.jpg)
У поняття «час скоєння триваючого злочину» має включатися весь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла триваюче діяння на стадії закінченого злочину.
На таке застосування закону про кримінальну відповідальність у часі звернув увагу Касаційний кримінальний суд у справі №220/1260/20.
Суд визнав громадянина винним у тому, що влітку 2018 року він зірвав листя з кущів дикорослих конопель, які помістив у поліетиленовий пакет та переніс до свого будинку, де їх було виявлено й вилучено працівниками поліції в липні 2020 року. Суд призначив покарання за ч.1 ст.309 Кримінального кодексу в редакції, що діяла до 1.07.2020. Натомість прокурор уважав, що слід застосувати нову редакцію та призначити більш суворе покарання.
ККС погодився з ним, зауваживши, що при триваючому злочині (проступку) особа вчиняє один раз певну дію та впродовж тривалого часу перебуває безперервно в злочинному стані. Для цього виду злочинів характерним є незбіг моменту закінчення складу злочину й моменту фактичного завершення протиправних дій.
Відповідно, завершення триваючого злочину — це день його припинення за волею або всупереч волі винного, у тому числі викриття особи в скоєнні злочину. Тому покарання засудженому мало бути призначено в межах санкції статті,
чинної на момент завершення ним кримінального правопорушення.
Натомість закон, що поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі, тобто поширюється лише на осіб, які вчинили (завершили) відповідні діяння до набрання таким законом чинності.