З метою покращення якості судових рішень до Верховної Ради України було внесено на розгляд проєкт закону №4637 про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших законодавчих актів України щодо мотивування судових рішень.
Поряд з іншим, запропоновано доповнити статтю ГПК України, КАС України та ЦПК України (ст. 217, 224 та 241 відповідно), яка встановлює порядок закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами, новими положеннями.
Зокрема, передбачено, що після з’ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами на підставі клопотання учасника справи суд може надати такому учаснику час для підготовки власного проєкту тексту рішення (його описової, мотивувальної та/або резолютивної частини), яким, на думку такого учасника, має завершитись розгляд заявлених позовних вимог. Таке право матимуть усі учасники справи. І хоча зміст проєкту рішення має відповідати встановленим у відповідному процесуальному кодексі вимогам, підготовлений проєкт буде мати лише допоміжний (консультативний) характер і не буде обов’язковий для суду.
Таким чином, у випадку прийняття даної редакції законопроекту будь-який учасник справи за наявності бажання і незалежно від категорії справи та виду провадження зможе подати до суду проєкт судового рішення у своїй справі. І якщо така редакція судового рішення сподобається судді, він може використати її при складанні остаточного тексту рішення.
Водночас така практика не є геть новою, адже діючі редакції ГПК України та ЦПК України також передбачають можливість подавати проєкти судових рішень у вигляді ухвал при подачі до суду письмових заяв чи клопотань.
Інші зміни, передбачені законопроектом
Звичайно, основні зміни у цьому законопроекті стосуються встановлення нових вимог до мотивувальної частини рішення суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Серед ключових з них:
– необхідність надання детальної мотивованої оцінки кожному аргументу, якщо він був відхилений судом, або вказівка на аргумент та мотиви, з яких суд вважає, що надання йому детальної правової оцінки не має значення для правильного вирішення спору;
– недопущення відхилення або неврахування аргументів з формальних підстав, на підставі загальних, абстрактних формулювань або без наведення мотивів з посиланням на законодавство;
– зазначення судами мотивів застосування чи незастосування висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду, якщо учасник справи аргументує ним свої вимоги або заперечення;
– обов’язкове зазначення судами мотивів застосування чи детальне пояснення причин незастосування практики Європейського суду з прав людини, якщо учасник справи аргументує нею свої вимоги або заперечення;
– неможливість вказівки в рішенні суду аргументів лише однієї зі сторін, якщо інша сторона також надавала свої аргументи.
З одного боку, встановлення жорстких вимог та введення дисциплінарної відповідальності для суддів має сприяти покращенню якості судових рішень та ефективності вирішення спорів, однак, враховуючи перевантаженість судів справами та неукомплектованість кадрами, скоріше за все, буде гальмувати як розгляд справ, так і виготовлення повних текстів рішень суду.
Крім того, цікавими є ряд нововведень, які змінять існуючі вимоги та процедури.
По-перше, судам першої та апеляційної інстанцій буде надано можливість відступати від позицій Верховного Суду щодо застосування норм матеріального або процесуального права з наведенням детального обґрунтування причин, з яких суд вважає таку позицію помилковою або такою, що не може застосовуватись у певній справі. Таке нововведення може бути позитивним у випадку наявності помилкового висновку Верховного Суду, однак також може збільшити кількість відмінних правових позицій щодо регулювання одних і тих самих правовідносин.
По-друге, передбачено встановлення нової підстави для скасування рішення суду або його зміни — у зв’язку з порушення норм процесуального права, якщо таке порушення призвело до неповного вирішення спору. При цьому спір у частині відповідних вимог вважається не вирішеним, якщо мотивувальна частина рішення не містить детальної правової оцінки хоча б одного з аргументів учасників справи, який стосується предмета спору, і при цьому в рішенні відсутнє правове обґрунтування причин, з яких суд відмовився розглядати цей аргумент і надавати йому правову оцінку.
По-третє, запропоновано надати право будь-якій особі подавати до Верховного Суду консультативний висновок щодо застосування норми права у справі, рішення в якій переглядається судом касаційної інстанції. Кожен зможе запропонувати власне обґрунтування способу застосування норми права, яке він вважає правильним, з посиланням на законодавство, судову практику, наукові джерела тощо.
Тобто замість того, щоб нещадно критикувати постанови Верховного Суду на просторах інтернету, можна буде направити свої пропозиції безпосередньо до суду.