Blog

20.12.2023

Відповідальність за невиконання зобов’язання щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП

Сучасному суспільстві необхідне розуміння принципу добросовісності. Було б набагато легше жити, якщо б цього принципу дотримувалося якомога більше людей, а ідеально б — усі.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України) — це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Та, незважаючи на це, далеко не всі пам’ятають про такий принцип і не розуміють його значення, що призводить до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Адже скільки разів доводиться бачити, як судові процеси тривають роками і, вже маючи ухвалене з такого «бажаного» рішення, постає питання, як же його виконати найшвидше. Та реалії життя показують, що далеко не завжди, навіть маючи ухвалене на вашу користь судове рішення, опонент готовий виконати його. На превеликий жаль, досить часто спостерігається ухилення винних осіб у дорожньо-транспортній пригоді і страховиків від виконання обов’язку щодо виплати завданої шкоди потерпілій стороні в результаті ДТП. Нерідко трапляються випадки і  свідомого уникнення відповідальності. У такому разі обґрунтування зазвичай просте — немає доходів, немає майна, а спроби достукатися до совісті не дають бажаного результату. Та попри всі обставини, відмовки і самонавіювання будь-яке порушення зобов’язання тягне за собою відповідальність.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов’язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за  несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Великою Палатою Верховного Суду сформульовано правовий висновок, який говорить, що завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов’язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов’язання воно може бути грошовим або негрошовим.

У ст. 625 ЦК визначені загальні правила відповідальності за  порушення будь-якого грошового зобов’язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов’язань.

За  змістом ст.  524, 533  — 535, 625 ЦК грошовим є зобов’язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов’язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку. Тобто грошовим є  будь-яке зобов’язання, в  якому праву кредитора вимагати від  боржника сплати коштів кореспондує обов’язок боржника з такої сплати (постанова ВП ВС від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Також у вирішенні питання «боротьби» з порушниками зобов’язань керуємося постановою Великої Палати Верховного Суду від  20.06.2018, справа №  308/3162/15-ц (провадження №  14-178 цс  18), у якій підсумовано, що за змістом статті 979 ЦК України договір страхування є правовідношенням, у якому страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у  договорі, грошову суму (страхову виплату). Відтак таке правовідношення є грошовим зобов’язанням. Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.

Такий же підхід закріплено постановами КЦС ВС від 13.02.2019, справа № 456/3525/15 (провадження № 61-18269св18); від 28.07.2021, справа № 756/8711/18 (провадження № 61-6043св21)7 тощо.

Таким чином, у  зв’язку із  затягуванням питання щодо відшкодування завданої шкоди у потерпілого виникає право на звернення до боржника (винуватця ДТП, страховика, Моторного (транспортного) страхового бюро України) з питанням стягнення штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК.

Та незважаючи на чітко окреслені можливості, слід пам’ятати, що не завжди маємо їх. Тому на етапі ознайомлення з наявними матеріалами справи необхідно визначитися з відповідачем та з тим, чи такого відповідача можна притягнути до відповідальності та чи належить йому обов’язок щодо виплати штрафних санкцій.

Якщо з  винуватцем у  ДТП та  зі страховиком все зрозуміло, то залишається питання щодо страховика, якого ліквідовано. У  цьому питанні ми звертаємося до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 (провадження № 12-44гс22).

Хочеться звернути увагу на  той факт, що  МТСБУ є спеціальним суб’єктом у сфері страхування.

Як визначає ст.  39 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», бюро є  єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов’язкового страхування відповідальності.

МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано зі встановленням недостатності його майна для виконання зобов’язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та зверненням до бюро потерпілої особи за  таким відшкодуванням. Тобто бюро у  межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.

Разом з  тим МТСБУ не  є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не  набуває усіх прав та обов’язків останнього як сторони у зобов’язанні, а  фактично вступає у  спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов’язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов’язання такого страховика, у тому числі й ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов’язань за договорами страхування.

Положення Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов’язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до п. 20.1 ст. 20 вищевказаного Закону, а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними/невиконаними цим страховиком зобов’язаннями у вигляді нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК.

У разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов’язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК обов’язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат і три проценти річних від простроченої суми.

Проаналізувавши таку категорію справ, ми бачимо, що  питання ухилення від  зобов’язань можна побороти шляхом звернення до відповідальних осіб із питанням стягнення штрафних санкцій. За рахунок стягнення таких сума боргу лише збільшуватиметься, що може спонукати винних осіб до виконання зобов’язань.

Отже, у практиці Верховного Суду повністю утвердився та наразі домінує підхід щодо необхідності застосування ст. 625 ЦК до відносин, які виникають щодо невиконання чи неналежного виконання страховиком свого зобов’язання щодо своєчасної виплати страхової суми. З іншого боку, такий підхід покликаний сприяти своєчасному виконанню страховиком своїх зобов’язань. З огляду на практику адвоката необхідно пам’ятати, що порушення зобов’язання страховиком автоматично дає право вимагати сплати інфляційних витрат і трьох відсотків річних.

ВІСНИК НААУ № 11 (96)

Новини партнерів та ЗМІ