження повторно вносить відомості до ЄРДР про аналогічні факти та обставини, присвоюючи їм новий номер. Найчастіше такі дії здійснюються у провадженнях, у яких фактично вичерпано строк досудового розслідування.
У такому разі виникає ключове питання: чи може нове провадження мати власний, автономний строк досудового розслідування, чи ж строки первісного провадження поширюються на нього?
Позиція Верховного Суду однозначно схиляється до другого підходу.
Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2022 року у справі №199/7939/21 (рішення в ЄДРСР №107441965) наголосив: «Реєстрація самостійного кримінального провадження виключно для надання іншої правової кваліфікації тим же діянням особи, які вже були встановлені органом досудового розслідування у іншому кримінальному провадженні, порушує вищенаведені вимоги КПК України, порушує принцип правової визначеності та є очевидною маніпуляцією з метою протиправного, всупереч імперативним приписам ч. 5 ст. 294 КПК України, поновлення пропущених строків завершення досудового розслідування».
Цей висновок формує ключове правило: якщо кілька кримінальних проваджень стосуються одного й того самого діяння, строк досудового розслідування обчислюється за правилами первісного провадження незалежно від того, як надалі змінювалася правова кваліфікація чи здійснювалося технічне повторне внесення відомостей до ЄРДР.
Орган досудового розслідування не може штучно обнулити строки досудового розслідування шляхом реєстрації нового кримінального провадження, адже це суперечить завданням кримінального провадження, принципу верховенства права і правової визначеності, забороні подвійного притягнення до кримінальної відповідальності, а також обов’язку дотримання розумних строків.
Отже, строк досудового розслідування, розпочатий у первісному кримінальному провадженні, поширюється і на нове провадження. Позиція Верховного Суду не лише унеможливлює маніпуляції зі строками досудового розслідування, а й забезпечує дотримання ключового принципу кримінального процесу — особа не може перебувати тривалий час у стані правової невизначеності.
Застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України
Незалежно від того, який підхід до обрахунку строку досудового розслідування буде застосовано у конкретному провадженні, ключовим залишається інше: можливість застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України як підстави для закриття провадження у разі спливу строків після повідомлення про підозру. Саме це питання стало предметом дискусій серед практикуючих юристів, суддів та науковців.
Введення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року суттєво посилило процесуальні гарантії підозрюваного та обвинуваченого, надавши можливість закриття кримінального провадження у разі закінчення строку досудового розслідування після повідомлення про підозру.
Хоча у примітці до цієї норми вказано, що зміни не мають зворотної дії та застосовуються лише до кримінальних проваджень, зареєстрованих після набрання чинності Законом України №2147-VIII (тобто після 16 березня 2018 року), на практиці виникло питання: чи може п. 10 застосовуватися у старих або об’єднаних зі старими кримінальних провадженнях?
Ключовою тенденцією є підхід Верховного Суду щодо застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України незалежно від дати внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення.
Так, Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2022 року у справі №753/12578/19 (рішення в ЄДРСР №107219619) дійшла таких висновків:
«Загальні положення КПК не містять підґрунть до встановлення всупереч приписам ст. 5 КПК окремих правових режимів. Порядок і підстави проведення процесуальної дії і прийняття процесуального рішення визначаються положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення, а не датою внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР.
Незастосування положень законів №2147-VIII і №2617-VIII у справах, де відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію відповідних змін, а також у тих випадках, коли вказані провадження об’єднані із тими, де відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР до 16 березня 2018 року, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону… Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття кримінального провадження із підстав, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України».
Оскільки різні колегії Касаційного кримінального суду після 2022 року почали демонструвати різні підходи до застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, одна зі справ була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду як така, що містить виключну правову проблему.
Проте ухвала Великої Палати від 20 березня 2024 року у справі №523/1767/20 (рішення в ЄДРСР №117849668) фактично підтвердила правильність підходу Об’єднаної палати від 31 жовтня 2022 року, зазначивши про відсутність виключної правової проблеми. У цій ухвалі Велика Палата прямо вказала: «За подібних правовідносин Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 31 жовтня 2022 року (справа №753/12578/19) дійшла висновку про обґрунтованість закриття на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК кримінального провадження, у якому об’єднані матеріали досудових розслідувань, відомості про кримінальні правопорушення у яких внесені в ЄРДР: як до 16 березня 2018 року (до введення в дію відповідних змін у КПК Законом України №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року), так і після зазначеної дати».
Наразі відомо про те, що в провадженні Великої Палати перебуває ще одна справа, в межах якої також порушується питання можливості відступу від висновків Об’єднаної палати від 31 жовтня 2022 року. Попри це, станом на сьогодні Верховний Суд не відступав від правової позиції, викладеної Об’єднаною палатою у постанові від 31 жовтня 2022 року, і саме вона має залишатися орієнтиром для правозастосування.
У підготовчому засіданні суд має право досліджувати докази, які стосуються строків досудового розслідування
У ст. 314 КПК України визначено, що під час підготовчого судового засідання суд має право закрити кримінальне провадження у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування за клопотанням сторони захисту.
Водночас на практиці виникає проблема, коли суди відмовляються розглядати такі клопотання сторони захисту, аргументуючи відмову тим, що на стадії підготовчого провадження суд позбавлений можливості досліджувати матеріали кримінального провадження та встановлювати факт закінчення строків, оскільки це має вирішуватися під час розгляду справи по суті.
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду своєю постановою від 17 лютого 2025 року у справі №283/1638/23 фактично відступила від висновків Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі №161/6643/22 та дійшла протилежного висновку.
Аргументуючи своє рішення, Об’єднана палата зазначила: «Висновок щодо правозастосування положень ст. 314 КПК. Суд першої інстанції в підготовчому судовому засіданні з метою вирішення клопотання про закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК має право дослідити додані до клопотання процесуальні документи, у тому числі рішення слідчого, прокурора, слідчого судді».
Цим рішенням Об’єднана палата змінила підхід до того, що саме може робити суд на стадії підготовчого судового засідання, та визначила, що суд здійснює контроль за дотриманням процесуальних строків, отже, має право перевіряти, чи закінчився строк досудового розслідування, і на цій підставі закрити провадження вже на цьому етапі, а не на стадії судового розгляду.
Обвинувальний акт має бути направлено до суду в межах строку досудового розслідування
В межах строку досудового розслідування обвинувальний акт має бути не лише складено, затверджено та вручено, а й безпосередньо направлено на адресу суду, що полягає у скеруванні акта до суду засобами поштового зв’язку або передачі його відповідальній особі канцелярії суду.
Проте на практиці бувають випадки, коли обвинувальний акт складено вчасно, але він направлений до суду вже після завершення строку досудового розслідування, що викликає суперечки щодо законності його подальшого розгляду та ризиків помилкового обчислення строків.
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 7 лютого 2025 року у справі №369/16172/20 зробила висновок щодо цього питання, визначивши, який момент вважається закінченням строку досудового розслідування та коли обвинувальний акт вважається поданим до суду в межах встановлених законом строків, а саме: «Кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, яке, як етап кримінального провадження, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК законодавець пов’язує в часі зі зверненням з обвинувальним актом до суду, тобто направленням його до суду засобами поштового зв’язку або передачі відповідальній особі канцелярії суду».
Це рішення Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду має принципове значення для формування єдиної практики в контексті дотримання строків направлення обвинувального акта до суду на фінальному етапі досудового розслідування, оскільки встановлює чіткий орієнтир — слідчі та прокурори повинні не лише складати і вручати обвинувальний акт у межах строків, а й фактично направити його до суду, що дає змогу уникнути помилок при визначенні строків та забезпечить правову визначеність у кримінальному провадженні.
Висновки
Сучасна судова практика демонструє поступове утвердження підходу, за яким строки досудового розслідування мають універсальне значення незалежно від дати реєстрації провадження. Це відповідає принципу законності та міжнародним стандартам захисту прав людини.
Сформовані Верховним Судом правові позиції щодо застосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України та обчислення строку досудового розслідування є обов’язковими для врахування судами нижчих інстанцій. Вони істотно посилюють гарантії прав підозрюваного та обвинуваченого. Це важливий крок у забезпеченні права на розгляд справи протягом розумного строку, оскільки підвищує стандарти правової визначеності у кримінальному процесі, формує більш передбачувану правову систему та сприяє зміцненню принципу верховенства права в Україні.
Верховний Суд фактично виконує роль архітектора та гаранта єдності судової практики, у якій строк досудового розслідування виступає межею допустимого державного втручання в фундаментальні права людини, забезпечує сталість, передбачуваність і послідовність правозастосування. І саме від того, наскільки суди першої та апеляційної інстанцій будуть дотримуватися сталої судової практики, залежить, чи стане кримінальний процес в Україні простором правової визначеності, а не процесуального свавілля.