7 липня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 487/1817/18 задовольнив касаційні скарги прокурора, потерпілої та її представника на ухвалу про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.
Районний суд ухвалою закрив кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення стосовно фігуранта за ч. 1 ст. 125 КК на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.
7 липня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 487/1817/18 задовольнив касаційні скарги прокурора, потерпілої та її представника на ухвалу про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.
Районний суд ухвалою закрив кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення стосовно фігуранта за ч. 1 ст. 125 КК на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.
Апеляційний суд ухвалою змінив ухвалу суду першої інстанції і закрив кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 КК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК.
Розглянувши касаційні скарги потерпілої, її представника та прокурора, Верховний Суд вказав, що ст. 284 КПК передбачає вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Вони у свою чергу класифікуються за декількома критеріями – реабілітуючими та нереабілітуючими. Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Коли йдеться про реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження, слід виходити з того, що особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію.
Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої, дійшов висновку, що, враховуючи фактичну відсутність заяви потерпілої про вчинення стосовно неї злочину, рапорт слідчого про виявлене кримінальне правопорушення є неналежною підставою для внесення відомостей до ЄРДР, а тому всі процесуальні дії під час досудового розслідування проведено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону й отримані докази є недопустимими. При цьому суд зауважив, що єдиною законною підставою для початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є заява потерпілого.
У касаційних скаргах потерпіла, її представник та прокурор указували, що під час досудового слідства потерпіла зазначала про спричинення їй тілесних ушкоджень, тобто повідомляла слідчого про факт вчинення стосовно неї злочину, а тому висновки суду апеляційної інстанції про самостійне виявлення слідчим злочину є необґрунтованими.
Щодо цього питання Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки в постанові від 3 липня 2019 р. (справа № 288/1158/16-к), згідно з якими кримінальний процесуальний закон не регламентує конкретного способу звернення потерпілого із заявою, яка зумовлює визначені у ч. 1 ст. 477 правові наслідки. Водночас захист прав і свобод людини як втілення принципу верховенства права вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. З огляду на зазначене навіть у разі, якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин як окремого процесуального документа, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винного до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, дає підставу для кримінального переслідування особи за злочин приватного обвинувачення.
Водночас, Верховний Суд у постановах (справа № 721/352/18, № 761/6142/15-к) зазначив про те, що відсутність заяви про вчинення злочину уподібнюється до відмови потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Законодавець передбачив підставу закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, що безпосередньо залежить від волевиявлення особи, яка постраждала від кримінального правопорушення, – відмову потерпілого від обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК). Обов`язковим наслідком відмови потерпілого від обвинувачення є закриття кримінального провадження. Відповідно до ч. 4 ст. 26 КПК відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
За таких обставин згідно з п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження не можна було закрити у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.