Про вплив війни на сімейні спори, зокрема ті, що стосуються інтересів дітей, і спадкові спори, тенденцію щодо нетипових спорів про встановлення фактів та інше говорили суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак і судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Євген Синельников та Андрій Зайцев на II Форумі з сімейного та спадкового права.
Ольга Ступак взяла участь у сесії «Шлюб, сім’я і подружні стосунки в умовах сьогодення».
Вона зауважила, що внаслідок внесення змін до ЦПК України у 2020 році справи про розірвання шлюбу не підлягають касаційному оскарженню, тому до КЦС ВС потрапляють лише справи, в яких, крім вимоги про розірвання шлюбу, містяться й інші вимоги.
Доповідачка нагадала, що на минулорічному Форумі говорили про появу після повномасштабного вторгнення рф в Україну великої кількості нетипових спорів окремого провадження про встановлення певних фактів. Ця тенденція триває. Йдеться, зокрема, про спроби застосування сімейного права (розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав та ін.) не лише для захисту інтересів одного з подружжя чи дітей.
Однак, безумовно, є багато справ, що пов’язані з життєвими обставинами. На жаль, війна вплинула на всі сфери суспільного життя, в тому числі відобразилася на сфері сімейних відносин. Наприклад, проживання матерів із дітьми за кордоном впливає на те, що сім’ї з об’єктивних причин розпадаються. Також збільшилася кількість спорів між особами, які проживають сім’єю без реєстрації шлюбу.
Ольга Ступак проаналізувала судову практику, напрацьовану у відповідній категорії спорів останнім часом. Навела постанову ВП ВС від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, у якій з роблено висновок, що у спорі про поділ майна осіб, які проживають сім’єю без реєстрації шлюбу, не потрібно заявляти окрему вимогу про встановлення факту такого проживання. Суд не може вирішити цей спір без встановлення юридично значущих фактів, одним із яких є спільне проживання.
.jpg)
У постанові ВП ВС від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц розглянуто ситуацію, коли сторони спільно проживали до шлюбу, а потім перебували у шлюбі. Постало питання про поділ майна, набутого саме до шлюбу. ВП ВС зробила висновок, що без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю, спільний відпочинок осіб не є достатнім для визнання факту спільного проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Важливою є постанова Об’єднаної палати КЦС ВС від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, яка стосується розмежування сфери дії ст. 74 СК України та ст. 1264 ЦК України. ОП КЦС ВС зазначила, що слід розмежовувати сферу дії цих статей, оскільки зазначені норми регулюють різні правовідносини, а саме сімейні та спадкові. Якщо вимога про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявлена у зв’язку з таким проживанням не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати ст. 1264 ЦК України.
У постанові КЦС ВС від 14 грудня 2021 року у справі № 761/16077/19 зроблено висновок, що шлюб за своєю природою не є правочином, тому до вимог про визнання недійсним шлюбу положення ЦК України про правочини не застосовуються. Не застосовуються до таких вимог і положення ЦК України про позовну давність, оскільки вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, виключені зі сфери дії позовної давності.
Ольга Ступак зазначила, що чоловік не може ініціювати розірвання шлюбу, якщо дружина вагітна або дитина не досягла однорічного віку. В разі встановлення такого факту суд має закрити провадження у справі. У справі, про яку розповіла доповідачка, було встановлено, що дружина завагітніла вже після того, як був поданий позов про розірвання шлюбу. ОП КЦС ВС зробила висновок, що при застосуванні положень ч. 2 ст. 110 СК України визначальним є факт перебування дружини у стані вагітності або наявності у неї дитини, якій не виповнилося одного року, на день пред’явлення позову про розірвання шлюбу до суду (постанова ОП КЦС ВС від 7 листопада 2022 року у справі № 361/1017/20).
Також Ольга Ступак навела практику ВС щодо позовної давності у спорах про розірвання шлюбу, режиму окремого проживання, фіктивного шлюбу та ін.
Презентація Ольги Ступак – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Shliyb_sim_vidnos_10_2024.pdf
Євген Синельников під час сесії «Діти в умовах війни» розповів про актуальну судову практику у спорах щодо дітей.
Він наголосив, що захист прав дітей в умовах дії воєнного стану є одним із ключових питань. За час повномасштабного вторгнення держави-агресора на українські землі більше як два мільйони дітей були змушені виїхати за кордон. Залишення небезпечних місць проживання призвело до вимушеного розділення українських сімей.
.jpg)
Суддя звернув увагу на кількість справ, що перебували на розгляді в судах першої інстанції, а також КЦС ВС у 2022–2023 роках, у справах про стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав, встановлення факту народження, усиновлення, встановлення батьківства, материнства. Кількість справ у кожній із цих категорій збільшилася.
Аналізуючи питання щодо юрисдикції національних судів у справах стосовно дітей, доповідач розглянув постанову КЦС ВС від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19. У ній зроблено висновок, що сама собою обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того, вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не може вважатися єдиною вирішальною при вирішенні судами України спору про визначення місця її проживання.
Євген Синельников розповів про проблему ініціювання штучних спорів про визначення місця проживання дитини або встановлення фактів перебування на вихованні, утриманні з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Навів постанову від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, у якій ВП ВС зробила висновок, що факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження. Водночас у постанові від 9 вересня 2024 року у справі № 569/20792/23 КЦС ВС зазначив, що правова мета звернення заявника до суду з вимогою про встановлення факту полягає в наданні йому певного правового статусу, який буде мати презюмований характер для певного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що є недопустимим і суперечить інституту встановлення судом юридичних фактів.
Суддя повідомив, що в одній зі справ, у якій батьками ініційований штучний спір про визначення місця проживання дитини з батьком, КЦС ВС виніс окрему ухвалу щодо судді, ВРП порушено дисциплінарну справу. У справі, яку переглядав КЦС ВС, встановлено, що ні дитина, ні мати на території населеного пункту, в якому було визначено місце проживання дитини, не проживали, дитина не відвідувала ані освітніх, ані медичних закладів, а батько перебував на військовій службі (постанова і окрема ухвала КЦС ВС від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23).
Доповідач звернув увагу на постанову ОП КЦС ВС від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19, в якій зроблено висновок, що ненадання (неможливість надання) органом опіки та піклування висновку не призводить до неможливості розгляду та вирішення спору щодо дитини по суті.
В іншій справі батько просив установити заходи забезпечення позову шляхом обмеження виїзду дитини за межі України. Ураховуючи особливості правовідносин, що склалися між сторонами, та конкретні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доцільним способом забезпечення позову на час вирішення спору буде обмеження права виїзду за межі України малолітньої дитини саме без згоди батька (постанова КЦС ВС від 31 січня 2024 року у справі № 711/4569/23).
Також Євген Синельников торкнувся питання про присудження судом спільної батьківської опіки з почерговим проживанням дитини в помешканні кожного з батьків за відповідним графіком і звернув увагу на відповідну практику ВС. Зокрема, коментуючи постанову КЦС ВС від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, він зазначив, що суд не нав’язує такий підхід, це один із варіантів вирішення спору між батьками щодо розподілу батьківського часу, опікування над дитиною. Під час розгляду цієї справи колегія суддів провела три судові засідання з викликом сторін, обидві зі сторін пропонували свої варіанти мирного врегулювання спору, насамкінець орган у справах дітей зазначив, що найкращим варіантом у цій сімейній ситуації буде спільна батьківська опіка з почерговим проживанням дітей з кожним із батьків.
Презентація Євгена Синельникова – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Akt_sud_prakt_Ditu_10_2024.pdf
Андрій Зайцев взяв участь у сесії «Спадкування і спадкове планування». Він зазначив, що кількість спадкових справ дещо зменшилася з початком повномасштабної війни, але за підсумками першого півріччя 2024 року цей показник повертається до рівня 2021 року. Така ж тенденція спостерігається і в інших категоріях спорів.
Доповідач звернув увагу на найбільш цікаві та актуальні постанови ВП ВС, ОП КЦС ВС та колегій суддів щодо спадкових спорів.
.jpg)
Він навів постанови ВП ВС від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 та ОП КЦС ВС від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21, в яких сформульовано правові позиції щодо свободи заповіту та вільного волевиявлення заповідача.
У постанові ВП ВС від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зроблено висновок, що необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).
Висновки щодо права на обов’язкову частку зробила ОП КЦС ВС у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21. Вона вказала, що право на таку частку внаслідок прийняття спадщини обов’язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. ЦК України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення. А в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 604/946/20 КЦС ВС зробив висновки щодо права на частку в майні подружжя при спадкуванні.
Андрій Зайцев навів постанову ОП КЦС ВС від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 щодо спадкування права на отримання соціальних виплат. Суд зазначив, що право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім’ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (ст. 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту – смерті спадкодавця.
.jpg)
У постанові від 10 квітня 2023 року у справі № 591/1419/20 ОП КЦС ВС відступила від попереднього висновку, вказала, що спадкоємець відчужувача не може ініціювати питання про розірвання спадкового договору після смерті спадкодавця.
Постанова ОП КЦС ВС від 31 липня 2023 року у справі № 461/3122/19 стосується оспорення спадкоємцями батьківства. Суд зробив висновок, що спадкоємці (дружина, батьки та діти) чоловіка, який записаний після своєї смерті батьком дитини, можуть оспорювати його батьківство, якщо він не знав або не міг знати про вагітність жінки, з якою перебував у шлюбі, згідно із ч. 3 ст. 137 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
Також доповідач проаналізував практику ВС щодо усунення від спадкування на підставі ч. 1 ст. 1224 ЦК України (усуваються особи, які позбавили життя спадкодавця чи вчинили замах на його життя); визнання спадщини відумерлою та витребування майна від добросовісного набувача; спадкування з іноземним елементом (не можна подавати будь-які заяви про прийняття спадщини за межами України); зупинення строку для прийняття спадщини на час воєнного стану; встановлення факту смерті особи на ТОТ та ін.
Презентація Андрія Зайцева – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_Akt_sud_prakt_Spadkyvannya.pdf
II Форум з сімейного та спадкового права організований Асоціацією правників України за фінансової підтримки Європейського Союзу, наданої в межах проєкту «CONSENT», що реалізується Українською академією медіації.