Процедура доказування відіграє ключову роль у судовому процесі, оскільки саме від доказів залежить результат у справі. На підставі доказів, представлених сторонами, суд визнає певні обставини доведеними. У цій статті розглянуто основні стандарти доказування, застосовувані українськими судами у позовах про стягнення збитків, а також окремі правові позиції Верховного Суду щодо визначення розміру збитків та їх відшкодування.
Поняття збитків визначено статтею 22 Цивільного кодексу України.
Так, збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Теоретичні основи стандартів доказування у справах про стягнення збитків
Однією з основних ознак цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно, одним із ключових принципів цивільного права є компенсація майнових втрат, завданих правопорушенням. Цій меті насамперед слугує стягнення збитків. Проте розмір збитків у момент правопорушення зазвичай ще не є відомим, а їхній точний розмір у багатьох випадках складно або навіть неможливо довести.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони, законодавець встановлює правила, спрямовані на забезпечення компенсації майнових втрат навіть у випадках, коли складно довести їх точний розмір. Прикладом таких правил є положення про неустойку, передбачені статтями 549–552 Цивільного кодексу України. Неустойка, хоча й є компенсаторним заходом, може бути зменшена судом, якщо її розмір є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Практичні аспекти визначення розміру збитків у судовій практиці
Згідно з правовою позицією Касаційного господарського суду, висловленою у постанові від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями:
1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту);
2) розумні витрати;
3) компенсаційність відшкодування збитків.
Іншим важливим аспектом є стандарт доказування вірогідності доказів, який підкреслює необхідність порівняння судом доказів, представлених позивачем та відповідачем. Цей стандарт не вимагає надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а зосереджується на тому, щоб доводи однієї сторони переважили доводи іншої сторони.
Верховний Суд у своїй постанові від 10.01.2024 у справі № 910/268/23 зазначив, що Стандарт доказування вірогідності доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 16.07.2021 у справі №916/2620/20, від 16.09.2021 у справі №910/12930/18).
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у такий спосіб, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги вагоміших доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).
Суд має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи їх вірогідність, належність, допустимість та достовірність. Важливим є також встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками, які підлягають відшкодуванню.
Особливості відшкодування збитків та їх розмір
Законодавство України передбачає різні підходи до визначення розміру збитків, залежно від характеру шкоди та способу її відшкодування. Наприклад, ст. 1192 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування збитків або у натурі, або у грошовому еквіваленті, що відповідає реальній вартості втраченого майна на момент розгляду справи.
Розмір збитків, який підлягає відшкодуванню, може визначатися або як реальна вартість матеріалів і робіт, необхідних для відновлення пошкодженого майна, або, у випадку непроведення ремонту, як вартість цих робіт у майбутньому.
Частина 3 ст. 623 Цивільного кодексу України додатково передбачає, що у разі вилучення товару за рішенням суду, розмір збитків визначається з урахуванням ринкових цін на момент пред’явлення позову або ухвалення рішення суду. Суд може врахувати ринкові ціни на день ухвалення рішення, якщо вартість товару суттєво зросла порівняно з датою подання позову, але це можливо лише на підставі позовних вимог кредитора.
У господарському спорі, збитки зазвичай не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, їх відшкодування передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення. Головне — це те, щоб у результаті правопорушення у потерпілого суб’єкта дійсно виникли збитки. При чому обов’язок їх відшкодування настає не тільки у разі невиконання різних договірних зобов’язань, а й при порушенні державними органами й іншими учасниками господарських відносин прав власності чи інших майнових прав, що охороняються законом, інших порушень прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. Зі змісту ч. 1 ст. 224 ГК України випливає, що право на відшкодування збитків — один з основоположних принципів господарсько-правової відповідальності.
При цьому не слід змішувати поняття збитків і шкоди. Остання може бути матеріальною і нематеріальною. Збитки є матеріальною шкодою, яка характеризується зовнішніми (фізичними) та внутрішніми (якісними) змінами майнової бази суб’єкта господарювання.
Тому збитки в господарських відносинах — це завжди вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями (бездіяльністю) одного учасника таких відносин іншому. Інакше кажучи, це дійсний і об’єктивний факт, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають чи не підлягають за законом збитки відшкодуванню.
Висновки
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Водночас стандарт доказування не повинен бути недосяжним і має залежати від специфіки обставин, про доведення яких йде мова. Практика ЄСПЛ свідчить про те, що важливо розмежовувати стандарти доказування у кримінальних та цивільних справах, а встановлення судом заздалегідь недосяжного стандарту доказування є порушенням права на справедливий суд.
Визначення стандартів доказування та їх застосування у справах про стягнення збитків має важливе значення для забезпечення справедливого розгляду справи. Судова практика демонструє, що суди ретельно оцінюють надані докази, беручи до уваги їх належність, допустимість та вірогідність, а також враховують специфіку кожної окремої справи. Це дозволяє забезпечити компенсацію майнових втрат потерпілим, навіть за умови труднощів у доведенні точного розміру збитків.
Ярослав Юхман
«Main Business Partner», адвокат