16 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 296/6683/18 скасував рішення судів попередніх інстанцій, в яких було відсутнє правове обґрунтування ухвали про заміну відповідача.
Жінка звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка, третя особа – його син, про стягнення грошової компенсації.
Під час спільного проживання сторони придбали за кредитні кошти автомобіль та набули у власність гараж. Рішенням суду за сторонами визнано право власності на 1/2 частини автомобіля за кожним. Після смерті відповідача його сина було залучено до участі у справі як відповідача та виключено його зі складу третіх осіб. Спірний автомобіль сином було продано, а в подальшому він неодноразово відчужувався іншим особам.
Суд першої інстанції, керуючись нормами СК України та ст. 364 ЦК України, стягнув із правонаступника грошову компенсацію 1/2 частини вартості гаража й автомобіля, оскільки вони були спільною власністю подружжя.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції і задовольнив позов в частині компенсації за автомобіль з тих мотивів, що правонаступник не є співвласником спірного майна. Натомість він без законних підстав продав належну позивачці частину спірного автомобіля і, таким чином, збагатився за рахунок останньої, тому повинен ці кошти повернути відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Розглянувши касаційну скаргу відповідача, Верховний Суд вказав, що позивачка заявила вимоги до колишнього чоловіка про стягнення грошової компенсації, обґрунтовуючи свій позов нормами СК України щодо майна подружжя і ст. 364 ЦК України (виділ частки).
Після смерті колишнього чоловіка та заміни судом відповідача у справі, позивачка своїх вимог не уточнювала.
Районний суд розглядав позовні вимоги на підставі норм СК України і ЦК України, до яких правонаступник жодного стосунку не має, оскільки між ним і позивачкою немає відповідних правовідносин.
Апеляційний суд частково це виправив і мотивував своє рішення положеннями ст. 1212 ЦК України, яка регулює зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, посилаючись на те, що син колишнього чоловіка позивачки без її згоди продав автомобіль. Проте позивачка таких вимог не заявляла, як на фактичну, так і на правову підставу на це не посилалася, відповідних доказів не подавала.
Тобто апеляційний суд, на порушення вимог ст.ст. 13, 367 ЦПК України, вийшов за межі як позовних вимог, так і апеляційної скарги.
Верховний Суд вказав, що зі змісту протокольної ухвали про заміну відповідача, не має можливості визначитися із правовою підставою такої заміни, оскільки в ній відсутнє правове обґрунтування. Суд повинен уточнити статус відповідача і вимоги позивачки до нього. Тобто слід з’ясувати, новий відповідач був залучений як спадкоємець первісного відповідача чи як сингулярний (одиничний) правонаступник, згідно з яким від одного до іншого суб’єкта переходять лише окремі права та обов’язки. Від цього залежить застосування відповідних норм матеріального права, умови і підстави їх застосування.
Отже, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний