Адвокат як захисник прав та законних інтересів клієнта під час надання правничих послуг стикається з рядом питань, які потребують вирішення в рамках «правового поля» для того, щоб не спричинити негативних та незворотних наслідків як для себе особисто, так й для невизначеного кола суб’єктів.
За загальним правилом адвокат з’ясовує проблемні питання, узгоджує з клієнтом правову позицію та шляхи вирішення завдань, які випливають із прийнятого адвокатом доручення. Здавалось б зовсім просте та зрозуміле правило, однак його практичне застосування в окремих випадках породжує ряд моральних розбіжностей. Наприклад, яким чином повинен діяти адвокат у випадку розходження його позиції із баченням ситуації та шляхів її вирішення клієнтом? Як необхідно реагувати адвокату на пропозиції чи навіть прямі вказівки клієнта на вчинення дій, що порушують норми закону або професійної етики, застосування «сумнівних» засобів захисту довірених інтересів? Вирішення таких розбіжностей та досягнення справедливого балансу інтересів вимагає від адвоката не тільки значних інтелектуально-вольових зусиль, але і здатності залишатися в межах правого поля та моральних аспектів, незважаючи на жодні спокуси та бажання бути якомога кориснішим для свого клієнта.
Таким чином, ще на етапі прийняття доручення адвокат зобов’язаний встановити перш за все характер правовідносин, наявність правових та етичних (моральних) підстав для виконання такого доручення, на підставі чого абсолютно відверто повідомити клієнту свою думку стосовно обсягу необхідної процесуальної та позапроцесуальної роботи за дорученням, а також вірогідної перспективи у справі клієнта.
З набранням чинності в квітні минулого року нових норм Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» № 361-IX від 28 грудня 2019 року (далі – Закон № 361-IX) додалось ще навантаження на плечі адвоката в аспекті з’ясування змісту етичного принципу пріоритету інтересів клієнта в адвокатській діяльності з позиції його практичної реалізації в контексті норм правового регулювання.
На законодавчому рівні принцип пріоритету інтересів клієнта закріплено у ст. 8 Правил адвокатської етики, за змістом якої адвокат у своїй професійній діяльності в межах дотримання принципу законності зобов’язаний виходити з переваги інтересів клієнта.
Однак на практиці клієнт, вважаючи, що адвокат може все, звертається для вирішення адвокатом будь-яких проблемних питань, а також просить залишити на зберігання документи, грошові кошти, коштовності тощо. Мета з боку клієнта зрозуміла – це якомога краще захистити себе та своє майно та досягти бажаного результату, а способи його досягнення для нього не завжди є важливими. Проте з цього приводу адвокатам варто мати на увазі таке.
Відповідно до Рекомендацій з питань безпеки адвокатської діяльності адвокатам не слід:
– тримати в офісі предмети, вилучені з цивільного обороту, коштовності, грошові кошти, зброю, інші речі, які можуть викликати сумнів щодо їх використання з метою здійснення адвокатської діяльності або спричинити надмірну зацікавленість третіх осіб. Для речових доказів, у разі їх зберігання в офісі адвоката, варто виділити окреме приміщення або сейф з позначенням: Речові докази у кримінальних провадженнях;
– зберігати в офісі також печатки та установчы документи, не належны адвокату юридичних осіб, окрім випадків, коли адвокат виконує функції з їх ліквідації та отримав їх офіційно в рамках цієї процедури. Документи, отримані від клієнтів для надання правової допомоги (зокрема правового аудиту, вивчення для складання відповідей на запити контролюючих органів, підготовки для передачі контролюючим органам, надання до суду оригіналів тощо), отримуються не для зберігання, а саме для визначених дій. Це має бути чітко зазначено в договорі про надання правової допомоги адвоката, який є підставою здійснення адвокатської діяльності.
Крім того, слід утримуватися від оригіналів документів. Приймати на зберігання документи клієнта варто тільки із визначеною договором про надання правової допомоги метою у крайньому випадку і виключно для надання правової допомоги. Що менше у адвоката документів клієнта в оригіналах, то безпечніше з погляду можливого обшуку, спроб викрадення, випадкової втрати.
З наведеного можна зробити такі висновки:
- адвокатське зберігання стосується лише документів, а не грошових коштів, цінностей, які можуть викликати сумнів щодо їх використання з метою здійснення адвокатської діяльності;
- варто уникати укладення окремого договору адвокатського зберігання, адже, робоче місце адвоката не банк та не камера схову, оскільки головне призначення професії адвоката – надання правової допомоги, а не зберігання інформації чи документів;
- адвокатське зберігання документів можливо в рамках загального договору про надання адвокатської допомоги для виконання конкретного доручення клієнта.
Слід пам’ятати, що поняття «керуватися вказівками клієнта» не є тотожним «виконувати вказівки клієнта», а тому актуальним завжди залишатиметься питання розумного та справедливого балансу інтересів.
Крім того, повернемось до норм Закону № 361-IX, який передбачає впровадження застосування суб’єктами первинного фінансового моніторингу ризик-орієнтованого підходу при проведенні належної перевірки своїх клієнтів, визначає перехід до кейсового звітування про підозрілі операції (діяльність) клієнтів.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 361-IX, суб’єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є:
– суб’єкти господарювання, що здійснюють консультування з питань оподаткування;
– адвокатські бюро, адвокатські об’єднання та адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально;
– нотаріуси;
– суб’єкти господарювання, що надають юридичні послуги.
За п. 1 ч. 1 ст. 10 названого Закону, виконання обов’язків суб’єкта первинного фінансового моніторингу забезпечується адвокатськими бюро, адвокатськими об’єднаннями та адвокатами, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально, нотаріусами, суб’єктами господарювання, що надають юридичні послуги, якщо вони беруть участь, діючи від імені та/або за дорученням клієнта, у будь-якій фінансовій операції та/або допомагають клієнту планувати чи здійснювати операцію щодо:
купівлі-продажу нерухомості або управління майном при фінансуванні будівництва житла;
купівлі-продажу суб’єктів господарювання та корпоративних прав;
управління коштами, цінними паперами або іншими активами клієнта;
відкриття та/або управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах;
залучення коштів, необхідних для створення юридичних осіб та фондів, забезпечення їх діяльності або управління ними;
створення, забезпечення діяльності або управління юридичними особами, фондами, трастами або іншими подібними правовими утвореннями.
Законодавцем у частині 3 цієї статті допущено виключення щодо здійснення належної перевірки клієнта та встановлено можливість не повідомляти спеціально уповноважений орган про свої підозри у разі надання послуг щодо захисту клієнта, представництва його інтересів у судових органах та у справах досудового врегулювання спорів або надання консультацій щодо захисту та представництва клієнта.
При цьому ключовим аспектом у визначенні послідовності дій здійснення фінансового моніторингу є момент постановки на облік суб’єкта.
Так, «Порядок подання інформації для взяття на облік (зняття з обліку) суб’єктів первинного фінансового моніторингу, виявлення та реєстрації, а також подання суб’єктами первинного фінансового моніторингу Державній службі фінансового моніторингу інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, іншої інформації, що може бути пов’язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 р. № 552, встановлює обов’язок спеціально визначених суб’єктів стати на облік не пізніше дня встановлення ділових відносин з клієнтом (проведення фінансової операції) у випадках, визначених статтею 8 Закону. У разі невиконання (неналежного виконання) суб’єктом первинного фінансового моніторингу (його уповноваженою (посадовою) особою) вимог законодавства у сфері запобігання та протидії до нього адекватно вчиненому порушенню протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення можуть бути застосований ряд заходів впливу, серед яких є анулювання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та штраф.
Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити, що адвокатам варто проводити хоча б мінімальну ідентифікацію та, в разі необхідності, верифікацію клієнта на етапі прийняття доручення для того, щоб такий висновок про необхідність постановки на облік та проведення фінансового моніторингу або відсутність такої необхідності видався обґрунтованим навіть для третіх осіб, яким є Держфінмоніторинг, в разі перевірки законності дій адвоката. Це збереже нерви та ділову репутацію.