Завданням України у питаннях відшкодування збитків, завданих агресором, є збір повноцінної доказової бази і встановлення чіткого причинно-наслідкового зв’язку між діями агресора та їх наслідками.
Про це під час “круглого столу” в Укрінформі на тему “Міжнародна співпраця щодо реалізації заморожених російських активів на користь України” сказала доцент кафедри корпоративних фінансів і контролінгу КНЕУ, голова Міжнародного благодійного фонду “Українське відродження ХХІ сторіччя” Євгенія Вакуленко.
За її словами, саме робота вітчизняних правоохоронних органів та рішення українських судів передовсім фіксують такий безпосередній причинно-наслідковий зв’язок. Причому, щоб покарання було для Росії невідворотним, доцільно розглядати окремо цивільні позови, що подані на основі кримінальних проваджень.
“Якщо ми говоримо про ефективний розгляд проваджень, то в першу чергу йдеться не просто про цивільні позови, а про цивільні позови, які народилися з кримінальних проваджень, тобто за наслідками вчинення окупантами кримінальних злочинів. Відповідно, ці позови можуть розглядатися або разом із кримінальним провадженням, або окремо. Для того щоб покарання було для Росії невідворотним, звісно ж, доцільно розглядати ці позови окремо, що українські суди і роблять”, – сказала Вакуленко.
Узагальнивши такі рішення та зібравши доказову базу, Україна, за її словами, має йти в юрисдикції тих країн, де знаходяться заморожені російські активи, і легалізувати там ухвалені українськими судами рішення.
“Зробивши це та встановивши зв’язок із тим чи іншим замороженим активом, ми маємо довести причинно-наслідковий зв’язок між діями його власника і наслідками, спричиненими російською агресією. Класичним прецедентом тут є “кейс Малофєєва”, коли в січні цього року вилучили заморожені у США ще з 2014 року активи цього російського мільярдера, адже було доведено, що він безпосередньо фінансував терористичне утворення “ДНР”, – зауважує Вакуленко.
Однак, існує проблема в законодавчому регулюванні в Україні подібних механізмів впливу.
На думку експертки, частково зарадити цьому, легітимізувавши для іноземних юрисдикцій рішення українських судів, може ухвалення законодавства про додаткові процесуальні можливості інформування такого специфічного учасника справи як держава-агресор.
Вакуленко нагадала, що більше року тому у Верховній Раді зареєстрували відповідні законопроєкти (№№7520, 7520-1 та 7520-2), які й досі не ухвалені.
“Звісно ж, представники агресора та громадяни РФ відмовляються й відмовлятимуться отримувати в іноземних юрисдикциях повідомлення про виклики в українські суди. Тому дуже важливо при врученні офіційних листів фіксувати цей процес, знімати на відео. Адже це також елемент доказової бази, яка сприятиме обстоюванню позиції України та її громадян в іноземних судах”, – зауважила експертка.
Вона закликала представників експертного середовища та суддів-практиків активніше долучатися до напрацювання механізмів вирішиння проблеми заморожених активів РФ на користь України.
“Світ чекає, щоб Україна запропонувала необхідні рішення та механізми. І Україні треба усе це напрацьовувати. Дуже важливо, що це не може відбуватися лише у вузькому колі фахівців Міністерства юстиції, це потребує залучення експертного середовища та суддів-практиків. А це велика колективна робота”, – додала Вакуленко в ексклюзивному коментарі Укрінформу по завершенні “круглого столу”.
***
Оскільки дії Росії в Україні порушують не лише норми міжнародного права, а й її власне законодавство, конфіскацію російських активів варто розглядати через призму протидії фінансуванню тероризму.
Про це сказала доцент кафедри інституційної економіки Марбурзького університету (ФРН), доцент кафедри корпоративних фінансів і контролінгу КНЕУ Ірина Іванець, презентуючи результати спільного дослідження з головою Міжнародного благодійного фонду “Українське відродження ХХІ сторіччя” Євгенією Вакуленко.
За словами Іванець, на практиці з’ясувалося, що ООН не повною мірою виконує свою основну функцію – вжиття ефективних заходів для запобігання та усунення загроз миру і придушення актів агресії. Тому світова спільнота має розробити дієві механізми, які допоможуть змінити ситуацію.
“Зокрема, ми знаємо, що неоголошена війна РФ, яка триває понад 500 днів, порушує основоположні статті, такі як “право на життя”, “заборона катування”, “право на повагу до приватного і сімейного життя”. І світ повинен визнати Росію грубим порушником міжнародного права. Адже, поміж іншого, діям агресора притаманні всі 14 ознак фашизму, визначених (британським журналістом і політологом – ред.) Лоуренсом Бріттом”, – сказала експертка.
Серед основних порушень з боку Росії було названо застосування гібридних технологій та агресивної пропаганди, побудованих на спотвореній інформації, спрямованих на знищення народу сусідньої країни; порушення територіальної цілісності та міжнародно визнаних кордонів; анексію низки територій та внесення до своєї конституції як власних територій півострова Крим, Донецької, Луганської, Запорізької і Херсонської областей; блокаду українських портів; штучне створення та використання у своїх цілях терористичних проксі-утворень “ДНР” та “ЛНР”; направлення на територію України озброєних бандформувань та груп, які входять до складу “ЛНР” і “ДНР”, а також ПВК “Вагнер”; газовий шантаж європейського енергетичного ринку; акти геноциду проти цивільного населення України, акти примусової депортації, у тому числі дітей; застосування актів екоциду як засобів ведення війни; ядерний тероризм і акти агресії проти мирного населення та військовополонених.
“При цьому, згідно зі статтею 2 Третьої гаазької конвенції “Про відкриття воєнних дій”, факт віроломної агресії РФ проти суверенного сусіда має преюдиційний характер і не потребує доведення. Адже він очевидний та загальновідомий”, – наголосила Іванець.
Експертка додала, що, крім нехтування всіма можливими нормами міжнародного права, РФ порушує і власне законодавство – зокрема, військовий статут, – що перетворює її на терористичне угруповання.
Відповідно, світ має розглядати конфіскацію заморожених російських активів через призму фінансування тероризму.
“Для нас це можливе джерело відновлення України. Тому разом із партнерами маємо створювати прозорий механізм конфіскації, який допоможе рухатися далі. Відповідно, потрібна розробка міжнародно визнаної концепції та алгоритму для національних юрисдикцій держав-союзниць в частині застосування економічних санкції проти країни- порушниці. Плюс дуже якісно вивірений і доведений причинно-наслідковий зв’язок між діями агресора та заподіяної війною шкоди Україні, українському бізнесу та громадянам, і якнайповніша доказова база. Ми рухаємося у виконанні цих трьох основних завдань”, – запевнила Іванець.
Україна має вдосконалити процедуру розгляду судових справ проти Росії – суддя ВС
Україні треба якнайшвидше удосконалити процесуальне законодавство в частині розгляду окремих категорій судових справ у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації.
Про це повідомила суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду Ольга Ступак.
Вона нагадала, що збройна агресія РФ проти України почалася не 24 лютого 2022 року, вона триває ще з 2014-го. І до великої війни українські суди вже розглядали різні категорії справ, пов’язаних з відшкодуванням збитків, завданих діями Росії на сході України та на тимчасово окупованій території Автономної республіки Крим.
“Але в період до 24 лютого суди, безумовно, дотримувалися міжнародних зобов’язань України. Тому, вирішуючи спори, де відповідачем була держава-агресор, вживали усіх передбачених міжнародними угодами заходів для повідомлення учасника процесу через направлення відповідних листів, звернень, інформації про розгляд тієї чи іншої справи із застосуванням дипломатичних шляхів, тобто через МЗС РФ. Звісно, 24 лютого змінило систему відносин з агресором. І ми втратили можливість безпосереднього зв’язку й інформування. Тому постало питання: чи можуть національні суди вирішувати справи про відшкодування збитків, завданих збройною агресією, вже зараз, коли ця агресія ще триває”, – пояснила суддя.
Із цим, за її словами, й була пов’язана пауза у розгляді таких справ. Для пошуку правових шляхів врегулювання ситуації в Україні аналізували міжнародний досвід, хоча він виявився не надто помічним, зважаючи на те, що дотепер питання виплати компенсацій за завдану шкоду вирішувалися уже по завершенні збройних конфліктів.
14 квітня 2022 року Верховний суд надав перші правові висновки із цього питання, навівши на підставі міжнародних документів і практики правове обґрунтування того, чому національні суди можуть ігнорувати імунітет країни-агресора. Зокрема в частині інформування сторін процесу суди нині діють за аналогією з порядком повідомлення осіб, котрі перебувають на тимчасово окупованих територіях, — тобто через офіційне оприлюднення на сайті судової влади інформації про кожну справу, де відповідачами є РФ чи громадяни країни-агресора.
Утім, як показав досвід, при розгляді справ про стягнення російських активів на користь позивачів-українців, для іноземних судів такого обґрунтування недостатньо. Це підтвердили і представники юридичної спільноти Бельгії та Литви, які брали участь у круглому столі.
На думку Ступак, частково зарадити, легітимізувавши для іноземних юрисдикцій рішення українських судів, може ухвалення законодавства про додаткові процесуальні можливості інформування такого специфічного учасника справи, як держава-агресор. Суддя нагадала, що більше року тому у Верховній Раді зареєстрували відповідні законопроєкти (№№7520, 7520-1 та 7520-2), які й досі не ухвалені.
“Рік тому ми вже про них говорили, покладаючи на ці законодавчі акти великі надії. Адже документи, зокрема, передбачають закріплення на законодавчому рівні підстав для ігнорування юрисдикційного імунітету при розгляді національними судами справ, відповідачем за якими є країна-агресор. Так само передбачалися процесуальні норми щодо порядку інформування країни-агресора про розгляд тієї чи іншої справи. На жаль, і досі ці закони залишаються у вигляді законопроєктів”, – констатувала Ступак.
Вона додала, що суди першої інстанції в Україні вже розглядають сотні справ про відшкодування збитків, завданих російською агресією. Втім, механізми стягнення компенсацій із відповідача на міжнародному рівні й досі не затверджені.
Учасники круглого столу також обговорили інші питання, пов’язані із притягненням держави-агресора до відповідальності у кримінальних та цивільних судових процесах: створення нового безпекового середовища, практичні кроки партнерів України, міжнародна співпраця з пошуку російських активів, джерела та механізми відшкодування збитків, заподіяних військовою агресією РФ, досвід легалізації рішень українських судів в різних юрисдикціях, оцінка доказової бази щодо розміру та обсягу завданих збитків.
Участь в обговоренні взяли зокрема виконавчий директор Фонду інституційного розвитку української науки Микола Марченко та його заступниця Анна Ісламова (Інститут держави і права імені В.М.Корецького), народний депутат Микола Величкович, керуюча партнерка компанії AC Crowe Ukraine Олена Потопальська, фундатор юридичної компанії Law Consulting (Вільнюс, Литовська Республіка) Гнат Кучерин, засновник Фундації “Справедливість для України“, адвокат Billiet&Co Владімір Лінкаутан (Брюссель, Бельгія), провідний судовий експерт лабораторії економічних досліджень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Михайло Полєнніков.