Визнання отриманих доказів недопустимими: практика Верховного Суду.Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 759/833/18 та зазначив, що здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що чоловіка визнано винуватим та засуджено у тому, що він, знаходячись в приміщенні квартири своєї знайомої, таємно викрав чуже майно, яке їй належить, за таких обставин.
Так, знаходячись у вказаній квартирі, він помітив вироби із золота, що належали потерпілій, які таємно вирішив вкрасти. Реалізовуючи злочинний умисел, скориставшись відсутністю власника і тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав майно, яке належить потерпілій, на загальну суму 101670 гривень, завдавши їй матеріальної шкоди на вказану суму.
За вироком місцевого суду чоловіка визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК та призначено йому покарання у вигляді позбавлення воді на строк 5 років.
Апеляційний суд ухвалою вирок місцевого суду змінив, виключив з мотивувальної частини вироку посилання як на доказ винуватості особи, на відеозапис з визнанням вини на диску DVD-RW. Змінено правову кваліфікацію дій з ч. 3 ст. 185 КК на ч. 1 ст. 185 КК, за якою призначено покарання у вигляді обмеження волі на строк 3 роки.
У касаційній скарзі захисник, зокрема, стверджує про відсутність у матеріалах кримінального провадження постанови про призначення прокурора, слідчого та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань і порушення апеляційним судом права на справедливий розгляд в аспекті права засудженого на дієвий захист адвоката у зв’язку з тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином повноваження вказаних суб’єктів на проведення досудового розслідування та збирання ними доказів.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що критеріями допустимості доказів є, зокрема, належне джерело, суб’єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. При цьому в аспекті належного суб’єкта необхідно розглядати, у тому числі, й слідчого та прокурора.
У випадку здійснення слідчим чи прокурором, які не визначені відповідно до вимог кримінального процесуального закону як такі, що проводитимуть досудове розслідування та здійснюватимуть процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні, дій, передбачених статтями 36, 40 КПК, вони здійснюються неналежним суб’єктом.
Судді ВС зазначили, що у постанові об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа № 754/7061/15, провадження № 51-4584 кмо 18) викладено такий висновок: за змістом статей 36, 37, 110 КПК рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у у конкретному кримінальному провадженні, обов’язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення у формі постанови, у тому числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла. Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її не підписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.
Також ВС наголосив: здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
Апеляційний суд, зазначивши в ухвалі про відсутність відповідних порушень збирання доказів відповідним органом досудового розслідування, свій висновок мотивував тим, що сторона захисту не виконала свій обов’язок зазначити найменування таких матеріалів, що не дає їй підстав стверджувати про здійснення досудового розслідування не уповноваженим слідчим та здійснення процесуального керівництва не уповноваженим прокурором з огляду на недолучення до обвинувального акту відповідних постанов. На думку апеляційного суду, захисник, який брав участь у суді першої інстанції, питання про долучення постанов не порушував і жодного разу не висловлював сумнівів щодо повноважень слідчого, прокурора у цьому кримінальному провадженні.
На думку ВС, висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на вимогах закону та суперечать усталеній практиці Верховного Суду.
Враховуючи, що вказані порушення, за умови їх підтвердження, можуть вплинути на законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо засудженого, відповідні доводи захисника потребували ретельної перевірки з наведенням докладних мотивів визнання їх необґрунтованими.
Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду не відповідає приписам ст. 419 КПК, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону у силу положень ч. 1 ст. 412 КПК є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.